Ці-бо святії, хоч і зовнішнє вчення вивчили, але не можуть нічого пізнати про істину від філософської пихи, доки не підуть, зневаживши це, по тісному путі слідом Христового розуму. Коли ж знайдуть його, то й істину пізнають, смиренності досягнуть і будуть на путі спасіння наставниками для сліпих і тих, що не відають бога. Нині в латинському роді супротивно чинять: вивчивши граматичну й велемовну порожньословицю, тобто риторичку, починають надиматися, даскалами і мудрими називаються, проповідують, учать, а самі сидять у безумстві й буйстві премудрості цього світу, як казав Павло: "Цьогосвітна-бо мудрість — у бога глупота" ²⁰¹, через що бідахи ніколи не зможуть звикнути до простоти, смирення і беззлобності.

Глава 10

НОВИНА, ЧИ ЗВІСТКА ПРО ТЕ, ЯК ЗНАЙШЛИ ТІЛО ВБИТОГО ВАРЛААМА, АРХІЄПИСКОПА ОХРИДСЬКОГО, У МІСТІ ВЕЛІСІ, ЯКИЙ ПОСТРАЖДАВ ЗА ІСТИНУ Й БУВ КИНУТИЙ У РІКУ, ЩО ЗВЕТЬСЯ ВАРДАР. ЯК ЙОГО ЗНАЙШЛИ, А ПОТІМ ПЕРЕНЕСЛИ ТЕ ТРИБЛАЖЕННЕ ТІЛО ДО ОХРИДА. І НИНІ В МЕРТВИХ ВОНО БІЛЬШЕ ЯК У ЖИВИХ СУЩЕ. ЧУДА ТВОРИТЬ І ПРОПОВІДУЄ ТАЇНСТВО ВОСКРЕСІННЯ І НАДІЮ ПРИЙДЕШНЬОГО ВІКУ, ДО РЕШТИ ОСОРОМЛЮЮЧИ ТА ВИКРИВАЮЧИ СВІТ І СВІТОДЕРЖЦЯ-ДИЯВОЛА

Коли вбили і кинули в річку блаженного того отця, а було то в час гоніння й нападок і на інших християн, ніхто не осмілювався шукати те тіло, щоб витягти його, отож він якийсь тиждень пробув у воді, поки той заколот трохи утишився й улігся, учинений дияволом через гнівнолюті турські серця. Коли ж усе заспокоїлося, в одному селі, що було за два дні ходу від міста Веліса, мешкав чоловік добрий життям, гостинний для странніх, милостинодавець і жебраколюбець, за заняттям — рибалка. Йому був голос уві сні вночі, "Піди, — сказано було, — туди й туди ловити рибу, матимеш добрий улов". Він ото, вставши після сну, подивувався тому явленню й подався ловити рибу в указаний бік, куди йому було назнаменовано. Коли ж наблизився до того місця, на березі ріки стояло дерево, а на ньому побачив білого птаха, який нерушно сидів, схожого до орла. Цьому він вельми подивувався, гадаючи, що воно таке, бо ніколи нічого подібного не бачив на очі. Отож коли дійшов до того місця, то поблизу того птаха побачив при березі винесене поверх води тіло блаженного —воно стояло на одному місці нерушно. Птах отой, ніби якийсь сторож, утупив зір, дивлячись просто на те тіло. Благочестивий муж пізнав був тіло архієпископа по ранах і з чуток, як його вбили та вкинули в ріку. Тоді він витяг його, вніс таємно в село і поклав біля церкви, бо намислив був його поховати. Птах же той, поки він ніс оте тіло, слідом за ним летів угорі, доки тіло не поклали; тоді він сів на церкві, стережучи тіло. А той боголюбець намислив був поховати мертвого біля церкви. Тоді явився йому вві сні Варлаам, кажучи: "Поховай мене всередині церкви, біля олтаря, бо за церкву я постраждав і помер". Той боголюбець звістив про те родичам і приятелям-сусідам і скликав їх для поховання того тіла. Коли ж ті мужі і священик зійшлися, то почали все робити за звичаєм, як це належить при похороні. А як було справлено обряд і надійшов час покладати те тіло у гріб, тоді багато хто почав до нього торкатися, щоб підняти і в гріб покласти, але воно не далося й трохи порушитися.

