Я ж мучити буду й томити викриттям неправдивий чистець. Коли є пургаторіум після смерті, то чого тому, хто осмілився в поганій одежі ввійти у шлюб, владика повелів зв’язати руки й ноги і в глупу тьму вкинути? Чому не дозволив йому насолодитися шлюбним весіллям? Отак, гадаю, постраждають не від бога зване духовенство, єпископи та інші священики, що духовний сан ґвалтом забирають, але не знають, що таке дух, і в поганій одежі, тобто з неочищеною совістю входять у шлюб тайної вечері, щоб жертвувати богові в дусі — вони-бо по-плотському живуть і мудрують. "Коли хто, — каже, — єпископства чи священства бажає сам від себе, а не від бога покликаний, справді бажає добру річ, — каже божественний Павло, — але подобає, каже, йому плоди того діла в собі з’явити, тобто бути непорочним, тверезим, цнотливим, благоговійним, чесним, гостинним, учительним, не п’яницею, не заводіякою, не сварливим, не користолюбцем, але тихим, незаздрісним, несрібнолюбцем, мужем однієї дружини, своїм домом добре правити та інше чинити" ¹⁸⁷. Нині ж супротивно чинять, діло єпископське всі люблять, а дільних плодів ніяких таких не показують, більше того, в усьому всі ті добродійності злобою побивають; на шлюб священства одні, що звані від бога, чисті і від духа святого посвячені в чертог царського мешкання звикли входити, а ці незвані, не маючи й одежі шлюбної, самі від себе входять та маєтками володіють і не сподобляться [вони] радості святого духа та женихового весілля. І як не жахаєшся дому владики, коли прийде глянути на тих, які виляглись незвано утверджені, а не тому поставлені, що мають шлюбну одежу? Що учиниш тоді, коли тих, що безсоромно осмілилися ввійти, повелить господь зв’язати по руках та ногах і вкинути у кромішню пітьму, звідки немає спасіння? А хоч і званий ти на цей духовний шлюб, то випробувати себе подобає: чи маєш ти шлюбну одежу, тобто чисту совість і непорочне життя? Ніякої-бо тобі користі від дерзновенності, хоч і ввійдеш, але коли не сподобишся женихової радості, то навпаки, постраждаєш, а за дерзновенність буде велено тебе вкинути у тьму кромішню. Коли є чистець після смерті, то чому пан раба того, що талант закопував, раба відчайдушного, звелів кинути у тьму кромішню, де плач і скрегіт зубів, а чому не послав його до чистця очиститися? З цього постраждає влада, що духовно володіє розумом, коли замість збільшувати спасенних, через нехтування закопують дбання і промисел про стадо, про виправлення овець зовсім не думають, а від цього і страждають, оскільки тільки заради насичення плоті попляться, тобто в попи стрижуться, а за примноження спасенних душ не дбають. Постраждає також і влада мирська: вони-бо добрий талант, даний їм від бога, закопують у своїх похотях і солодощах тілесного гною, а про примноження божої хвали не дбають нітрохи, забуваючи про голос суду, що "від кожного, кому дано багато, багато від нього і жадатимуть" ¹⁸⁸, і тут-таки: "А кому багато повірено, від того ще більше жадатимуть" і забувають, що заради цього від бога боже прийняли, щоб цим бога прославляти; вони ж бо супротивно чинять, виснажують на свій сморід та марну славу цього світу божі добра і зачиняють своєю скупістю сердечні ворота, дані для спасіння їхнього та їхніх підручних, і не множать божого дарування в славу божу, через що не дадуть користі ні собі, ні братії своїй, тільки закопують ці божі дарування в суєті та тлінності світу цього, гадаючи, що бог того не бачить. А що учините, містоутримувачі й багатосельці [Багатосельці = ті, що володіють багатьма селами], коли пан за дане вам спитати вас захоче? Що тоді відповісте? Коли кажеш, як це нині звик говорити, мовлячи: "Вільно мені над своїм, що хочу з ним учинити, те учиню, а де хочу потратити, там потрачу". Чи ж воно твоє, оте, що маєш? Чи ти створив його, чи з материної утроби з собою це для життя виніс? Не твоє воно, бідаче, не твоє, і без божої волі не можеш жодної риски потратити і загубити — тоді це побачиш, коли з тебе спитається, а тепер це сховано від твоїх плотських очей. Коли ж кажеш, що владу над цим маєш, чому не маєш влади, щоб вічно жити і не вмирати? Отож бачиш, що не своє утримуєш, бо, прийшовши, смерть тебе за природним законом, а більше за велінням божим, схопить і раптово від міст і сіл, маєтків та скарбів, від любих друзів відлучить і як найостаннішого з убогих внесе в утробу сирої землі. Де тоді твоя влада, де твоє те, що кажеш: вільно тобі? Чи не знаєш, що спитається з тебе до найменшого про добро, яке ти зробив, і про все судді та царю даси відповідь?

Але повернімося знову до неправдивого чистця. Коли є чистець після смерті, то чому (в цьому житті залишений) тісний і скорбний шлях, призначений від подвигоположника, веде в життя, а широкий, просторий веде в погибель — чому ж не каже, що в чистець? Чи не бачите, погибелі сини, котрі вивчили від батька неправди диявола мистецтво неправди, яка мережа та рів створені на звабу його учням? Коли є чистець після смерті, то чому подвигоположник із забороною узаконив, кажучи: "Увіходьте тісними ворітьми"? ¹⁸⁹ А чому? Бо коли ними не увійдеш, то вічного життя не побачиш; у тісних-бо воротях — життя, а в широких — погибель. І багато хто мандрує в погибель, воліючи більше туди йти, як у життя. Коли ж є чистець після смерті, то чому законоположник нужду залишив і узаконив у плоті, сказавши: "Через великі утиски треба нам входити у боже царство" ¹⁹⁰. А що таке нужда? Це наш християнський пургаторіум, котрий вірні заради віри пропливають (одні між народами, що не знають бога, інші між латинами, що пізнали бога, але через гордість відпали і однаково з невірними мудрують); наші християни очищаються, проходячи через безчестя, наругу, ганьбу, наклепи, обмови, насміхи, гоніння, біднотворення, приниження, гніт, биття, в темниці замкнення, муки та вбивство, які чинить антихристове насліддя, папська віра; так очищаються наші істинні християни в цьому житті за Христовою заповіддю, щоб бути достойними ввійти у вічне життя тісним і скорбним шляхом, який втискується і вміщається в тісні смертні ворота, за якими — простір, вічний спокій, життя й царство боже знаходять — "коли треба, — каже, — царство боже й нужденні дістають". Бо наш пургаторіум, істинних християн, — у плоті, в неправдивих же — по смерті; наша нужда — в терпінні заради ’царства божого, у латини ж, антихристових слуг, — в докуці та гніті [інших]. Вони стараються заради царства божого до решти обезчестити православних і в свою звабу полонити й підкорити поганською силою, а це чинять не за образом добродійності, який подав Христос: "0так ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла та прославляли отця вашого, що на небі" ¹⁹¹, але, супротивно цій славі отця небесного, примушують по-мучительському християн до справ лукавого отця і вбивці, як раніше, в часи ідолопоклонства християн примушували нечестиві царі, кажучи: "Хай вклоняться Ваалу, Аполлону чи якомусь іншому ідолу, поганському богу, а коли не хочуть, то гнітіть їх і мучте, маєтки розграбуйте, а коли й після того вклонитися не захочуть, то вбийте зовсім". Таке й нині латина чинить православним християнам, оновлюючи давнє ідолопоклонство та гоніння, бо каже: "Поклонися папі, прийми його від себе вигаданий закон, новоутворений календар і шануй, від давнього відступися, а всю звабу віри чесно шануй, на нас нічого істинного не кажи, брехні і зваби нашої не огуджуй. Коли ж не хочете, беріть їх і мучте докуками й бідами. Ви, війти, бурмистри, лантвійти [Лантвійт = голова колегії лавників, що складали міський уряд], влада мирська, міська і повсюди, не давайте Русі ніякого простору для життя їхнього, в судах Русь не бороніть, хоч, може, й кривду їй діятимуть, у сусідстві любові не виказуйте, з ними не водіться і більше їх ненавидьте; у куплях, торгах, ремеслах русин із папістом однієї волі хай не мають; у цехах ремісницьких русину бути не належить, доки не попалиться; на війтівства та бурмистрівства та інші посади від руського народу хай не поставляються, доки не повірять у папу. Коли ж цим Русі не допечете і не захочуть вони від своєї християнської віри відступити і папі, як ідолу, поклонитися, розоріте їхню божу службу, на свята за старим календарем дзвонити не давайте, а силою змусьте святити й празникувати за новим і виною [Вина = судова кара, штраф] це їм забороніть. Коли ж і тепер не послухають, Христове причастя обезчестьте, пролийте на землю й ногами побийте й потопчіть, церкви запечатуйте і зусібіч чиніть біди, докучаючи, хай через ці біди й докуки поклоняться папі й римському костьолові. Коли ж і такими нападками їх не здолаєте, у темницях зачиняйте і без вини вини на них накладайте, бийте, безчестьте й убийте в ім’я найсвятішого папи — прощення й розгрішення від нього приймете і в чистцю за те і за всі беззаконства після смерті очиститеся".