Коли ми говоримо, що в мистецтво не можна втягувати широкі маси, то ми маємо на увазі перш за все селянську — ту масу, яка виховувалась у власницькій дрібнобуржуазній атмосфері. Це зовсім не значить, що цій масі не треба давати виходу в мистецтво, а це значить, що не можна її декретувати як ідеологічний центр. Не можна віддавати дітям (в найкращому випадку) виховувати дітей. Не можна свідомо підставляти самому собі ніжку.
Московський масовізм в особі ВАППу має більш вигідну позицію, ніж український… Там ця «маса» має все-таки деякий відсоток і справжнього індустріального пролетаріату. Але оскільки це є все-таки малокультурна маса, то й втягування і її в мистецтво дає ті несподівані наслідки, які ми маємо у нас на Україні. Письменник-«масовик», не маючи справжньої ідеології (ідеологія це є широкий світогляд й світовідчування), в найкращому випадку ставить в своїх творах вбогу кінцівку, що зветься мораллю. В інших випадках він або підпадає впливам дрібнобуржуазних письменників, або виробляє формалістичні пустячки. Можна собі уявити картину, як цей масовик виховує масу. Особливо печальна картина постане перед нами, коли ми погодимось, що мораль без ідеології, з одного боку, деморалізує читача, а з другого боку, її використовує дрібна буржуазія, придушуючи цією порожньою мораллю критичний інстинкт живого суспільства. Таким чином, «масовик» проти своєї волі попадає в обійми економічно сильного куркуля, таким чиним він творить волю столипінського «отруба».
«Напостівцям» (ваппівцям) інкримінувалась (пише тов. Пилипенко) недооцінка ролі селянства в революції».
Цілком справедливо. Але в яке парадоксальне становище попав ідеолог «напостівства» тов. Вардин, коли йому інкримінувався уже селянський ухил. В яке парадоксальне становище попадає й тов. Пилипенко, який, не страждаючи на «недооцінку ролі селянства», раптом приймає наперекір «Гарту» (на московській нараді пролетписьменників) тези тов. Вардина. Цим ми не хочемо робити «того порівняння, що кульгає», і зовсім не збираємось припрягати «плужанського» ідеолога до «ленінградської організації», як це він робить з нами, — ми цим хочемо сказати тільки, що обидва масовізми в їхній сьогоднішній конкретизації беруть свій початок на одному грунті. Різниця між ними порівнюючи маленька: український масовізм цинічніший, тому він і ясніше викриває природу цього привабливого гасла:
«Ясно й те (пише тов. Пилипенко), що зв’язок з низовими літгуртками: робітничими, селянськими й мішаними шкільними й червоноармійськими — я ставлю в неодмінний обов’язок к о ж н о ї л і т е р а т у р н о-г р о м а д с ь к о ї о р г а н і з а ц і ї».
Курсив нашого блискучого публіциста. Але курсив страшенно пікантний. Як пам’ятають наші читачі, раніше Сергій Володимирович пропонував виходити з ідеологічного критерію при розподілі літературних сил, себто пропонував дати кожній соціальній групировці свій ідеологічно-класовий бойовий центр. Тепер він цій «кожній літературно-громадській організації» с т а в и т ь в н е о д м і н н и й о б о в’ я з о к з в’ я з а т и с я з р о б і т н и ч о ю, с е л я н с ь к о ю й ч е р в о н о а р м і й с ь к о ю м а с о ю. Воістину перехитрив себе. Більшого абсурду й придумати важко. Але що робити — масовізм в «плужансько»-«напостівській» репрезентації завжди заводить в коло протиріч всякого комуніста — будь то Лелевич чи то Пилипенко.
Що сьогоднішні масовізми мають однакову природу, це стверджує і той дружній Союз, яким з’єднано московських ваппівців з «Плугом». По вчорашній заяві тов. Пилипенка, ваппівці недооцінюють ролі селянства, сьогодні, себто після поразки союзника, певніше тов. Вардина, «плужанський» ідеолог готовий уже ваппівців обвинувачувати в махаївщині. Але що це доказує? Тільки те, що тов. Пилипенко непевний союзник. Фактичний союз все-таки існує, оскільки формальний існував… тижні три тому. Тов. Пилипенко виправдовує цей пікантний симбіоз (архіпролетарська й архіселянська організації) таким твердженням:
«Позиція «Плугу» вважалася людьми компетентними за більш витриману й ясну».
Хто ці «компетентні люди» — ми не знаємо, що ж до «витриманості й ясності», то ця позиція і справді була такою. Але це нічого не виясняє… крім того, що й ваппівці послідовно мусять прийти до «найвеселішого критерію». Тов. Пилипенко до нього раніше прийшов тому, що українська дійсність складніша за російську. Український масовізм взяв свою базу (несвідомо, звичайно) безпосередньо зі столипінського «отруба», російський годується звідси через деякі пересадки. Еrgо4 — в умовах непу в даній його конкретизації всякий масовізм є все-таки масовізм.
Отже, коли визначення мистецтва і «просвітительства» були ідеологічними передпосилками до «найвеселішого критерію», то все це вкупі має своєю передпосилкою масовізм. Ідея ваппо-«плужанського» масовізму в мистецтві і весь меморандум виникли під натиском дрібнобуржуазної стихії і є результат розгубленості й капітулянтства певної частини революційних діячів. Якнайкраще це підтверджують міркування тов. Пилипенка про славетну кризу.