Я хотів викривальне писати й про тайну вечерю, календар та інші їхні, латинські, переміни (від істини на неправду і звабу), але оскільки побачив, що про те все досить написав од божественного писання Василь ¹⁶⁷, тому й покинув про те писати. Це ж бо Василеве писання перевірив належно й побачив, що воно писалося не від власної фантазії нововинайденого помислу, а від божественного писання, як і звістив. Тому прийміть це, молю вас, із щирістю вседушевної любові й утвердіть себе у вірі — є в тому писанні істинний слід православного сповідання, віри в Христа. Мандруючи по ньому, розумний мандрівник зваби єретицтва уникне, а знайде себе в істинній вірі святої соборної апостольської церкви, в ній-бо вас хай збереже Христос. Амінь.

Про латинський чистець, вигаданий майстром дияволом
та його учнями, папами римськими

Залишилося мені сказати ще кілька слів про латинський чистець і показати, що це явна зваба, й брехня, і фантазія самого підземного владики диявола. Так я почну.

Запитаю тебе, латинниче: чи буде суд, чи ні — як віруєш? Він же обов’язково відповість, що буде. Тоді я знову до нього: коли буде суд, то кого судитиме суддя, коли беззаконники й грішники очистяться в чистці? Чи не знаєш, що суд буде не на невірних, а на вірних, котрі хрещені в ім’я отця, і сина, і святого духа і які не виявили справжньої віри, не берегли заповідей господніх, як сказав господь: "Якщо ви мене любите, мої заповіді зберігайте… Хто не любить мене, той не береже моїх слів" ¹⁶⁸. Той, хто не додержує заповідей, не може бути вірний, той, хто не вірує, безплідне життя провадить, хоч пригоджує богу, і хрещення в собі безчестить — всі такі стануть із лівого боку для вироку суду. Віра-бо, за Яковом-апостолом, без діла мертва, так само й діло без віри. Невірних же судити не потрібно, оскільки вони гинуть у безвір’ї, осуджені вже за життя непізнанням бога, і тим, що не прийняли дару печаті хрещення; це про них сказав Павло: "Котрі бо згрішили без закону, без закону й загинуть, а котрі згрішили в законі, приймуть суд за законом" ¹⁶⁹. Каже про це й Давид: "Не воскреснуть нечестиві на суд, але на мучення являться без випробу" ¹⁷⁰. Закон же вірним — це Євангеліє нового життя. "Тож ідіть, — каже господь, — і навчіть усі народи, хрестячи їх в ім’я отця, і сина, і святого духа, навчаючи їх зберігати все те, що я вам заповів". Коли їм буде суд, то що таке пургаторіум? Коли є пургаторіум, не треба суду, коли є чистець, то де правий і лівий бік, які розділяють овець, що плодоносять добрими ділами в цьому житті, від неплідних козлиськ? Коли є чистець, то немає потреби в лівому боці, так само і в правому; коли є чистець, то чи правильне буде речене суддею тим, що стоять ліворуч і праворуч? Одним [сказав]: "Прийдіть благословенні мого отця, посядьте царство, уготоване вам від закладин світу" ¹⁷¹. А чому? Тому, що віру ділом показали. "Бо я голодував був — і ви нагодували мене" ¹⁷². А другим [сказав]: "Ідіть ви від мене, прокляті, у вічний огонь, що дияволові та його посланцям приготований" ¹⁷³. А чому? Тому, що бездільну віру сповідуєте. "Бо я голодував був — і ви не нагодували мене" та інше. Коли ці слова суддя хоче виголосити тим, що стоять з правого і лівого боку, то пургаторіум — брехня і вигаданий синами неправди. Коли є чистець після смерті, то чи правильне буде слово, сказане Христом, що "всі, хто в гробах, його голос почують і повиходять ті, що чинили добро, на воскресения життя, а котрі зло чинили, на воскресения суду" ¹⁷⁴? А якщо ті, хто сотворив зло, вийшовши з гробу, на суд ідуть — коли ж і в який час, латинниче, будеш чиститися? Давши відповідь, у геєну йдуть, а не в чистець, "Ідіть ви від мене, — каже, — прокляті, у вічний огонь, що дияволові та його посланцям приготований". Чи не бачиш брехню, створену від отця диявола його учнями? Але ми належно викриємо неправду і цю латинську звабу. Коли є пургаторіум, то чи правильне буде мовлене Христом, що за все марно сказане людьми воздається словом у судний день? Коли за слово воздадуть, то за діло чи не воздадуть? Чи не віриш Христу? Звідси й пізнається, що не віриш йому. Коли ж не тільки за зле діло, але й за марне слово воздадуть людям у день судний, якщо покаянням у цьому житті не очистяться, то коли будеш чиститися, латинниче, якщо на лівому боці будеш і відповідь дістанеш таку: "Ідіть ви від мене, прокляті, у вічний огонь"? Глянь, що не каже скорочено: "Ідіть, і помучтеся, й очистіться від гріха. І знову поверніться очищені, щоб достойно ввійти в царство небесне, бо туди все нечисте й погане не входить", але каже ясно: "Ідіть ви у вічний огонь, що дияволові та його посланцям приготований". А коли в диявольську геєну відсилає, там уже не буде скорочення чи обмеження часу й послаблення мукам, оскільки сказано: "У вічний огонь", і так кінчається: "І ці підуть на вічну муку, а праведники на вічне життя" ¹⁷⁵. А коли каже "вічно", то там кінця немає, де кому яка частина буде — на життя чи на муки. А в другому місці каже: "Де їхній черв’як не вмирає і не гасне огонь" ¹⁷⁶. А коли буде суд, то що посіємо тут, те й пожнемо, за словом апостола Павла: "Бо хто сіє для власного тіла свого, той від тіла тління пожне". А що це — тління? Це зникнення, безплідне життя, свинське споживання і скотська бездумність про майбутнє. "А хто сіє для духа, той від духа пожне життя вічне" ¹⁷⁷. А що це — дух? Це чистота, піст, повстримність, молитва, послух, пам’ять божа, боязнь суду, думка про смертність. "Поминай, — говориться, — смерть і не согрішиш". "Бо мусимо, — вістить Павло, — всі ми з’явитися перед судовим престолом Христовим, щоб кожен прийняв згідно з тим, що в тілі робив він — чи добре, чи лихе" ¹⁷⁸. І далі: "Як хто нівечить божого храма, того знівечить бог, бо храм божий святий, а храм той — то ви" ¹⁷⁹. Як же людина цей храм нівечить, це всім відомо: по-перше, невір’ям у сказане богом; також, коли не кладе труду, щоб виконати Христові заповіді, які він велів виконувати і заборонив порушувати. Хто ж заповіді Христові не виконує, той чинить тоді супротивно владиці, тобто для князя тьми віку цього живе поганським життям і волю його чинить та виконує плотськими похотями, для гріха працює, і служить, і так нівечить храм божий, оскільки не уготував і не очистив у собі місця для вселення бога і вміщення благодаті божої заповідями добрих діл; лукавства і злоби не вигнав, божої любові не вселив і не постарався вмістити, а був посудиною цього світу і знівечив храм божої оселі, куди обіцяв приходити й перебувати, коли будуть збережені заповіді, кажучи: "Я, — каже, — і отець мій прийдемо і оселю в ньому закладемо" ¹⁸⁰. Чи не бачиш, як нівечиться храм божий? А коли знівечений храм від цього життя без покаяння буде забраний смертю, як і коли очиститься, приготується до входу в царство небесне, коли немає часу на очищення, а на суд і відповідь, на життя чи на вічну муку, бо ж час покаяння минув, справи й труд відійшли, берегти заповіді вже годі, доброчинності час уже минув, час сльозам, молитві й милостині забрано? Чи не бачиш, що чистець — це лжа і зваба? Коли є чистець по смерті, то чому той багатий не очистився, що в муках і в пеклі, та ще й