Про начальство та владу старійшинства
пап римських

Ступай, латинниче, з неправди в неправду, бо їй властиво не стояти на одному місці, оскільки вона не суща, але обходити країни й тулятися, перескакуючи з місця на місце і подивлятися привиддям, а не сутністю своєю. Але істина не така, вона-бо єдина поставилася й утвердилася — вічно й нерушно перебуває і стоїть на одному місці на нерушній основі. Кажеш, що найстарший і найначальніший ти від усіх патріархів, пастирям пастир, маєш владу більшу від усіх і можеш, що хочеш, творити й узаконяти, а узаконення переробляти і відкидати, в’язати й розрішати — цю владу, кажеш, прийняв од Петра, оскільки Петро здійснив подвиг свого життя в Римі. Йому ж сказав Христос: "Ти скеля [По-грецькому, Петро — скеля], і на скелі оцій побудую я церкву свою — і сили адові не переможуть її" ¹⁵⁴. І далі: "І ключі тобі дам від царства небесного" ¹⁵⁵, а далі тричі запитав: "Петре, чи ти любиш мене… паси ягнята мої" ¹⁵⁶ та інше. Ми ж цьому слову від Христа Петрові сказаному, віримо, бо так воно є. Але запитуємо тебе, папо або латинниче папської віри, покажи мені від писання Петрового чи когось іншого від святих: від кого ти цю владу, Петрові од Христа даровану, прийняв і хто її тобі дав? Коли від Петра, кажеш, це іде, засвідчи Петровим писанням. Де Петро каже: "Я — Петро, верховний апостол, звіщаю до відома тих, котрі після мене будуть, що владу оцю, яку прийняв від владики Христа, щоб в’язати й розрішати, і ключ для відчинення царства небесного, і начальство пастирства з усією достойністю, яку мені даровано, перекладаю на римських пап, цю честь їм дарую і найстаршими їх над усіма вчиняю. Хай підкоряються їм, коли будуть говорити й узаконювати"? Чи не бачиш, що то неправда, а не істина. Цього-бо ані в Петровім писанні, ані в інших апостолів не знайти ніяк. Отож, латинниче, неправду кажеш, коли говориш так, і на Петра зводиш брехню, наклеп та огуду. А що тому Петру від Христа доручено було пасти не римські, але інших країн та народів вівці, де Петро взяв жереб проповіді і раніше Рима їх просвітив, — це з Петрового писання увіч видно, бо не називає в своїм писанні, як Павло, іменуючи одну країну чи народ, тобто: "До римлян", "До корінфян", "галатів", "ефесян", "филип’ян", "До колосян", "До солунян", "євреїв" тощо, але "Соборне послання Петра". Що значить — "соборне"? Тобто не однієї частини, країни чи народу в римських межах, але багатьох. Рима ж не згадує зовсім, бо не про римлян дбав Петро, де жертвою римських убивць упав ¹⁵⁷, а про тих, що спасалися і приймали з доброю старанністю проповідне слово, шо і стверджує, пишучи таке: "Захожанам Розпорошення [Тобто тим, що заходять у різні країни Малої Азії]: Понту, Галатії, Каппадокії, Азії і Віфінії" ¹⁵⁸. А звідки ти взяв свою владу і старійшинство — покажи писанням! Коли ж не покажеш, то накладаєш на Петра примусом брехню і наклеп, бо того він не казав і не думав — це ти намагаєшся утворити з нічого сутнє, бо не можна земній людині творити як богові; тільки бог може сказати: "Будь!" — і стане слово ділом. А що Петро постраждав у Римі, то через це ту владу силою тягнеш до себе замість Петрової матері. І це знамення є плід тих-таки Петрових убивць, адже Петро начальствував не зовнішньою владою і силою над послідовниками своїми і віруючими в Христа, але владою духовною, тобто безсумнівною вірою, конечною убогістю, смиренням, терпінням хрестоносного життя і вседушною любов’ю як до бога, так і до ближнього. Диявол же, не терплячи його влади й начальства, той істині супротивник, що і владику вбив, щоб не володів істиною при неправді його, звелів і Петра-начальника вбити. Коли б Христос, чи його учень Петро, носив зовнішню владу, не допустив би, щоб його вбили, але захистився б слугами. Одначе він сказав "Моє царство не із світу цього" ¹⁵⁹, тому як овеча дав повести себе, щоб заколоти. І голосу не подав, як вівця, коли її увіч стрижуть — так і він не розтулив вуст своїх, смиренного, його судили та інше. Отак він на самовільну муку ішов, не опираючись, йому і Петро (який прийняв од нього владу) наслідував, волівши праведно померти. Ти ж, по-перше, не покажеш явно, що від Петра цю владу перейняв, супротивне й інше, бо домагаєшся й шукаєш не