Полинь отож розсудною думкою в усі країни латиножителів, або подивися чутливим оком і сам на позір випробуй латиномудруючих — чи не таке саме плотське і смертне мудрування, що з уст їхніх виходить, почуєш? Ось що в них: наша віра наділена ліпше мудрістю від соборної апостольської простої віри; наша римська церква головніша і старіша; наш пастир начальніший і славетніший; нашому пастирю всі мають підлягати й покорятися, бо він узяв владу від апостола Петра, щоб в’язати й розрішати; наш пастир має владу закон Христових заповідей, заповіти апостольські й устави святих богоносних отців змінювати і відміняти за своїм премудрим розсудом і розмислом, що він і чинить: віру апостольського богослів’я, з’явлену й утверждену на Першому Нікейському соборі ¹⁴², змінив, узаконивши, що дух святий виходить від отця і сина; сакрамент тайної вечері з хліба на опрісноки перемінив; пургаторіум [Пургаторіум = чистилище (латин.)] для очищення беззаконного й нечистого життя після смерті вигадав і утворив; синаксар [Синаксар = коротке житіє святих, розподілене по місяцях у році, відповідно до церковних свят] обігу річного славослов’я празників, свят і дня спасенного великодня за своїм наймудрішим розмислом перемінив; пости четвероподібні ¹⁴³ євангельської проповіді відкинув; літургію священнодійства тайної вечері переправив; знамення хреста, яким хрестилися, супротивноподібно з правого боку на лівий перекинув; все інше — церковний спів і священнодійства, апостолами передані і святими отцями утверджені й закріплені, все писанням узаконене, тобто хрещення, вінчання, поховання, возведения в священичий ступінь — усе те за мудрим римським вимислом переробив і поперетворював. Ось який голос похвали латиномудруючих!

Чи ж не бачиш, боголюбче і мандрівцю мисленний, що творить, кажу, гній, земля і порох оцей, як вони мудрують, як виносяться, щоб дух перемогти. Про це — бо апостол каже, що боротьбу веде з духом: "Тіло бажає противного духові, а дух противного тілу" ¹⁴⁴. Це одне одному противиться, і той проклятий, хто гіршому підкоряє ліпше, тлінному і смертному — безсмертне, тобто плоті душевне єство, на неї-бо той самий Павло, наче лев, ревно заволав, кажучи: "Нещасна я людина! Хто мене визволить від тіла цієї смерті?" ¹⁴⁵ та інше. Але ми, залишивши всіляке плотське та смертне мудрування, тримаємося духовного і безсмертного, а при нагоді викриваємо звабу й неправду латинську без велемовності, за зразком, який нижче подасться, і щоб їхню неправду і звабу пізнати, а самим пробути в істинній вірі — укріпимо себе й утвердимо, щоб не похитнутися.

