Про УКРЛІТ.ORG

Роксолана

C. 125

Загребельний Павло Архипович

Твори Загребельного
Скачати текст твору: txt (3 МБ) pdf (1 МБ)

Calibri

-A A A+

Виправдання. Навіть простий, найпідліший чоловік повинен виправдовуватися за кожний свій учинок перед людьми й перед богом, а що ж тоді казати про можновладців, які вершать долі держав, а то й цілого світу! Для кожного свого походу Сулейман, власне, мав по кілька виправдань. Перед самим собою, перед своїм військом і, нарешті, перед усім світом.

Найлегше було з військом. Саме з власним військом, а не з народом, бо про народ ніколи не говорив і не думав, власне, й не мав так званого народу, а мав тільки підлеглих, серед яких були воїни та ще оборонці віри й шаріату — імами й улеми. Саме до них звертався перед кожним новим походом, вдаючись до виправдань найпростіших: іде захищати віру, сповнюючи заповіти своїх предків.

Для широкого світу було щось інше, хоч теж щоразу те саме:

покарання неслухняних. Белград мав бути покараним за те, що виявив непослух переможцям Косовської битви, порушив вірність османському мечу й перекинувся під оруду угорського короля. Родоські рицарі мали бути покарані за розбійництво на морі. Нарешті, Угорщина винна була перед Високою Портою за готування хрестового походу проти ісламського світу. Той похід задуманий ще папою Левом Десятим, коли султаном був Селім Грізний. Папа розіслав легатів по всій Європі, по всіх державах на площах і в церквах виставляли замкнені на три замки карнавки для пожертвувань на священну війну, шили хоругви, з одного боку яких зображувано папу й короля, а з другого — турків та інших злобних язичників, у Римі правили молебні за успіх хрестового походу, сам папа роздавав милостиню і ходив босий з непокритою головою до церкви Святих апостолів. На Лютеранському соборі читано лист імператора Максіміліана, який висловлював бажання відновити імперію Константина й визволити Грецію від варварів-турків. «Ми охоче вжили б своєї влади, не пошкодували б навіть власної особи для цього заходу, коли б інші глави християнства прийшли нам на поміч». Але на словах виступаючи проти турків, Максіміліан насправді вів безперервні війни проти християнських володарів. Тому ніхто не міг виставити для проголошеного напою хрестового походу жодного воїна, бо воїни були потрібні кожному монархові для захисту та збільшення власних володінь. Не могла об’єднати роз’єднану Європу навіть загроза з боку обагреного кров’ю власного батька й усього свого сімейства жорстокого султана Селіма, який, щойно ставши на престол, пообіцяв своїм яничарам завоювання всього світу. Королі й князі мовби прислухалися не до відчаєних закликів римського первосвященика, а до глузливого постулату єретика Лютера про те, що воювати проти турків означає противитись богу, котрий вживає їх як лозу для покарання нас за наші гріхи. Тільки угорський король Уласло II, над володіннями якого нависала страшна турецька сила, мерщій зібрав хрестоносне ополчення з селян і немаєтних дворян на Ракоському полі під Пештом, але не мав для нього ні зброї, ні воєвод.

Коси, вила, дубці, ланцюги — єдина зброя селян. Із таким обладунком, покинуті всім світом, мали виступати проти страшної османської сили тоді, як магнати і єпископи, поховавшись у своїх володіннях, спокійно спостерігатимуть за їхньою безславною загибеллю. Зібрані докупи, відчувши силу, перейнявшись гнівом проти можних, ополченці обрали своїм ватажком дрібного дворянина Юрая Секельї і, проголосивши його селянським королем під іменем Дьєрдя Дожі, пішли громити поміщиків. Повстання прокотилося від Дунаю до Тиси, тільки під Темешваром семигородський воєвода Янош Запойяї, виступивши проти селян із справжнім військом, розбив їх. Дьєрдь Дожа, поранений, потрапив у полон до Запойяї і зазнав страшної кари. За велінням Запойяї кати рвали тіло Дьєрдя розпеченими кліщами, тоді посадовили на розпечений залізний трон, надягнувши йому на голову розпечену залізну корону, після чого четвертували. Повстанців вішали на грушах цілими гірляндами, і переможці справляли під тими деревами смерті бучні бенкети. Єпископ благословив усе це, король схвалив дії Яноша Запойяї, дворянське зібрання у Пешті на вічні часи закріпило селян за землями їхніх володарів, відплативши вічним рабством тим, хто виявив готовність захищати свою землю і цілу Європу від рабства османського.

Про той нездійснений хрестовий похід уже й забуто, але для Сулеймана він був тепер прекрасною нагодою виправдатися перед усім світом у своєму намірі належно покарати Угорщину.

Для себе мав інше. В душі плекав задум стати єдиним володарем світу, перемогти й усунути імператора Карпа, покорити всіх володарів і всі землі. Для цього хотів зімкнути рубежі своєї імперії з усіма славними й могутніми державами, зіпертися па них, мовби шукаючи ослони, і водночас нависнути над ними, як невідворотна загроза, наче меч віри. Тому мав пробуджувати в собі гнів і радів, коли відчував, як той гнів росте в ньому, як заполонює його, заливає, мов божевільні каламутні води гігантських рік.

Знов, як і шість років тому, на початку свого володарювання, прийшов на берег Дунаю, дивився на його розклекотані, скаламучені ошалілою Савою води і думав про каламутний потік свого війська. Сто тисяч спахіїв, сорок тисяч яничарів прокотяться по цій принишклій, залитій дощами землі — що їх зупинить? Але водночас із захопленням цією ісламською силою виникало глухе невдоволення, яке поволі переростало в лють. На нехлюїв-спахіїв, що прийшли" на війну, не дбаючи про славу османської зброї, а тільки з наміром поживитися. На зрадників-купців, що порушували султанські укази. На невдалі дії начальників, які досі тупцяли на берегах Дунаю, не знищивши благеньких заслонів, що їх виставив угорський король. Дратувався султан ще й тому, що його гонці надто довго скакали до Стамбула й назад, і він досі не мав вістей від Роксолани, від розлуки з котрою цього разу страждав, як ніколи досі. Що найвища влада, коли не можеш почути слова від єдиної жінки на світі?

 
 
вгору