Сара хотіла була, кинутися на шию батькові, але непереможна сила стримала її, і вона тільки покірно поцілувала батькову руку.

На другий день після від’їзду Гершка тітка зробила Сарі несподіваний сюрприз — взяла її з собою прогулятися в містечко. Після двотижневого затворницького життя ця прогулянка була для Сари справжньою радістю. Дитячий, давно забутий захват охопив дівчину… І каламутна бистра ріка, і навислі гори, і стрічка зелених садів біля їхнього підніжжя, і високе синє небо з розкиданими по ньому перлистими хмаринками — все захоплювало Сару, й вона не могла стриматися від радісних вигуків. Та найбільше вона зраділа, коли зустріла на базарі Естерку. Дівчинка в присутності грізної хазяйки вдала, що незнайома з небогою, та проте потайки прокралася за ними й, вибравши слушну хвилину, коли стара зайшла до крамниці, швиденько підбігла до Сари.

— Панночко, люба, ой, яка я рада!

— Приходь сьогодні!.. Важливе діло… — встигла їй шепнути Сара й помітила, що Естерка, ховаючись у юрбі, всміхнулася й кивнула їй головою.

По обіді Сара вийшла в двір і почала нетерпляче чекати Естерку. Цілу ніч міркувала вона, як би це за допомогою Естерчиної матері сповістити свого сокола Петра про себе й дістати від нього звісточку. Це бажання, або ліпше сказати мрія, загорілося днів три тому в Сариній душі й тепер пекло її вогнем… А Естерка все не приходила! Чи, може, вона не зрозуміла її, а усміхалася й кивала головою просто так?

Уже посутеніло, й засмучена Сара зібралася була йти до своєї світлички, як нараз хтось несподівано шарпнув її за рукав.

Сара швидко оглянулась.

— Ой, це ти, Естерко? Чому так пізно? — кинулась вона до дівчинки.

— Не можна було… Хазяйка коло хвіртки сиділа… Я, як стемніло, перелізла через паркан.

— Вей мір! А мене ось-ось покличуть вечеряти. Що робити? Слухай! — вона вхопила дівчинку за руку й, одвівши її в далекий куток двору до халупки, де вже лягла темна пелена темряви, почала квапливо шепотіти, весь час тривожно озираючись навколо:

— Мені неодмінно треба побачитися з твоєю матір’ю. Дуже, дуже важлива справа! Розумієш?

Естерка вся перетворилася на слух і, широко розплющивши очі, мовчки кивала головою на знак того, що вона добре все затямила.

— Oй, яка важлива! — говорила Сара. — Там далеко-далеко, звідки привіз мене мій батько, є молодий єврей… жених мій… Розумієш? Тільки батько не хоче його нізащо… він бідний… То я хочу написати йому й послати нашому наймитові листа… він знає, де Абрум, він знайде його й передасть… Але, боронь боже, якщо батько дізнається, що я пишу йому. Ой мамеле, що мені тоді буде! Тоді все ферфал! Розумієш? Так треба, щоб і муха не знала, щоб і стіна не чула…

— Ой-ой, який секрет, розумію! — мало не задихнулася Естерка від хвилювання.

— Атож, атож! Так ось що: перекажи матері… нехай вона про це подумає і порадить, що робити? Або нехай вона спробує найняти якогось хлопа, щоб повіз листа мого в Лисянку, під Чигирин… Я не знаю, скільки миль туди… ми недовго їхали… та однаково, я нічого не пошкодую… Розумієш?

— Гіт, гіт! — кивнула головою Естерка й прожогом кинулася за ріг хати, почувши хазяйчин голос.

— Чого ти, Саро, до ночі стовбичиш тут? — незадоволено мовила Рухля. — А я тебе все жду вечеряти.

— Даруйте, мамо! — обняла Сара її за шию. — У світлиці душно, а тут так гарно, я задумалася і забула про вечерю.

— Ну-ну, тільки не задумуйся: цур їм, тим думкам!

Наступного дня, як посутеніло, Естерка постукала в паркан і через шпарину шепнула Сарі, що мати взялася за її справу, бо ладна заради неї перерватися, але що справа ця важка й коштуватиме багато грошей, і додала, нарешті, що коли мати знайде хлопа та обміркує гешефт, то тоді навідається…

Три дні до пізньої ночі просиджувала Сара в своєму дворику, попросивши дозволу в тітки й після вечері дихати годинку-другу чистим повітрям. Та все було марно:

ні Естерка, ні її мати не з’являлися ні в дворі, ні під парканом. Коли й третього дня ніхто не прийшов, Сару охопив одчай, і від цього вона, мабуть, злягла б у ліжко, якби четвертого дня зранку не з’явилася до її тітки з таким нетерпінням очікувана Естерчина мати.

Це трапилось під час сніданку, в присутності Сари.

Жебрачка сміливо ввійшла до світлиці й, не виявивши нічим, що вона знає Сару, звернулася до хазяйки, пропонуючи їй вигідний гешефт: якийсь економ, мовляв, привіз на базар добру вовняну пряжу в мітках і недорого править, то вона ладна сторгувати її для пані.

— А щоб я не помилилася, — додала вона, — то нехай вельможна пані дасть мені для взірця своєї нефарбованої вовни, я порівняю, котра пухнастіша й м’якша… нехай пані дасть ключі, я знаю, де в коморі лежить вовна.

Рухля гостро поглянула на жебрачку й відповіла їй пиховито:

— Ні, тобі я не довірю ключів, піду краще сама.

Жебрачка низько вклонилась і шанобливо,стала коло дверей, а як хазяйка грюкнула й сінешніми дверима, то вона, сміючись, звернулася до збентеженої й сторопілої Сари: