Папа римський послав Мартінові Лютеру буллу про відлучення його від церкви, Лютер спалив буллу. Лукас Крапах зробив портрет Лютера (гравюра на міді), Дюрер намалював портрет Еразма Роттердамського. Магеллан відкрив Чілі й протоку, названу його ім’ям, через яку потрапив до океану, що його найменував Тихим. Якийсь німець із Нюрнберга працював над нарізкою ствола вогнепальної зброї, щоб з неї влучніше було стріляти в людей. В Аахені короновано імператора Карла П’ятого. Король Франціск заснував у Парижі королівську бібліотеку, яка згодом стане Національною. У Венеції здійснено перше повне видання священної книги євреїв — талмуда. Лютер переклав біблію німецькою мовою, Тиндаль — англійською. Англійський король Гснріх VIII написав «Золоту книгу» для спростування єретицьких ідей Лютера, хоч згодом сам виступив проти римського папи, який не дозволив йому розлучатися з черговою жоною. Кримська орда вже вкотре нападала на українські землі і ходила навіть на Москву. Мікеланджело почав роботу над каплицею Медічі. Білорус Франциск Скорина організував у чеській Празі друкарню, проклавши тим першу стежку, по якій почало розвиватися книгодрукування східних слов’ян. Народився Філіпп де Монс, майбутній великий композитор мадригалів. Магеллана вбили тубільці на Філіппінах. У Франції стали ткати шовк. Корабель Магеллана «Вікторія» під командою Себастяна дель Кано повернувся до Севільї, вперше в історії людства здійснивши кругосвітнє плавання. Почали друкувати книги у Кембріджі. Помер папа Андріан VI — останній папа неіталієць. У Швеції став королем Густав Ваза, покінчивши з датським пакуванням. Тіціан намалював одну із своїх кращих картин «Похорон Христа». В Німеччині вибухнула селянська війна, і хоч повстанці були запалені ідеями реформації, Лютер зрадив селян. У Швейцарії почав реформацію церкви Цвінглі. Розвивалися науки «тілесні», себто природничі, й «знання серединні», або абстрактні. Скалігер відкрив метал, що не піддавався плавленню. Рудольф запровадив знак квадратного кореня у математиці. Макіавелі написав «Історію Флоренції». Вперше надруковано а оригіналі медичні праці Галена. Створено пружинний годинниковий механізм, Франціск І потрапив у полон до імператора Карла. Тим часом Перуджино малював картину «Поклоніння волхвів», Корреджіо — «Нолі ме тангере», Тіціан — «Бахус та Аріадна». Нарешті, саме тоді з’явилися клавікорди, мовби для того, щоб мелодійно пригравати цьому многотрудному немелодійному століттю, яке, незважаючи на вибух людської талановитості й невпокірливості людського духу, повнилося стогонами вмираючих, криками катованих, гуркотом недавно винайдених гармат, моторошною тріскотнявою вогиищ інквізиції, зловісним вигупуванням османських барабанів, що били невтомно, безугавно, вістуючи про кров, смерть, потоптання усього живого.
І хто б там почув за тими барабанами кволий голос жінки, яка ще й сама не знала своєї справжньої сили?
ТРЯСОВИНА
«Душе моєї душі, мій володарю! Привіт тому, хто здіймає ранковий вітерець; молитва до того, хто дарує солодкість устам закоханих; хвала тому, хто сповнює жаром голос улюблених; поважання тому, хто палить, мов слова пристрасті;
безмежна вірність тому, хто осяяний пречистою світлістю, як лиця й глави вознесених; тому, хто є гіацинтом в образі тюльпана, напахчений ароматом вірності; слава тому, хто перед військом тримає знамено перемоги; тому, чий клич «аллах! аллах!» почуто на небі; його величності моєму падишахові передаємо диво Найвищого Володаря і бесіди Вічності.
Просвітленій совісті, яка прикрашав мою свідомість і є скарбом світла мого щастя і моїх засмучених очей; тому, хто знає мої найсокровенніші таємниці; спокоєві мого зболілого серця й умиротворінню моїх зранених грудей; тому, хто є султаном на престолі мого серця і в світлі мого щастя, — поклоняється його довічна рабиня, віддана, із стома тисячами опіків на душі. Якщо Ви, мій володарю, моє найвище райське дерево, бодай на крапелиночку зводите подумати або спитати про цю Вашу сиротину, знайте, що всі, крім неї, перебувають під шатром милості Всемилостивого. Бо того дня, коли зрадливе небо всеохватним болем учинило наді мною насильство і в мою душу, незважаючи на ці бідні сльози, встромила численні мочі розлуки, того судного дня, коли в мене віднято вічні пахощі райських квітів, — мій мир перетворився на розмир, моє здоров’я — на недугу, а моє життя — на загибель. Від моїх безперервних зітхань, ридань і болісних криків, що по вгавають ні вдень ні вночі, душі людські виповнилися вогнем. Може, змилується творець і, зглянувшись на мою тугу, знов поверне мені Вас, скарб мого життя, щоб порятувати мене від такого відчуження і забуття. Хай же те станеться, о володарю мій!
День мені в ніч обернувся, о місяцю туги…
Мій володарю, світло мого ока, немає ночі, яка б не спалювалася від моїх гарячих зітхань, немає надвечір’я, коли б не долітали до небес мої голосні ридання і моя туга за вашим сонячним лицем.
День мені в ніч обернувся, о місяцю туги…»
Невже не знала Роксолана, що пише султанові, який після Белграда й Родосу задумав потопити в крові землю угрів? Чи була бодай крихта щирості в цих дивних листах, чи тільки обман і мертвота задавнених умовностей? А може, й у цьому нещирому словоливстві хотіла перевершити всіх?