«А що, коли чорнило на ньому зблякло від жару? А що, коли я проковтнув найважливішу частину?..»

Та Найда недовго розмірковував: хутко зняв він з ланцюжка лампадку, поставив її на столі й, присівши до неї, почав обережно розламувати проскуру.

Проскура добре вже таки зачерствіла, а тому треба було докласти деяке зусилля, щоб розломити її обережно.

Найда відломив один шматочок, у ньому не було нічого, другий — теж, третій — і радісний крик вирвався з його грудей: із середини відламаного шматочка стирчав ріжок папірця.

Обережно витяг Найда цей клаптик, розгорнув його, приклав до того, який вже був у нього, й побачив, що новий клаптик прийшовся до першого якнайкраще.

Тепер можна було прочитати таке: «…жий козак запорозький…» Далі чорнило зовсім зблякло, а ще далі стояло слово «скарб».

«Закопав скарб!» — підставив у думці Найда й почав розбирати далі.

«Гроші, аби постаткувати доро… зібрав я червінців два…»

Тут стояла теж замість слова бліда чорнильна пляма.

«Чого ж два? Два казани? Два мішки? Два барила? — промайнула думка в Найди. Не затримуючись на цьому, він побіг очима далі. — «…кий діамантів та різних кош… і все се за…»

«Закопав, — підставив Найда, — в потайному… кому належить визволити… тому відкриваю таємницю сю… я ціле життя… вітчизні нашій… шлях таємний…»

Хоч тепер уже було цілком ясно, що в записці йдеться про якийсь величезний скарб, схований запорозьким козаком, але де його закопано, куди податися шукати його, було, як і раніше, невідомо.

Записка кінчалась тими ж словами: «шлях таємний».

А втім, ці клаптики становили, як видно, незначну частину записки, запеченої в проскурі: треба було передусім зібрати всі інші її частини.

Задихаючись од нетерпіння, кинувся Найда розламувати й решту проскури, обережно виймаючи з неї клаптики паперу. Уже вся проскура була розламана, і йому лишалося тільки скласти свою мозаїку, як зненацька сильний порив вітру дмухнув у вікно, змів із столу на підлогу всі клапті й загасив лампадку.

Розпачливий зойк вирвався з грудей Найди, він насилу зачинив вікно й заходився збирати розвіяні клаптики паперу, але в темряві нічого не бачив. Тоді він кинувся в сусідню келію по світло, не забувши при цьому замкнути за собою двері.

Повернувшись із свічкою, Найда насамперед глянув на підлогу й полегшено зітхнув — клаптики паперу лежали тут, розкидані вітром.

Найда старанно замкнув двері, запнув вікно, засвітив лампадку й поставив її коло ікон. Воскову свічку він приліпив до столу й, зібравши всі клапті, сів їх складати.

Чималенько довелося йому поморочитися, поки всі клапті було складено. Та, закінчивши цю роботу, він із жахом помітив, що в кінці записки не вистачало трьох маленьких клаптиків і самий кінець був одірваний.

Притиснувши складені клаптики товстою біблією, щоб вони часом знову не розлетілися, Найда кинувся шукати ті, яких бракувало. Він перевернув усю келію, поодсовував усі свої простенькі меблі, перетрусив постіль, обдивився кожну шпаринку, але папірців не було ніде…

— Куди вони могли подітися? Невже їх занесло вітром?

Лоб Найди вкрився холодним потом… У тих загублених клаптиках було, певно, головне.

В одчаї кинувся він надвір, сподіваючись хоч там знайти ті клаптики, але відразу ж зрозумів, що сподіванка ця безглузда… Дощ лив, як з ринви, і коли б навіть занесені вітром папірці й лежали тут, то вода б за цей час зовсім позмивала чорнило… Та навіть і змитих папірців нічого було шукати, бо потоки води, що бігли по двору, мусили б уже давно понести їх за собою.

Чи він із’їв клаптики, яких бракувало, чи їх заніс вітер — однаково: треба було примиритися з фактом — так чи інакше, вони загинули.

Не марнуючи часу на даремне бідкання, Найда повернувся в свою келію. Через те, що загублені клаптики ніяк не можна було розшукати, він вирішив спробувати відтворити зміст записки по тих уривках, які лишилися.

Взявши товстий аркуш паперу. Найда тонко намазав його медом і наклеїв на нього підібрані клаптики. Тепер записка набрала такого вигляду:

«Року божого від народження панського 1750 я, раб божий, козак запорозький… скарб… Ціле життя своє збирав гроші, аби постаткувати дорогій вітчизні моїй, зібрав я червінців два… битих талярів казан великий, діамантів та різних коштовних речей казан малий… і все се за… у потайному місці… Тому, кому належить визволити край наш з лядської неволі, тому відкриваю таємницю сю, хай обряще він усе те, що збирав я ціле життя, і хай добуде за його допомогою волю вітчизні нашій. На нього надіюсь: перст божий вказує на нього — шлях таємний… від… гарду доїдеш до річки С… в тому місці, де впадає в неї річка… звана, поверни коня й поїдеш лівим берегом угору проти течії. Наступного дня надвечір побачиш на лівому березі річки високу кручу, а на вершині її великий сірий камінь, подібний до голови вепра. Вийди на кручу, сядь на той камінь, ніби на праве вухо, й побачиш… а… розчахнутий дуб, одну по… блискавка, а друга… похилившись… пройди під… роною, спинися під… звідти сто кроків уперед там пі… півсписа… камінь… на тому місці… ра й Павла… сонця сімдесят три кроки, там по…»