відділений прірвою від Авраамових милостивих надр, щоб стражденний Лазар не втішив його й не прохолодив хоч би краплиною води з кінчика пальця, а коли той молить, щоб дали йому поміч, відповів йому, кажучи: "Згадай, сину, що ти вже прийняв за життя свого добре своє, а Лазар так само — лихе, тепер він тут тішиться, а ти мучишся. А окрім того всього, поміж нами та вами велика безодня поставлена, так що ті, що хочуть переходити, не можуть ізвідси до вас, ані не переходять ізвідти до нас" ¹⁸¹. Що таке прірва? Таж кінець життя означає, де вже нема часу ні на покаяння, ні на діяння, ні на сіяння, але йде жниво добрих чи лихих плодів, за труд — спокій, а за спокій цього життя — вічний труд муки, за покаяння ж — утіха. "Блаженні засмучені, — каже, — бо вони будуть утішені" ¹⁸²; горе тим, що сміються, бо плакатимуть, але не допоможе їм вічний плач. "Ось тепер час приємний, — каже апостол, — ось тепер день спасіння" ¹⁸³, а смерті нема. "Бо ж у смерті нема пам’ятання про тебе, — каже Давид, — у шеолі [Шеол = пекло] хто ж буде хвалити тебе?" ¹⁸⁴, бо що в житті цьому приготував, те в майбутньому візьмеш, а що тут посіяв, теє там пожнеш. І не милість уготована тим, що примножують задоволення цим життям, не милість краплі води при спразі, а в огні їм горіти, як той багатий — ось що візьмеш! Коли плевели [Плевели = бур’ян у хлібі; тут: учення, супротивне істині] гріховні посієш, то вогонь постійний, невгасимий пожнеш. Чи не бачиш, що від неправди вигадано чистець, бо осоромлюється, коли його істина викриває й освітлює, він-бо плід вигадки, а не сутність істини. Але хай він, як змія, в’ється і скаче, ми його знову викривати почнемо й обійдемо його обителі, уготовані для тих, що стануть на лівому боці, щоб явно була пізнана неправда і зваба, бо не всім буде один кут чи пристанище в мучилищі, але різноякі, за чином, саном і життям кожного, як і слава тим, що стануть по правий бік: ті сонце, ті місяць, ті зорі після того, як проспівають славу світлооким і честь візьмуть у них, у тих численних обителях, що про них сказав Христос, — в домі отця небесного. Коли ж є чистець по смерті, то чому цноті немилостивій вхід до чертога зачинено і не каже жених, коли товчуться безчасно: "Ідіть очистіться і знову прийдете", але "я ніколи не знав вас. Відійдіть від мене" ¹⁸⁵. А коли бог каже: "Не знаю вас", то що значать ці слова? Чи не те, що так само постраждають, як безплідні козлиська, котрим він сказав: "Ідіть від мене, прокляті". Гадаю, що не менше приймуть страждань і мук, ніж козлиська. А чому цим не каже "прокляті", а тільки "не знаю вас"? А тому: коли цнотливістю наслідуватимуть його, коли цноту й чистоту плотську збережуть, але не очистяться від жорстокосердя і злосливості і не виявлять милості до ближнього, то світильники свої погасять без оливи милосердя. Тим-то жених приносить їм благу відповідь, хоч вони милості й не достойні. Так само й Авраам каже до багатого "сину", хоч і не виконує його прохання, і тут те саме: "Я ніколи не знав вас. Відійдіть від мене", — досить їм і тої муки, що вони будуть зачинені [в пеклі] й божого лиця не бачитимуть. Про те мучилище пророк каже: "Хто буде нечестивий, той не побачить божої слави" ¹⁸⁶. Так, гадаю, постраждає іночий чин, який на бран природних похотей, щоб перемогти плоть, озброюється і виходить, але буває переможений чуттєвими речами і топче свою обітницю, оскільки в невір’ї знемагає і, як пес на свою блювотину, вертається і береться до мирських чуттєвих забаганок і, набувши такі речі чи ржу того скарбу, пожадливо в нутро своє замикає. Але це вже інше.