Це перше чудо. Здивувалися всі йому й залишались у недомислі, яка ж це причина, що годі його здвигнути. Потім, розмисливши, сказали: "Може, ми недостойні торкатися, через це й не дається нам, щоб поховати?" Тоді почали випробовувати по одному, кому дасться те тіло понестись, а кому не дасться. По тій спробі ледве знайшлося троє благоговійних мужів, які мали славу в усіх тамтешніх посельців, що вони доброжительні; цим у гріб покласти себе не боронив, і його чесно поховали. Після того погребу птах, який сидів на церкві й стеріг оте тіло, відлетів і зробився невидимий.

Коли ж минув рік, відколи те тіло поклали у гріб, було янгольське видіння одному єпископу, благочестивому, сиротолюбцю і в усьому славному сумлінням та життям, був-бо він охоронець Христових заповідей — до нього подано голос, який сказав: "Винеси скарб сокровенний звідти, щоб славився бог". До цього було й Варлаамове заявления, він із обуренням мовив: "Доки триматимете мене в затворі цієї темниці, щоб не міг я подати помочі бідним і стражденним від усіляких недуг і бісівських спокус. Хай пізнають, як хто надумав кого перемогти, то самі будуть переможені; а хто надумав кого умертвити, будуть умертвенні; а хто надумав кого обезчестити, самі обезчестяться і вічно перебуватимуть у нарузі; і хоч надумали мене убити, оце нині живий я, і починаю їх убивати, і погублю я їх од лиця божого, щоб не гніздилося диявольське плем’я, віджену, очищу й посвячу вмістилище житла божого і вчиню, щоб були всі у божій милості. Винесіть мене, щоб явити всьому світу, о єпископе?"

Коли єпископ з жахом прокинувся, то розсудив те з’явлення. Тоді відразу ж рушив до міста Охриди, скликав православних і звістив, що сталося. Вони ж, почувши про те, розпалилися ревністю любовного вогню й молили єпископа, щоб без загайки поїхати разом із ним і чесно донести мощі блаженного від того села до Охридського міста. Єпископ учинив цілком за їхньою порадою й молінням. Однак, щоб не перепинила бісівська заздрість їхнього починання, пустили чутку серед безбожних турків, а щоб не заборонили їм дістати те, чого бажали, надумали учинити прилюдну раду — так колись Йосип з Никодимом випросили в Пілата, щоб дозволив їм, ніби простого прочанина, про якого нікому було потурбуватися, тобто Христа, поховати, сховавши його славу,— бачили-бо, що він творець та будівник цілого світу, але приховували те, щоб швидше дістати (без мук сумління чи якогось страху, що могло викликати в Пілата підозру) Христове тіло й погребти його — коли б од слави почали прохати, то не взяли б Христового тіла, щоб поховати. Отож почали з безчестя і через це швидко бажане дістали — сказали так до Пілата: "О судде, дай нам того бідака й сіромаху вбитого, який не мав де голови прихилити, ми його поховаємо", — він дав зволення і повелів. Так оце й охридяни, пішовши до кадії (мусульманський суддя) і до інших турецьких начальних Охридського міста, промовчавши про з’явлення Варлаама й чудо, яке сотворив і творити хоче, так почали прохати, кажучи: "О кадіє і ви, панове начальні цього міста, прочули ми, що без вини та гріха вбито убогого єпископа нашого міста убивцями, що живуть у місті Велісі, і там-то і там він безчесно похований. Нині ж ми згадали, що цей сіромаха був родом із нашого міста, тут-таки він сподобився бути й єпископом. Молимо вас, повеліть нам, щоб перенесли свого мерця на його батьківщину, вам і мзда буде від нас, що захочете, тільки зважте на наше прохання". Вони ж, почувши про мзду, більше заради цього, а не заради прохання, взявши з них належне, дозволили, щоб перенесли блаженного Варлаама в Охридське місто.