Тротуарами сновигають люди туди й сюди, посеред вулиці деренчать трамваї, візники вйокають на прольотках, де-не-де чих-чихикають допотопні автомобілі на мотоциклетних спицястих колесах, форкаючи синім димом.

А вивісок, а об’яв, а реклам та оголошень! У мене аж очі розбіглися. І всі з ятями, усі з вензелями якимись.

Там, диви, Едуард Брабець праси-утюги і м’ясорубки рекламує.

Там перукарня «Ніколя і Леонід» припрошує дам і панів заходити, не минати.

Там кавказький магазин М. Я. Бебеша сповіщає про те, що ним одержані у величезній кількості килими персидські, текінські та кавказькі, портьєри, бурки і… чоботи.

Там торговий дім братів Романових пропонує самозапалювальне гасово-жарове освітлення — лампи, ліхтарі та приладдя. Ліхтарі «Іскра», лампи «Ека», «Сфінкс» та «Напівсфінкс». Видно як удень.

І тут же про всяк випадок «Лангензіпен і К°» пропонує вогнегасилку, а «Септер і К°» — пожежні труби, насоси, гідропульти і брандспойти!

Головне депо музичних інструментів і нот Г. І. Їндржішек на всі заставки розхвалює свої піаноли-піано, оркестріони, електричні піаніно-автомати, грамофони з рупорами і без рупорів.

А вже кондитерська-ресторан Семадені чого тільки не пропонує — аби гроші.

О! Бібліотека російських, польських, французьких і англійських книжок Л. Ідзіковського, що має сто тисяч томів, відкрила дитячий відділ з одинадцяти тисяч томів на п’яти мовах. «Для панів дачників і тих, хто живе в провінціях, абонемент на пільгових умовах!»

«Ага! — догадуюсь я. — Значить, у бібліотеці теж не почитаєш без грошей».

А от перший у Росії театр-біограф «Експрес» рекламує «Розірвані ланцюги» (сучасну драму за участю знаменитої артистки Рози Флері), а також комедію «Боба утопився» і драму з життя біржовиків «Дорога по трупах».

А ондо й сама торгова біржа.

А онде поштамт, увесь заснований дротами вгорі.

А ондо Банк для зовнішньої торгівлі. (Цей будинок і зараз стоїть на Хрещатику і вважається найціннішим, як мені сказав тато, київським будинком в архітектурному відношенні. Недарма архітектори його собі забрали для свого проектного управління.)

Далі театр-атракціон А. Мянковського анонсує гастролі знаменитої Бархатної маски (відомої в Росії оперної співачки, виконавиці побутових пісень). Зверх програми — гастроль улюбленця глядачів відомого коміка Живого Дурашкіна.

Про різні магазини мануфактури, ковбас, ювелірних виробів, дамських причандалів різних я вже й не кажу, їх було понатикано на Хрещатику на кожному кроці. До того ж деякі з них були з порожніми вітринами — мабуть, прогоріли вже.

Про те, що комерсанти прогорали на Хрещатику часто, я особливо зрозумів, коли ми повернули на вулицю Карла Маркса (Миколаївську по-тодішньому).

Тут майже на кожному будинку були вивіски страхових контор.

«Страхове товариство «Волга».

«Страхове товариство «Якір».

«Височайше затверджене генеральне страхове товариство».

«Російський Лойд. Страхове товариство, засноване в 1870 р.»

«Страхове товариство «Саламандра» і т. д. і т. п.

І от за готелем «Континенталь», там, де тепер кінотеатр «Україна», побачив я нарешті цирк, або «Гіппо-палас», як назвав його відомий київський дресирувальник коней II. С. Крутиков, який побудував його (гіппос — по-грецькому кінь).

Півколом здиблювався угорі фасад з шістьма величезними вікнами і кількома дверима.

Ще йдучи Хрещатиком, коли минали вулицю Фундуклеївську, Стороженко зітхнув і, вказавши на будинок по Фундуклеївській метрів за сто від рогу, промовив:

— Отут я починав своє циркове життя. Акробатом. У цирку Соббота. Тепер тут театр Бергоньє.

Я з цікавістю глянув на непоказний будинок і згадав, що нині на цьому місці — Київський театр російської драми імені Лесі Українки.

— Скільки я пережив тут щасливих хвилин, — вів далі Стороженко. — Перші успіхи, перші оплески, перше визнання публіки… І перші циркові пригоди. Пам’ятаю, у фокусника Маргаретті зіпсувався реквізит, — у шафі, де мала зникати асистентка, задня стінка одвалилася, і всі побачили, як там сидить, зігнувшися, бідна дівчина… А втім, у «Гіппо-паласі» теж нещодавно, тижнів три тому, сталася пригода під час гастролей Володимира Дурова, коли він показував велику циркову виставу «Війна гусей, качок, півнів і мавп зі свиньми», у якій брали участь понад чотириста тварин. Там був штурм і бомбардування фортеці, вибух поїзда та інше. Так от, під час репетиції о п’ятій годині дня мавпи вибігли з арени в коридор, сходами спустилися на перший поверх, де було кондитерське відділення Ферахзаде. Прикажчик, перелякавшись, утік, а мавпи почали таке виробляти у кондитерській, що й переказати не можна; геть порозкидали тістечка, печиво, а тоді заходилися бити й трощити пляшки з лимонадом. Дуров ледве-ледве їх угамував.

Все це Стороженко весело розповідав Чакові по дорозі, а тепер, підійшовши до «Гіппо-паласу», враз чогось спохмурнів, знітився, нерішуче затупцяв на місці.

Мені здалося, що він чогось не наважувався зайти в цирк, чогось вагався.