Нехай вас не упевняє горде дмухання, і пишне фукання, і широкослівне блекотання, грізний наказ і грубе відригання того вашого окрику, щоб ми мали стати перелюбниками від своєї віри! Нехай це вам сподіванки й надії не чинить, бо не дочекаєтеся того ніколи в Русі! Хіба що, за Павлом, хтось полюбить смертну мудрість цього віку і якийсь лежебока запрагне блудно прожити в цьому віці, а не чесно, то до вас такий відійде й захоче поєднатися. Про такого не кажемо. Вільно людині, й самовладу вона має, захотіти спастися чи загинути, померти чи живою бути, сином божим чи сином диявольським стати — це у волі людській лежить. А від православних, яких призначено до вічного життя, східної церкви слухняних синів, цього не сподівайтеся, папи римські, кардинали, арцибіскупи, біскупи і всіляке неправедне священство латинського почту! Не сподівайтеся, владо мирська, королі, і всіляке начальство, і кожен послушник римського папи, бо з вами православні не хочуть ні в чому погоджуватися і папі поклонитися не забажають. Не сподівайтеся нині, не сподівайтеся завтра, не сподівайтеся й позавтра, в прийдешні часи і вовіки віків. Амінь.
Глава 6
ІОАННА-ЧЕНЦЯ КОРОТКЕ ПОВІДОМЛЕННЯ ПРО ЛАТИНСЬКІ ЗВАБИ, ПРО ЗБОЧЕННЯ 3 ІСТИННОГО ШЛЯХУ І ПРО ХВОРОБИ СМЕРТОНОСНОГО МУДРУВАННЯ
Запитання. Що таке зваба?
Відповідь. Зваба — це замість істини утримувати неправду і в ній нудитися, показувати її сущою, хоч вона не є суща і не можна того вчинити ніяк, адже того ніколи немає і не було, — те годі здійснити і замість істини утвердити й узаконити. Вони б і хотіли показувати чи утверджувати, стоячи у неправді та звабі, що їхня думка чи самомисельний закон павучого ткання з людських гадок є добрі й істинні, але коли істина суща укріплюється й утверджується на тому місці, де була неправда, тоді неправда й думка звабного узаконення чи держави розривається і зникає, ніби павутина, істина — бо суща й незмінна, нерушно пробуває і творить усім себе явною, що вона не тимчасова, а пробуває вічно, що вона створена і збудована не від низинних, які повзають по землі, швидкоминучих помислів, а від вишньої пресутньої сили троїчного божества, створено її і засновано вічно незмінною і втілено в тих, хто любить бога й бажає вічного життя. "Правда-бо, — каже премудрий, — безсмертна, неправда смерті піддається; нечестиві закликають і за подругу її собі беруть". Явно тож звідси, що хто не любить істину, той від бога далеко стоїть і перебуває в неправді й у звабі. Так само і Спас казав іудеям, що вірили в нього: "Як у слові моїм позостанетеся, тоді справді моїми учнями будете і пізнаєте правду, а правда вас вільними зробить" 133. А до тих, що не вірять, він так відповів: "Ваш батько — диявол, і пожадливості батька свого ви виконувати хочете. Він був душогуб споконвіку і в правді не встояв, бо правди немає в нім. Як говорить неправду, то говорить зі свого — бо він неправдомовець і батько неправді. А мені ви не вірите, бо я правду кажу. Хто з вас може мені докорити за гріх? Коли правду кажу, чом мені ви не вірите? Хто від бога, той слухає божі слова; через те ви не слухаєте, що ви не від бога" 134.
Так і латина, оскільки не стоїть в істині, не підкоряється й не вірує істині, не слухається істини — не є ученицею Христа, засновника істини. Через це на їхнє павуче й неправдиве мудрування, коли трапляється входити з ними в бесіди чи коли вони щось запитують, годиться короткослівною істиною, ніби шершні, на їхні неміцні сіті нападати, роздирати їх і викривати неправду та нетвердість їхньої основи, на якій вони стоять і вважають, що вона є добра і суща, не така, як у православних. А латина перш за все погубила голову, тобто віру, про яку каже Спас, щоб ціла була збережена, уподобляючи до зміїної мудрості: "Будьте ж мудрі, як змії" 135 та інше.
Запитання. Що таке мудрість зміїна?
Відповідь. Це значить: зберегти цілою голову; коли б плоть була роздроблена на частини, ціла голова її знову оживить. Через це Христос нам показав, як змія рятується і яка вона мудра — повелів свою плоть віддати на роздріблення і спалення дияволу в час спокуси, а голову, тобто істинне віросповідання (в отця, і сина, і святого духа) узаконив, щоб зберегти цілим, бо ця здорова голова, тобто віра, в час воскресіння знову й плоть оживить, і виклопоче через це мале страждання більшу славу й нетління вічного життя; а той, хто погубить здорову голову, тобто віру, хоч і має плоть здорову і жодної спокуси не терпить і у житті цім, як один багач 136 розкошує, але він є мертвий. "Яка ж користь, — каже, — людині, що здобуде весь світ, але душу свою занапастить? Або що дасть людина взамін за душу свою?" 137 Ясно, що нічого. А ще Павло, пишучи до Тимофія, назвав вдову, яка в розкошах живе, живу умерлою, бо той, що згубив віру, уже мертвий, хоч і вважається живим у плотському цьому житті. "Ідіть по цілому світові, — сказав господь Ісус, — та всьому створінню євангеліє проповідуйте. Хто увірує й охреститься, буде спасенний, а хто не увірує, засуджений буде" 138. Віра ж бо, каже, не голе сповідання, а діяльна вона заповідями, за Матвієм: "Хрестячи їх в ім’я отця, і сина, і святого духа, навчаючи їх зберігати все те, що я вам заповів" 139. А хто знищить одну із заповідей або спокусить одного з малих знищеними заповідями, ліпше йому жорновий камінь на шию накласти, втопитися й загинути самому в морі, аніж би когось із малих мав би спокусити. Отож, коли хто вмре при початках здорового віросповідання й осмислевого розмірковування про богослов’я віри, то як же ти хочеш, щоб не блудив в інших духовних заповітах та узаконеннях? Коли від святого духа відкинеться і супротивно йому починає дихати, то як же ти хочеш, щоб цнотливо життям правував і по-духовному мудрував? Ніколи так не буде, щоб зруйнувавши заповідь про віру, по-духовному мудрував, бо тоді вже мудрує сама плоть, і подібне мудрування апостол Павло смертю назвав: "Думка тілесна — то смерть, а думка духовна — життя та мир" 140. Цього-бо смертного мудрування плоди такі: теперішній вік, гордість, багатство, владолюбство, слава і бог — шлунок, за Павлом: "Шлунок — їхній бог, — каже, — а слава — в їхньому соромі. Вони думають тільки про земне" 141.