В основі всякої літературної організації, як відомо, лежить ідеологічно-класовий критерій. Заперечувати цю істину і справді може тільки безвихідний ідіот. С п р а в а, з н а ч и т ь, н е в т о м у, щ о м и з а п е р е ч у є м о і с н у в а н н я ц ь о г о к р и т е р і ю, а в т о м у, щ о в н а ш і й д р і б н о б у р ж у а з н і й к р а ї н і в ч а с д и к т а т у р и п р о л е т а р і а т у м и н е м а є м о п р а в а п р о п о н у в а т и ц е й «к р и т е р і й» п р и «р о з п о д і л і л і т е р а т у р н и х с и л». В цьому вся сіль і вся «загвоздка». Тов. Пилипенко каже, що ми «ігноруємо класовий принцип». Цілком справедливо. Але в якому сенсі? Не в тому, що ми його не визнаємо, що ми не даємо письменникам «використовувати селянські образи», а в т о м у, щ о м и н е т а к, я к н а ш д р у г, р о з у м і є м о «Л е н і н с ь к е к і л ь ц е», в т о м у, щ о м и «у п е р т о з а м о в ч у є м о н е о б х і д н і с т ь і с н у в а н н я м а с о в о ї с е л я н с ь к о ї о р г а н і з а ц і ї з «а в т о н о м н и м» і д е о л о г і ч н и м ц е н т р о м».
Тов Пилипенко на протязі свого меморандуму кілька разів підкреслює, мовляв, «в нашу переходову добу має існувати революційно-селянська організація письменників» — широка, масова, незалежна.
«Плуг», як все-таки с е л я н с ь к а в с в о ї х н и з а х о р г а н і з а ц і я, має існувати як а в т о н о м н а одиниця».
Що це значить? Про яку таку автономію йде справа? Про ідеологічну? Боже борони, каже в дужках (теж характерно: в дужках!) тов. Пилипенко, «бо селянської ідеології розводити нам нічого, а з н а ч и т ь і о б’ є д н у в а т и с ь з а т а к о ю о з н а к о ю». От тобі й раз! Та ви ж тільки-но пропонували при «розподілі літературних сил» виходити з «єдиного вірного критерію — ідеологічного». Де ж тут логіка? Один раз ви пропонуєте нам поділитись по ідеологіях, по класах, а в другий раз кажете, що «об’єднуватись за такою ознакою не можна». В чому ж справа? А справа в тому, що наш друг знову-таки попав у коло великих протиріч і з них ніяк не може вибратись, бо Мефістофель із столипінського «отруба» ніяк не хоче одійти від нього. Отже, йде внутрішня боротьба, йде й… пройшла.
Але на чиєму ж боці залишилась перемога? На великий жаль, мусимо констатувати: переміг дрібнобуржуазний сатана. Революціонер блиснув тільки в дужках!.. та й то тільки накапостив, подавши привід глузувати з пилипенківської логіки. Далі заговорив Мефістофель. От як він мислить «розподіл літературних сил»:
«Кожна із літературних спілок чи груп є літературно-громадська організація й класова, бойова, що захищає інтереси свого громадського колективу своєю зброєю — мистецтвом. Пролетарська серед них бореться за свою гегемонію».
Отже, тов. Пилипенко знову повертається до ідеологічного критерію. Але повертається вже, так би мовити, з помпою. Він вимагає для різних соціальних групировок класової, громадської, бойової, масової літературної організації. Тут уже справа йде не про «використання селянських образів», а п р о і д е о л о г і ч н і а в т о н о м н і ц е н т р и, с е р е д я к и х і м у с и т ь б о р о т и с я п р о л е т а р с ь к а о р г а н і з а ц і я. Тут уже воістину (коли б ми не боялись образити нашого друга) можна було б повторити за тов. Пилипенком:
— Що це: «свідома упертість чи несвідома безграмотність»?
Нічого сказати, гарне «кільце» пропонують нам. Це вже не «кільце», а таки найсправжня петля. Невже ви, дорогий Сергію Володимировичу, не розумієте, що в дрібнобуржуазній країні, де пролетаріат до того ж не знає своєї мови, де куркуль завжди був господарем становища, де його активність після революції доходить найвищого напруження, — невже ви не розумієте, що легалізувати ідеологічні автономні центри різних соціальних групировок в час диктатури пролетаріату — значить розпрощатись з цією диктатурою? Хіба резолюція ЦК РКП, що з неї ви любите цитувати, так говорить? Вчитайтесь, друже! Там справа йде всього-на-всього про «літературно-мистецькі образи» — і тільки. Жодного слова ви не найдете про автономні ідеологічні центри. Ми прекрасно розуміємо, що кожна із існуючих літературних організацій (як і в нас, так і в Росії) має соціальну базу. Але ми ніколи не додумаємось до того, щоб легалізувати ці організації як автономні ідеологічні центри, до того ж — масові, бойові.
І якою злою іронією, яким неприхованим цинізмом звучить ця пропозиція, що її адресовано до пролетарських письменників: «боріться за свою гегемонію»… серед цієї легалізованої дрібнобуржуазної стихії. Ні, Сергію Володимировичу, нам і без легалізації не легко лавірувати, і ми не підемо на ту «удочку», що на неї ви вже пішли. Бо ж то сатана зі столипінського «отруба» управляє нею. Правда, тов. Пилипенко обіцяє нам допомагати в цій боротьбі своєю селянською організацією, яка мусить колись стати пролетарсько-селянською. Але оскільки ця допомога — «як комнезам індустріальному пролетаріату», то ми й дякуємо за таку допомогу. Краще не треба! Не хочемо ми битися — і квит! Плохі ми на бійку… як той казав. Краще не треба і… не треба легалізованих ідеологічних центрів. Хай буде один центр — пролетарський, себто робітничо-селянський. Там будемо використовувати і «селянські і робітничі образи». Добре?