духовної влади й начальства (тобто смирення, приниження, [прийняття] образ та безчестя, як це буває в того, хто є при благочесті, також прагнення правди і жадання блаженства), але влади мирської, гордості, марнославства, владолюбства, честі, величності, начальства, поганського панування, щоб перевищувати всіх славою й силою — прагнеш ти цього й жадаєш! Чи не бачиш, що це є неправда: не від Петра тобі дано цю владу й начальство. Не від Петра-бо, не від Петра, але від світовладного господаря й начальника, котрий і Петра повелів убити і котрий безнастанно воює супроти істини. А Петрову владу не звідти пізнають, коли хто сам її шукає, а звідси: треба показати в собі владу Петрових добродійностей, а хто уздрить плоди Петрові, що їх видно в духовному начальнику, здивовано скаже: воістину цей Петровий намісник правдивий, оскільки його діла творить, діє, вчить і говорить, як сказав господь: "Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла та прославляли отця вашого, що на небі" ¹⁶⁰. Чи не бачиш, що не треба тобі самому шукати влади й начальства, щоб тебе шанували й покорялися тобі люди, але треба тільки просвітити своє духовне світло добродійного життя і смирення (ним же світив і Петро). Тоді природним наслідуванням люди, бачивши це, і бога прославлять, і тобі покорятимуться, як богом прославленому, і візьмуть собі за начальника і найстаршого пастиря, і воздадуть тобі достойну честь не тільки Петрову, але й самого Христа. Ти ж бо супротивно твориш, світлом Петрових чеснот не світиш, а кажеш, що його владу носиш у собі, а інших силою, по-поганському принуджуєш (твердиш, ніби неправду цю і наклеп, який вигадав на Петра, прийняв од нього) і явно наказуєш так себе славити, а показати це ані писанням, ані образом, ані подобизною доброго життя не можеш аж ніяк. Чи не явне то доброборство, коли неправдою істину з усім старанням хочеш подолати і в цьому весь свій вік вправляєшся, однак істину подолати не можеш і марно трудишся, дістаючи собі таким подвигом вічне безчестя. Чи цей ключ од Петра (щоб зачиняти й відчиняти ворота входу до царства небесного) ти прийняв, коли супроти істини борешся? Чи не бачиш, що сам у темниці гордості духами лукавими зачинений і світолюбством та розтлінним життям зв’язаний і марнославством мирської влади полонений? Як, хочеш іншим відчиняти ворота царства небесного, коли і для тебе вони зачинені і сидиш ти поза розумінням і думкою, що таке царство небесне? Чи не бачиш, що це не влада Петрова, але зваба бісівська і влада князів повітряних тьми віку цього, темних, похмурих, скорботних і нечистих духів, вони і Петра, котрий проповідував правду, убили, і нині безнастанно й невсипуще борються супроти єства людського, а що божий образ ганьблять, то на лівому боці постануть у час другого пришестя і страшного випробування Христового. Коли ж бо і при Христі звабою було вкрадено апостола ¹⁶¹, стережися і ти, папо, й придивляйся добре, чи не в їхню мережу зав’яз і через те так високо мудруєш? Над ними іншої перемоги, як тільки через смирення, безчестя і хрестоносне життя (дбаючи про істину в цьому житті аж до смерті) здобути годі, і коли ти показати владу, дану від Петра папам, пастирям і наставникам, не можеш або не хочеш чи боїшся, щоб Петро не викрив тебе своїм узаконенням, як належить володарювати й начальствувати над отарою овець, що йдуть за пастирями, то ми тобі про те звістимо і з’явимо. У першому своєму соборному посланні він так каже: "Тож благаю між вами пресвітерів, співпресвітер та свідок Христових страждань, співучасник слави, що повинна заявитись: пасіте стадо боже, що у вас, наглядайте не з примусу, але добровільно, по-божому, не для брудної наживи, а ревно, не пануйте над спадком божим, але будьте для стада за взір" ¹⁶². Чого ж ти, папо, кажучи, що взяв владу від Петра, супротивно до тієї влади, чиниш і дієш, оскільки не пасеш по-божому і ревно для спасіння, а з примусу і за честь свого старійшинства та похвали, щоб тебе на землі прославляли й підносили; коли перед богом согрішають, не зважаєш, а коли тобі честі не віддадуть і не звеличують твого імені, гнівом дишеш і помщаєшся? Чи не бачиш, що чиниш супротивно Петровому вченню, примусом пасеш, не по-божому, а через марнославство.