З тієї їхньої відповіді побачиш неправду і звабу латинську: чи себе учинять мудрішими, чи посудять святих отців, що в них дух святий не ввійшов, чи на Іоанна-євангеліста огуду нанесуть. Побачиш на цьому вузлі, чиї учні латина — істини чи неправди, смирення чи гордості, Христові чи антихристові. Таж коли посміли за своєю злопідступністю переміняти віру, шо дивуватися, коли можуть свою віру безсоромно й нахабно називати й оголошувати вірою соборної церкви. Чи не бачиш, що не по правді це чинять і дерзають, а через звабу і неправду, допомагаючи собі більше мирською та поганською владою — виносяться отак і величаються. Хіба це не явна безсоромна, плотська прегорда мудрість? Чи ж бо не явно та неправда і зваба є плодами диявольського нечистого сімені? Хто такий став нечутливий і полонений цим життям, що не може бачити це смертне мудрування, той увіч з’являє, що достойний їхньої частини й спадку. Ти ж бо, православний християнине, через простоту, смирення і незлобність цнотливості, ніби голуб, через управність мисельну, як змія, пристарайся зберегти у цьому житті голову-віру, тоді в час воскресіння прославлений будеш святою трійцею і поселишся зі сповідниками благочестя у дворах живого бога, — це тобі дістати хай сподобить господь! Амінь.

Про церкву старішу і начальнішу

Кинь мисельним оком наперед, розумний мандрівнику, й побачиш плоть, яка зацарювала над розумною безсмертністю, плоть, не приборкану думкою здорової віри і страху божого; побачиш, як вона сліпо й безчинно на все непристойне й сумнівне й заборонене спрямовується, дерзає, скаче, грає і в які рови помилок та погибелі падає, як переноситься й перескакує з місця на місце і як вішає огудні й неправдиві слова, яких годі знайти або побачити в писанні; як влаштовує і виставляє видовищне грище понад душевне спасіння. Це ж бо з’явив апостол Яків про мислених охоронців здорової віри: коли відступлять од царства, яке є в [божому] догляді, в плотське мудрування, то годі їм уже не блудити і не бешкетувати: "Коли хто не помиляється в слові, то це муж досконалий, спроможний приборкувати й усе тіло" ¹⁴⁷ та інше. Поглянь-но і на латину: коли відступає від здорової думки богослов’я, чи не грішить словом і говорить те, що годі знайти в писанні — чи не плоть і кров там царюють, коли не по-духовному мислить, а від смертності віку цього все розуміє, навчається й говорить, од правди в неправду перескакує й намагається кріпити ту ж таки неправду неправдою, як щось суще. Але ми, за божою та істинною Христовою поміччю, оголимо те і з’явимо, що брехня є брехнею, а істина істиною.