Про віру,
перекручену латинськими папами

Спитай латинника, папу, чи кардинала, чи арцибіскупа, біскупа чи будь-кого з латинського роду, коли трапиться комусь із православних зайти з ним у бесіду — хай дасть сповідання своєї віри, як він вірить. Коли ж скаже і дійде до того слова "і в духа святого, що від отця виходить і з сином єднається", він же, знаю, додасть: "І від сина". Ти ж, допустивши його до того слова "і в єдину святу соборну й апостольську церкву", коли все закінчить, спитай про це отак: "Як кажеш, що віриш у соборну й апостольську церкву і віру, коли богослов’я соборної й апостольської церкви, всі закони й устави ти перевернув і перемінив і ходиш та мудруєш, виступивши із заповітів та благочинності церковної? Як смієш неправду на істину накладати і замість істини її славити та показувати? Чи не віриш слову Христа, що отець брехні — диявол, а учні його неправду наслідують і за істину не стоять?" Тож латинник, коли не осмілиться битися, з люттю відповість: "Ми того тримаємося по соборній апостольській церкві, що дух святий виходить від отця і сина". Ти ж коротко відповідай йому: "Дай мені свідчення від євангельського й апостольського писання чи від Першого вселенського собору святих і богоносних отців, де утверджувалася православна віра, щоб було сказано: дух святий виходить від них, двох начал, — від отця і сина? Коли це мені покажеш, я тобі поклонюсь і за твоїм сповіданням вірити буду, а коли не покажеш того, ти поклонися східній соборній церкві, сповідуй і віруй, вона-бо писання незмінно тримається, вірує за ним і його сповідує". Таж латинник свідчення від писання про це дати ніяк не зможе, а чванливий його дух не допустить йому покоритися істині. То що він учинить? Почне байкотлумачити Іоаннові слова, як Христос духа святого послати обіцяв, сказавши: "Він прославить мене, бо він візьме з мого" ¹⁴⁶ і почне Арістотелевою мудрістю міряти й творити пресуще й неосяжне божество, не задоволений істиною, і захоче вкрасти тобі чи у тебе істину вигадками і неправдою поганської хитрості, щоб тебе тією освіченістю та велемов’ям спокусити й осліпити. Ти ж відповідай йому: "Облиш цю маячливу освіченість і тлумачення, засноване на мистецтві та вченні поганських силогізмів, а дай мені просту віру соборної й апостольської церкви, передану апостолами прямим і явним писанням і затверджену Першим собором, яку ви з вашим благочестивим папою єдиномудро й одноголосно видали і сповідуєте. Це бо є соборна віра, оскільки зійшлися з усього кола земного богоносні отці і єдиним духом від уст слово віросповідання про святу трійцю вимовили, затвердили і закріпили так, що ані додати чогось, ані відняти. А хто гадає роздирати ризу богослов’я, зіткану на небесах святим духом, чи прикладати (щось) до основи людськими вигадками, чи віднімати щось від її краси управними земними помислами, які повзають на землі, тих прокляли і засудили на вічний вогонь, бо відали від святого духа, що такі зухвалі лиходійці не минуть ніяк геєнського вогню. Ти ж не даєш мені віросповідання соборної церкви, а часткової, тобто римської, з однієї країни і вже змінене, перетворене й не одноголосне — як же смієш називати своє сповідання вірою соборної й апостольської церкви? Хіба то не явна брехня, а не істина?" Таж латинник не зможе тобі іншого відповісти, тільки таке: "Мовчи, глупаку, не знаєш нічого!" Так вони звикли творити: коли істиною неправду їхню засічеш, тоді вони скочать, як нa пристановище, на цю неправду, не маючи більше ніде місця, кажучи: "Не знаєш нічого!" або: "Де цей учився? По-латині не знає, просте Євангеліє читає, комедій та машкар в єзуїтських колегіях не вчив", — гадають-бо, що в поганських комедіях Христовий розум утілюється, але ж ні, таки ні! Бо ж не може комедійний простягти мисельне око до Христового розуму, поки не звільниться від свого машкарського розуму і не стане в простоті і в смиренні. А доки ще плотське і зовнішнє мудрування проходить, і у звабі мистецтва язичницького забавлюється, а про себе високо мудрує, то не може й помріяти про духовний розум. Хай він численними мовами й поганськими вчителями, Платоном і Арістотелем та й іншими, що наслідують їхні зваби, хвалиться і виноситься; ти ж простий, невчений і смиренний русине, кріпко тримайся простого й нехитрого Євангелія, в ньому-бо для тебе сховане вічне життя. І ще скажи латиннику: "Дай мені чисте сповідання, а віру соборної церкви без придатка про отця, і сина, і святого духа, засвідчене євангельським та апостольським писанням". Тоді латинник після першої жорстокої відповіді, коли скаже: "Глупаку, не знаєш нічого" ще не переможений конечно гнівом, тут істину з’явить і скаже: "Ми приклали "і від сина" з такої-от і такої потреби — тільки тоді зрозумієш щось істотніше з його виправдання. Ти ж йому відповідай так: "А чому перший собор не додав того слова "і від", коли соборно й одноголосно разом із благочестивим папою утвердили й закріпили православну віру? Чи не були такі мудрі, як це ви; чи не сміли дерзнути на нерушне й недоторканне про пресуще божество понад те, що написано й передано їхнім духом святим зображення; чи не було місця в них, щоб дух святий провіщав їхнім голосом і щоб мудрувати так само, як і ви; чи знову-таки Іоанн Богослов у забуття прийшов при неосяжнім та безмірнім розгляді, коли більше збагнув про отця, і сина, і святого духа, а менше ні: "і од" побачити і провіщати, а його ви нині через свою мудрість винайшли і насильно прикладаєте! Дай мені, латинниче, відповідь на ці чотири запитання".