А він же сказав: "Не для брудної наживи, а ревно". Чому ж ти, папо, шукаєш прибутки життя цього від стада овець, тільки того шукаєш, щоб кланялися тобі й шанували ім’я твоє, турботи про них не виявляєш, щоб звільнилися від злоби лукавих духів, що гніздяться в повітрі, і не печалуєшся про цей диявольський полон? Бачимо ми через що, бо ти сам захотів бути діятелем, вірним рабом і повірником мирського князя та з ним наслідуєш уготований йому пекельний вогонь. Знову-таки Петро каже: "Не пануйте над спадком божим (чи ти пастир, чи наставник), але будьте для стада за взір". Яка сила цього останнього слова, дивися пильно, розумний мандрівнику, і побачиш у ньому неправедне начальство і владу римських пап, які на Петра наклепи й брехню зводять, нібито від нього мають оцю мирську владу, — за нею вседушно гоняться і вбивають, щоб над усіма верх узяти. Нині Петро ясно показав цим своїм ученням, що брешуть на нього, коли кажуть, що папи римські владу взяли від убитого за істину Петра, а не від того, що вбиває за істину, від гордого господаря, котрий володіє цим віком і з небес був скинутий. Петро-бо так каже: "Паси стадо (папо чи пастирю), не пануючи над спадком божим, але ставши для стада за взір". Чому Петро сказав: "не пануючи над спадком божим", поясни нам! Тобто не для того будь пастирем, щоб тебе шанували, улещували, величали, підносили і честь тобі віддавали і щоб ти в житті цьому тільки того й шукав від послідовників, а для того, щоб ти, як пастир, показав взір для стада, щоб виявив чин смирення, покірливості, довготерпіння, убогості, благоговіння, простоти, беззлобності й інші добродійні взірці із себе щоб ти зробив, щоб побачило тебе стадо твоє, що добре пасеш, ходиш праведно і на істину незвабно наставляєш — воно вивчить од тебе слід доброго життя, як правильним шляхом до бога іти і на манівці злоби та лукавства не ухилятися й не блудити, а за такий взірець, що явиш начальнику пастирів, приймеш нев’янучий вінець слави. Чи не бачиш спадок, який дав Петро пастирям: "Не пануйте над спадком божим, але будьте для стада за взір"? Чому ж ти, папо, владою від Петра хвалишся, а супротивно до тієї влади й Петрового вчення борешся й воюєш, оскільки "пануючи" начальствуєш і ще принуджуєш і примушуєш, щоб тебе по-поганському боготворили, взірця ж добродійного жодного в своєму пастирстві не з’являєш і не показуєш. Петро каже: "Будьте для стада за взір", а який взірець ти показуєш стаду, яви мені його на світло, щоб ясно побачив, він-бо в гордості, в марнославстві, у владолюбстві, в начальстволюбстві, у здирстві, в світолюбстві, в об’їданні, в надмірних розкошах і в усіх задоволеннях плотських забаганок, що їx цей вік носить і вміщає і які ти в своєму пастирстві носиш — ось який взірець даєш для спасіння! Повір мені, що такий взірець не в царство, а просто в геєну завабить тих, що його наслідують і то без найменшої завади; за таким взірцем стадо заблукає у вічну погибель. Чи не відаєш, що цей взірець поганського начальства, життя й невір’я носить у собі, а не Христовий та його учня Петра? Чи не бачиш, що не маєш ані влади, ані начальства, ані того ключа Петрового? Не хвалися, не покажеш, що це так, писанням-істиною, бо тільки неправдою мариш і порожніми словами куглюєш [Куглювати = жонглювати, бавитися], щоб хтось, хто не може уздріти облуди порожніх бесід, навернувся на звабу. Коли ж істина засіяє, тоді облуда неправди, як дим од вітру, зникне. Знаємо, що на Першому Нікейському соборі пошановано було той стіл колишніх святих і благочестивих пап первосидінням, оскільки вони тримали в собі владу Петрових плодів і ключ смирення, покірливості й убогості при собі носили, і це добродійне начало в тих святих папах утримувалося, сяяло й достатньо світило до семи соборів; потім же, коли став окрадений гордістю, забуяв, померк і потемнів, відсікся від братського одноголосся і захотів ходити по своїй волі, любов братську й рівність зневажив, возлетівши на гору слави, багатства й начальства мирської влади, тоді і від дарованого тобі первоосідного столу був відсічений і з пам’ятних книг вичернений і викинутий, а від Петрової влади і тих, що владу мають, проклятий. Чи не бачиш, як неправдою, але не істиною по-поганському хвалишся, якої не маєш, а показати явно не можеш і не хочеш покоритися істині. Але ти в час свого кінця те високе мудрування побачиш і їстимеш плоди своїх діл у вірі. Ви ж, о православні, пробувайте кріпкі й непоступливі в істині та вірі, щоб із Христом правдиво у безконечні віки сподобитися царювати — чого вам дай, господи, дістати. Амінь.

