Їли поспіхом, озираючись і прислухаючись.

По трапезі мати перемила й поховала посуд. Узялася гасити в плиті.

— Мамо, я ще трохи погріюсь! — запросився Васюня.

— Коло грубки грійся, поки ще тепла! — гарикнула мати, хлюпаючи на жар водою з чавунка. — Мушу якнайшвидше сліди замести!

Ще за якихось п’ять хвилин у плиті стало чорно, мовби ніхто ніколи там і не топив. Лизавета Львівна хотіла було відчинити двері, вивітрити запахи, та не ризикнула напускати холоду. Мати й син пішли спати, і Софійка вірила, що тепер, після вечері, їм таки вдасться заснути.

У тиші кімнат чулося сите сопіння. Запах страви ще нагадував про себе, однак хатнім затишком тут і не пахло. Софійка з радістю покинула це місце, повертаючись додому.

37. Що ж далі?

— Софійко, чи не хочеш… — стояла в дверях мама, тримаючи новеньке дитяче покривальце.

— Погуляти з Ростиком! — докінчила дівчинка.

— Так! Він сьогодні у новенькому костюмчику, гарненький, мов лялечка! — Мама прагнула догодити Софійці. — А я займуся пранням!

— Звичайно, як у казці: хату заметеш — сядеш посидиш, посуд помиєш — сядеш посидиш, хліба купиш — сядеш посидиш, з Ростиком погуляєш — сядеш посидиш. Відпочивати, то відпочивати! Канікули ж!

— Останнім часом у тобі наче поселився якийсь буркотунчик! — сумно похитала головою мама. — Що ж, і справді. Яке маю право когось просити? Моя дитина — мені й гуляти! А ти, донечко, полеж, подивися телевізор: таки ж канікули!

— Ні, мамусю, вибач — піду-піду!

Сашко продавав пакети з липовим цвітом.

— Як пишеться “на здоров’я”? — запитав одразу.

— Тобі для чого?

— Ну ось, поглянь: “Предбайте липовий цвіт” я написав, а як додати “на здоров’я”? Разом чи окремо?

— Не “предбайте”, а “придбайте”! Давай виправлю і домалюю!

— От спасибі! А то старенькі купують, а молоді… не знають і для чого!..

— І ще ось що думаю, — додав по хвилі, коли Софійка, закусивши губу, старанно переробляла оголошення. — Про ту квартиру і все інше…

— І що думаєш?

— Чи не баба Валя користується нею в своїх відьомських цілях? Щось у ній нечисто!

— Признатись, я нічого не можу збагнути. Ще не обміркувала як слід.

— А я впевнений, що насамперед потрібно нейтралізувати бабу Валю! Тільки як це зробити?

— Може, через Фантика?

— Можна! А ще — через оту стрічку. Нам би годилося прихопити її з собою!

— Добре, хоч самі вирвалися!!

— Давай так: ти поки що приглядайся до ситуації, а я вже щось зметикую. Якось порятуємо тебе від тих нічних кошмарів!

38. Невдала гостина

У Дульських Якова Гордійовича приймали ввічливо. Теж запросили до світлиці, принесли карти, завели балачку. Але з кухні тепер нічим не пахло.

Розмови були довгі й ні про що. Софійка мало не закуняла, очамрівши від нудьги й тютюнового диму. Коли тут вечоріє, в Софійчиному часі ранок, тож їй важко пристосуватись.

— Як там найдостойніший із достойних? — єхидно хихикнула котрась дама.

— Ви про старого Міщенка? Ах, пак, Міщенкова!!!

Софійка нашорошилась.

— Подейкують, цей бабій довго переховувався в Кривих Колінах у якоїсь молодички. Потім захворів, а та його належно не гляділа. То він і не дурний: повернувся до Вишнополя й кинувся в ноги рідній жінці! Щось, видать, наплів, бо та простила і тепер глядить його і годить, як болячці! Він же досі вважає, що так і треба!

— Ет, попався б він до рук моєму батькові! Розтерзав би того зрадника, того нехлюя! Через нього ми досі під каблуком у того злодія Ку… Куди це я поклав… свій тютюн? Кахи-кахи!.. Кахи-кахи — кахи! Кахи-ках-х-х! Закашлявся ні сіло ні впало.

Господиня осудливо глянула на балакуна, сторожко перевела погляд на Кулаківського: ні, наче не розшолопав! Може, якраз обійдеться без скандалу?

— Проте син його молодший, чула, вдався совісним і роботящим, — поспішила перейти на інше. — Оженився, вже й хлопця до школи віддав!

— А старший же? Михайло?

— Відколи пішов по тюрмах, то чи й живий іще!

— Бачили його в наших місцях. Кажуть, в Половинчику з червоними стояв, якусь ніби ще й коняку вигравав! А потім — хтозна…

— До речі, коні почім нині?

Балачки перескочили на худобу, ціни та політику. Софійка знову згадала, що недоспала і недоїла: коли там уже подаватимуть до столу?

Ще за годину гри та балачок господиня смачно позіхнула й оголосила:

— Пора спати!..

— Таки пора! — старанно запозіхали присутні.

— А вечеря? — аж підскочив у кріслі Кулаківський.

— Хіба не знаєте? — вдала подив хазяйка. — Ми ж тут постановили… Якщо хтось тричі поспіль у карти програє — полетить вечеря з вікна! А ви ж, Якове Гордійовичу, самі ниньки тричі мого зятька обіграли!

— Е… я? А може, ще не викинули? — занепокоївся той.

— Викинули, Якове Гордійовичу, викинули! Власноруч пожбурляла тарілки — просто до яру!

— Тож на добраніч, панове-товариші! Щасливо, Гордійовичу, вам додому добратися! — потерла сонні очі господиня і рушила випроводжати гостя.