Хоч як вам обридло вислуховувати всі ці заялозені істини, але ми не хочемо залишати жодного сумніву щодо наших тверджень. Повірте: нам, романтикам, ще важче тримати себе кілька місяців на такій буденщині.
Отже, беремо масовізм в старій конкретизації, але під керівництвом чи то тов. Пилипенка, чи то тов. Лелевича.
По-перше, що таке мистецтво в культурно-класифікаційному плані? Це не що інше, як найвищий відсвіт культури. Таким чином, щоб показати цей найвищий відсвіт, для цього треба мати наперекір Шмідту і Пилипенкові багато «якісних» даних, для цього треба пізнати цей найвищий відсвіт чи то огнем своєї надзвичайної інтуїції, чи то, маючи відповідний хист, — через велику культурність. Словом, ми примушені ще раз сказати: творити те, що називається мистецтвом, може не кожна людина, навіть не кожна культурна людина. Коли ж це так, то чи є рація збивати з пантелику сотні й тисячі малокультурних робітників і селян, запевняючи їх, що волею революції вони мусять одійти від своїх станків і плугів і утворити нове мистецтво? Володимир Ілліч цього ніколи не думав. Найяскравішим доказом тому є його помітки на статті пролеткультівця Плетньова, «куди й надсилаємо читачів». Мало того: з приводу масовізму він замітив спеціальну статтю т. Яковлєву. От що написано в цій, зредагованій тов. Леніним, статті:
«Невже це піде на користь революції, коли із тисячі кращих робітників-революціонерів, що по рівню своєму стоять вище робітника-середняка, ми зробимо артистів, класове становище яких робить їх в масі середнім між босяком і дрібним буржуа і що їх тепер все більш захоплює стихія непу».
Такий погляд був на масовізм в мистецтві нашого учителя. Тов. Ленін не хотів із «кращих робітників» робити поганих артистів, «щось середнє між босяком і дрібним буржуа». Але, звичайно, не треба і змішувати, як це робить тов. Пилипенко, мистецькі організації з лікнепами. Зробивши, за «теорією» Шмідта, всіх «сутрудовників стінгазет» митцями, наш ідеолог ставить таке патетичне запитання:
«Хто зважить, що для розвитку культури важніше й корисніше: праця десятків тисяч ліквідаторів неписьменності чи праця Академії наук?»
Це, звичайно, метафізика, і людина, яка поважає себе, не буде робити таких протиставлень. Бо й справді, «що важніше й корисніше»: чи ЦК партії, чи тисячі комгуртків? Хіба так можна ставити питання? (Ах, ці «просвітителі», вічно вони поділяють неподільне! — М. X.). А втім, припустимо, що «важніше й корисніше» ліквідатори неписьменності. Але хіба це що-небудь доказує? Треба і справді бути ідіотом, щоб заперечувати існування і «важливість» лікнепу. С п р а в а ж і д е н е п р о л і к н е п, а п р о м и с т е ц т в о. С п р а в а в т о м у, щ о с а м е м и і х о ч е м о з р о б и т и з «Г а р т у» і «П л у г у» з в и ч а й н и й л і к н е п, з ухилом в мистецтво, а от ви, Сергію Володимировичу, не хочете. І не хочете ви тому, що ви самі не знаєте, чого ви хочете. Як будуть ваші ліквідатори мистецької неписьменності ліквідувати цю неписьменність, коли їхній керівник і вождь сам визнає, що в мистецтві він ні чорта не розуміє (ми цьому од душі віримо! — М. X.). Більше того: ми, визнані вами «академіки», ми ніколи не візьмемось за таку відповідальну працю, як ліквідація м и с т е ц ь к о ї неписьменності, бо ми поважаємо себе. Т р е б а п і д в и щ и т и з а г а л ь н и й к у л ь т у р н и й р і в е н ь м а с и, а в и н а м п р о п о н у є т е г р а т и с ь «в б і р ю л ь к и». Не практик ви, тов. Пилипенко, і зовсім не розумієте, чого потребує маса. Не здібні ви бути нашим ватажком в культурній революції.
Такий один бік масовізму — і нашого, і московського. Але цей бік, до речі, кращий. Другий — це вже найсправжніша позолочена пилюля. Саме ця пилюля і викликала «найвеселіший критерій».
«Всі дороги ведуть до Риму». Так і тут: знову до мистецтва. Отже, ще раз: мистецтво, як і всяка інша суспільна категорія, є ідеологічна надбудова. Іншими словами: мистецтво є один із тих ідеологічних центрів, які так чи інакше впливають на свідомість суспільства, виховують його і, підвівшись з певної економічної бази, впливають і на останню. А л е с п р а в а в т о м у, щ о ц е й і д е о л о г і ч н и й ц е н т р н а й м е н ш з а в с і ц е н т р и п і д л я г а є к о н т р о л ю. О т ж е, і в т я г у в а т и с ю д и ш и р о к і н е о ф о р м л е н і і д е о л о г і ч н о м а с и — з н а ч и т ь с т а в и т и б а р’ є р и н е т і л ь к и ц і й (в т я г н у т і й) м а с і н а п у т і ї ї д о с о ц і а л і з м у, а л е й т і й м а с і, н а я к у п е р ш а б у д е в п л и в а т и. Це завше може підтвердити здорова логіка. Коли маса виявляє ту чи іншу активність, то завдання вождів цієї маси — найти цій активності вихід. Але вихід цей мусить відповідати культурному рівню даної маси. В противному разі існування вождів губить всякий соціальний сенс. Все це особливо треба пам’ятати в часи непу, коли дрібнобуржуазне оточення зі всією силою визначає свідомість кожного із членів суспільства, коли цьому визначенню піддаються навіть культурні люди. Здавалось би, це така істина, що про неї й говорити не варт. Але, на великий жаль, гарні істини якось хутко забуваються, тому й маємо на 9-му році революції сюрпризи, подібні до меморандуму тов. Пилипенка.