Про наслідки для тих, хто прагне латинських плодів

Коли вже ти в неправду і звабу, папо римський, уплутався, зав’яз і замотався, признаємо тобі те, чим ти похвалився, що все духовне на плотське і закони святого духа на свою волю перемінив і перетворив, олицемірив усі церковні таїнства і священнодійства, від істини на неправду змінив, тобто причастя Христового тіла, хрест, хрещення, вінчання, поховання, виведення на священство, вигадав чистилище, свята й празники поміняв, ухитрився сотворити зміну в часі і русі сонця та місяця заради незгоди ¹⁶³, і ні в чому любові та єдності з православними не маєш, і вже відсікся та відщепився від усіх частин церковного тіла і соборної апостольської церкви. Куди ж іще підеш зі своєю неправдою, оскільки вона, не бувши сущою, встояти не може, в місцях, куди була приведена, вся обтекла звабою і послідовників своїх покорила, оцарствила і зв’язала узами нерозв’язними високомудрості, гордості та марнославства. Але потерпіть, православні, і побачите цю неправду, яка ступить ще на один, останній, конечний ступінь, щоб звершити все таїнство цього віку. Який же це останній і найвищий ступінь? Ось який — лишилося римському папі і його царству виригнути хулу па вишнього, велике сотворити гоніння на благочестя — православних гнітити й мучити, а породити антихриста, царя всіх звершень злоби й підступів диявольських, який закріпить латинську звабу своїм пришестям; а його господь Ісус уб’є духом своїх вуст і знищить своїм явленням. Вже являється тайна беззаконня, отож збагни її, доки з середини не вийде і не з’явиться беззаконний. Тому-то вам, православним, утіхи більше в цьому світі не залишилося, тільки від Христа, який сказав: "Страждання зазнаєте в світі, але будьте відважні: я світ переміг!" ¹⁶⁴ І далі: "Щоб разом із ним прославитись, бо я думаю, що страждання теперішнього часу нічого не варті супроти тієї слави, що має з’явитися в нас" ¹⁶⁵, — сказав Павло. І знову Христос: "А хто витерпить аж до кінця, той буде спасенний" ¹⁶⁶. Через те подобає православним кріпко готуватися терпіти прийдешні біди й скорботу й не журитися. Той, що має прийти, той прийде і не затримається. Мине, ніби сон, це скоротічне життя, скоро мине! Отож будьмо готові на славне воскресіння добрим і очищеним життям, щоб дістатись на правий бік, і сподобитися почути благословенний голос, який дарує вічне життя. А латинську обмову не слухайте і не дивуйтеся з їхньої красної і хитрословесної брехні, оскільки вона мертва і безплідна, хоч зовні наче домовина прикрашена і малюнками поцяцькована й упістрявлена, а коли відчиниш і плода пошукаєш, то побачиш там сморід, гній, кістки й черву. Так і ти, розплющивши очі здорового глузду, побачиш у латинському костьолі, вірі, законі та житті смородорозумність та безплідність. Скільки їх, честі й наслідування достойних, легко в неправедних перетворюється; дивлячись на їхні машкари й комедії, вони гадають, що це щось сутнє, — не знають-бо, що це зваба й брехня. Ви ж бо, о православні, держіться істини від усієї кріпості мислі й сили душі (в ній же й божественна любов спочиває), щоб бути увінчаним від істини в час випробування плодів, чого, дай господи, вам дістати! Амінь.