М а с о в і з м у,   т о в.   П и л и п е н к о,   в   т е а т р і   н е м а. І не спасе вас компромісне «навколо». Д’Неоро цілком справедливо глузує з вашого «драморобства», бо одна справа ініціативний гурток драматургів, що виник на принципі інтелектуального добору, а зовсім інша — збирати в «драморобочий» технікум всіх, хто х о ч е писати драми. Ми маємо тисячі драм по різних редакціях, ми маємо «драморобочі технікуми», а театри шукають п’єси. В чому ж справа? А справа в тому, що н е м а   в і д п о в і д н о ї   к у л ь т у р н о ї   а т м о с ф е р и,   к у л ь т у р н о г о   о т о ч е н н я. І досі наш письменник тоскує серед азіатчини, і досі його тягнуть в педагогію… чи то пак в масовізм.

Отже, «кваліфікаційний критерій» і справді не є справжній критерій. Але коли когось він приваблює, то й чому ж: на здоров’ячко.

На наш погляд, найкращий «критерій мистецько-формальний»: школи, течії і т. д. Але коли тов. Пилипенко запитує нас: «може, так можна поділити письменників?» — то ми йому відповідаємо: «Ні, і такий поділ не годиться». Письменники, шановний Сергію Володимировичу, не галушки, їх поділяти не можна. Коли ж вони самі виходять з цього «критерію», то помагай Боже! Пролетарське мистецтво зовсім не повинно в тому, що «плужанську» платформу писали ідеалісти й метафізики, які вставили туди пункт, що «категорично заперечує спосіб розмежування по формальних ознаках». Бо і справді: як все це дико звучить, якою безвихідною обмеженістю тхне від цього пункту! Який зарозумілий, безпардонний формалізм виглядає з цієї тези!

«От ентих й до ентих» — це ж учив так семінарський дячок часів Помяловського. Виходить, що комунізм можна будувати тільки по «плужанському» рецепту, інші — категорично забороняються». Так будував колись «комуну» той «оратель», що «енергічно функцірував» біля «одного котла» і категорично пропонував їсти «ентімі» ложками, а не «тентімі».

Отже, залишається ще «професійний критерій». Але про нього й тов. Пилипенко не сказав багато. Не будемо говорити й ми, бо професійний стоїть цілком окремо і зовсім не заважає ділитись по інших «критеріях», інакше б наш друг не утворював разом з нами місцкому письменників.

Як бачите, всі ці веселі «критерії», на погляд метафізика Пилипенка, не годяться. На наш погляд, вони і годяться, і не годяться. Годяться тоді, коли вони життєві, не годяться тоді, коли вони мертві. Годяться тоді, коли з них виходить якась ініціативна група, не годяться тоді, коли хтось по них «розподіляє». І коли плужанський ідеолог каже далі, що він «намолов хто й зна чого», то ми йому співчуваємо: він і справді дає досить-таки влучне визначення своїй подорожі по «критеріях». Отже, і бути йому за «літературного папашу», очевидно, не прийдеться. А тим паче «папашею Хвильового».

«Дозволю собі одмітити (пише він), що я являюсь папашею і Хвильового, видаючи його «Думки проти течії».

На жаль, ми мусимо розчарувати читача: тов. Пилипенко навіть в цьому плані не є нашим «папашею», бо, як редактор ДВУ, не схотів підписати розпорядження на друк «Думок проти течії» і таке розпорядження дано було іншим членом правління. А втім, можливо, наш друг тому не схотів підписувати, що шукав в той час «коринфського ордера»: мовляв, уживається «ордер» чи ні? І найшов: уживається! Шкода тільки, що він послав читачів у словник, бо вони там його і досі шукають. І ще одна шкода: сіль питання не стільки в «ордері», скільки в претензійності, в «критерії». Проте доводимо до відома: «коринфський ордер» в публіцистиці звучить все-таки як «ахтанабіль», бо чистота мови заперечує всяку «образованість» і вимагає… латинського корня.

А втім, «прошу пробачення в читачів за цей новий полемічний відступ і вертаю до теми».

VI. «Критерій» найвеселіший і наш

Ви повинні зрозуміти і — розумієте: раз
людина партії прийшла до переконання,
що певна проповідь і сугубо неправильна,
і шкідлива, то вона має обов’язок виступити
проти неї.
В. І. Ленін

Який же «критерій» найшов наш блискучий публіцист? А найшов він саме той «критерій», який послідовно витікає з туманного визначення мистецтва й з «просвітительства». Цей «критерій» (до речі) не є випадкове явище в його заплужанній свідомості.

«Лишається єдиний вірний спосіб, що ми завжди й пропонуємо — спосіб к л а с о в и й, критерієм якого являється і д е о л о г і я митців».

От бачите, де тов. Пилипенко заговорив про класовість. Тут йому чомусь не «обридло» сказати про класи. Коли cправа йшла про визначення нашої доби, тоді якесь пацифістське «просвітительство», коли ж зачинили «Плуг», тоді на арену вийшла й класовість. Мовляв, «просвітительствуй», доки маєш всесильний ідеологічно-селянський центр. Але не забувай про класовість (чуєш: класовість!), коли… надумав розвивати цю організацію.

Розвалювати «Плуг» ми не думаємо. Ми тільки пропонуємо йому перетворитись в гуртки мистецької самоосвіти. Більше того: ми пропонуємо кваліфікованим плужанам виділитись з «Плугу» і утворити вузенькі угруповання по формально-мистецьких симпатіях. Чому ж так затривожився тов. Пилипенко? Бо ж меморандум написано саме після виступу т. Ялового зі статтею «Хай живе «Гарт» і «Плуг»! Чому тов. Пилипенко «бахнув» одразу дуплетом: двома статтями — в «Плужанині» і в «К[ультурі] і П[обуті]»?