Про церкву латина каже, ніби римська старіша. Ти ж мені, православний, до латинника так скажи: "Питаю я тебе, латиннику, дай мені відповідь, що старіше й начальніше: джерело на певному й незмінному місці, чи річка, яка від джерела виходить і плине в інші місця, яка напоює навколишні країни, взявши свій водотічний склад од джерела, що дає річці виток?" Тоді латинник, коли й не схоче визнати джерело старішим, скаже: "Не буде джерела, не буде й ріки, не буде начала, не побачиш і кінця, не буде основи, не уздріти й верха". Ти ж йому відповідай: "То як же ти свою (римську) церкву робиш старішою від єрусалимської, коли звідти слово до Рима припливло і спрагу невір’я твого втоляє й дарує тобі багато, щоб ти напився й наситився, скільки тобі потрібно. "Бо вийде з Сіона закон, — каже писання, — і слово господнє — з Єрусалима" ¹⁴⁸. А коли з Єрусалима, то як смієш перетворювати чин: голову в ноги, ноги в головах ставиш і межі, прокладені богом, смієш переставляти? Чи не явні це пристрасті повітряних і піднебесних духів, котрі в цьому віці царюють — це про них каже Павло: "Бо ми не маємо боротьби проти крові і тіла, але… проти піднебесних духів злоби" ¹⁴⁹. Що це за пристрасті? Це гордість, заздрість і неправда, ними ти, латинниче, полонений. Отож знову запитую я тебе, латинниче: "Що старіше й начальніше: корінь чи гілки?" Він, певна річ, скаже, що корінь: од кореня-бо гілки виростають — кожному відомо. Ти ж відповідай йому: "То як же ти, гілкою бувши, на корінь, що тебе породив, підіймаєшся, чому (що те саме) на матір свою постаєш і старішим себе оголошуєш за матір свою — чи не явна то брехня й гордість? Таж-бо слово апостола Павла, сказане про тебе іудеям, нині на тобі збудеться, бо хоч колись гілкою ти був на корені, але вона вже через невір’я відломилася і дикою гордістю переповнилася; та й корінь зовсім тобі не допоможе, коли не плодоносиш смиренням і ніяк тобі не допоможе єрусалимського слова ріка; насичуйся тим, що виблював, бо замість Христової істини даєш перевагу неправді і стверджуєш її. Де сказав законоположник це слово апостолам, у Римі чи в Єрусалимі: "Тож ідіть і навчіть всі народи, хрестячи їх в ім’я отця, і сина, і святого духа, навчаючи їх зберігати все, що я вам заповів"? Чи не від Єрусалима цей голос, римлянине, до тебе дійшов і чи не такий самий ти, як інші народи? Де сказав переможець пекла, в Римі чи в Єрусалимі: "Ідіть по цілому світі та всьому живому Євангеліє проповідуйте"? Чи не від Єрусалима цей голос тебе досяг? Чи ти не один із живих у світі? Де говорив розоритель смертної держави, коли відкривав розум учням, як розуміти писання, кажучи: "Так написано є, і так потрібно було постраждати Христові й воскреснути з мертвих дня третього і щоб у ймення його проповідувалося покаяння і прощення гріхів між народів усіх, від Єрусалима почавши" ¹⁵⁰. А коли від Єрусалима, то чи й не до тебе, римлянине, цей голос відтіля долинув? Адже не сказав "почавши од Рима", але "від Єрусалима"? Хіба ти не потребуєш проповіді покаяння з іншими народами? А коли тобі проповідується покаяння від Єрусалима, чому ж ти, римлянине, дмешся й виносишся? Хіба не знаєш, що в гордості покаяння нема, але звикло воно втілюватись у смиренні, як це свідчить пророк, кажучи від божого лиця: "На кого-бо, — каже, — подивлюсь, та ж увіч на покірливого, мовчазного і тремтячого перед моїм словом" ¹⁵¹. І знову-таки Спас не каже: "Научіться од мене, адже я гордий", але "я тихий і серцем покірливий — і знайдете спокій душам своїм" ¹⁵². Чому ж ти, папо й латинниче, не навчаєшся Христового вчення, покірливості і смирення, але вивчив гордість поганську і над смиренний, покірливий і бідний Єрусалим, який носить подобу Христову і його вчення уміщає, виносишся та величаєшся гордістю, славою та багатством? Хіба через те, що Єрусалим в убогості, смиренності й безчесті, а ти у багатстві, славі, величності й честі? Чи не знаєш і чи не утаїлося від тебе, що теперішній вік у випробі, боротьбі, трудах, а майбутній — у перемозі, в подоланні та мирі? "А коли я, — каже, — даскал і учитель ваш, цей випроб поніс, то належить учням та послідовникам моїм це чистилище в світі цім пропливти — тісний-бо і скорбний шлях веде до життя і мало є таких, що йдуть ним і наслідують їм, всі-бо простують по широкому та просторому, що веде до погибелі, і воліють його триматися" ¹⁵³. Стережися небезпеки і вдивись у себе, папо, чи не ти цьому наставник, коли гордість любиш, а смирення зневажаєш. Так воно і є! Чи не бачиш, що кажеш неправду про старшинство церкви, а не істину, латинниче? Чи потребуємо ще свідчень для оголення неправди твоєї? Хоч і маємо того безліч, але облишимо все, тільки два-три слова наведемо й покажемо, що неправду кажеш, коли вістиш, а не істину. А оскільки ти неправда і в ній плутаєшся, і з нею вік свій проводиш та проходиш, од неправди і плід свій понеси. Ви ж бо, о православні, не печальтеся, бо хто на землі хоч трохи опечалиться, на небесах навіки звеличиться. Не зважайте на латинську, пістряво прикрашену неправду, але в простоті та істині простуйте і з Христом та правдою навіки царюватимете, що вам дістати, господи сподоби! Амінь.