Надвечір одчинилася брама, і з неї виїхали обидва полковники й Мокрицький, у супроводі доброї сотні драгунів та невеликого обозу.
Випровадивши загін з усілякими добрими побажаннями, а головне з проханням швидше повернутися з військом, усі, хто залишався в замку, знову зібралися в ту ж вітальню. Паніка, яка була охопила їх, тепер почасти вляглася, її заступила діяльна тривога. У фортеці подвоїли варту й встановили найсуворіший порядок, немов під час облоги; комендант фортеці, хоробрий ротмістр Рустицький, присягався господареві й дамам, що коли б замок облягло і п’ятдесятитисячне військо, то й таку облогу він витримає принаймні півроку. Губернатор погоджувався і на чотири місяці, розуміючи, що до того часу зима й так розжене обідрану голоту, а російські війська прийдуть на допомогу навіть раніше. Запропонований господарем старий мед і добрий венгжин ще більше піднесли дух, і безтурботний настрій потроху знову почав опановувати товариство. Навіть пані Кшемуська, вийшовши до гостей, була тепер не така пригнічена.
Коли серед жвавого гомону вже залунали веселі вигуки й голосний сміх, у дверях вітальні з’явився гайдук з якимсь вузликом у руці, всі відразу замовкли в тривозі.
— Ясновельможний пане! — доповів гайдук, подаючи губернаторові вузлик. — Якийсь лицар під’їхав щойно до брами й засурмив у ріг. Воротар йому розтлумачив, що по заході сонця до замку нікого не впускають, тоді лицар вручив цей вузлик і звелів його передати вашій ясновельможності, та ще додав, що той, хто носив цю сорочку, — живий, здоровий і славний на весь світ лицар, але що вельможне панство, мовляв, побачить його тоді, коли розквитається із старим боргом.
Пані Кшемуська рвучко кинулася до чоловіка й, вихопивши з його рук вузлик, розв’язала.
До її ніг упала шовкова дитяча сорочечка.
— Сорочечка! — скрикнула пані і втупилася в неї безтямними очима. — Ай! — зойкнула вона за мить нелюдським голосом. — Сорочечка Стася!.. Мій Стась живий! — і, знепритомнівши, впала на підлогу.
Усі кинулися приводити до пам’яті нещасну матір. Губернатор, схопивши сорочечку, судорожно притискав її до обличчя, пристрасно шепочучи: «Стась, Стась! Коханий, незабутній!» А потім, опам’ятавшись, наказав негайно знайти того лицаря. Полетіли у всіх напрямках десятки гінців, та невідомий лицар щез, наче крізь землю провалився.
XXIII
Був теплий літній вечір; сонце вже заходило, кидаючи останні промені на багряно-золоте листя в саду Грудського монастиря.
Ясновельможний пан Зубревський, грудський губернатор, сидів на широкій терасі, яка виходила в сад, і благодушно попивав мед у товаристві шановного пріора монастиря.
Грудський монастир належав до суворого ордену босоногих кармелітів; та, незважаючи на це, його монахи славилися також майстерним приготуванням пива й меду, і ці благородні напої переповнювали льохи й шлунки чесної братії.
Сам пріор зовсім не відповідав тому аскетичному ідеалу, який він мусив наслідувати: хоча на його босих, випещених і товстих ногах були тільки прості шкіряні сандалі, але кругленьке черевце й гладенько виголене пухляве рум’яне обличчя, облямоване кружалом сріблястих кучерів, свідчили про те, що шановний пріор і не думав дотримуватися тих правил посту й помірності, які передбачав суворий статут ордену. Пріора можна було б прийняти за благодушного дідка, коли б не орлиний гачкуватий ніс і гострі, як у хижого птаха, очі, що кидали з-під сивих брів швидкі, пронизливі погляди.
Співбесідник його, грудський губернатор, сухорлявий сивуватий шляхтич, з суворою зовнішністю старого рубаки, у всьому був повною протилежністю пріорові.
Губернатор мовчки пив мед, а пріор, зрідка сьорбаючи з келиха, солодким, вкрадливим голосом переконував його:
— Цілком справедливо, нічого кращого не можна й придумати… Замуровані вікна й двері згодом можна буде й відмурувати, а тим часом задушливе повітря зробить своє і таким чином Україна й Польща позбудуться найзапеклішого бунтівника, який терзає паству, довірену нам найсвятішим папою. О, коли не стане сього царя схизматського, коли буде відрубана голова проклятої хлопської гідри, тоді тільки в Польщі запанує християнський мир і вельможна шляхта спокійно користуватиметься правами й привілеями, наданими їй від самого бога.
— Так незабаром і буде! — відповів губернатор. — Я одержав таємні інструкції якнайшвидше тихим способом позбутися клятого бунтівника.
— І треба віддати належне ясному панові: спосіб, придуманий його мосцю, — чудовий, швидкий, тихий, не залишить ніяких слідів, одно слово, все звершиться lege artis. — При тих словах пріор навіть потер від вдоволення руки. В цю мить коло тераси, на доріжці, під чиїмись ногами заскрипів пісок, і він жваво додав: — Та ось я бачу, до нас іде пан дозорця, може, вже несе втішну звістку.
Губернатор оглянувся.
Справді, до тераси наближався невеличкий кругленький чоловічок, з червоним носом, настовбурченими жовтими вусами і в’язкою важких ключів, які висіли в нього на поясі.