В а р в а р а.  Якби пак було, то й пристало б.

О л е н к а.  Та горенько, що нема.

Є в ф р о с и н а.  Та не держи-бо так близько коло рота: на золото не можна дихати, бо стемніє. Дай лишень сюди! (Бере й надіває на руку.)

О л е н к а.  Ой, як же на тобі блищить золото! Неначе на образі.

В а р в а р а.  Як ти Євфросино, сьогодня розкішно вбрала голову!

О л е н к а.  Які в тебе, Євфросино, стали тепер великі коси. Як ви були бідніші, то в мене були довші коси, ніж у тебе, а як ви розбагатіли, то в тебе аж утроє більші коси виросли.

Є в ф р о с и н а  і  в с і  т р и  п р и я т е л ь к и  сміються.

Є в ф р о с и н а.  От вже кожум’яцька простота! Чи вже ж ти думаєш, що у всіх панів на голові свої коси?

О л е н к а.  Невже ж чужі?

О л ь г а.  А чом же не вбратись і в чужі коси, аби було гарно?

О л е н к а.  А я все було дивуюсь, чого в тих багатих панів такі здоровецькі косища, неначе в кожної куделя на голові або повісмо конопель.

Є в ф р о с и н а.  Купи, Оленко, й собі таке повісмо та почепи на голову. Побачиш, як покращаєш.

Н а с т я.  Недурно ти, Євфросино, так сьогодня прибралась. Еге? Когось ждеш?

Є в ф р о с и н а.  Може, кого й жду, та не скажу кого.

Н а с т я.  А я вгадаю, хоч ти й не скажеш.

Є в ф р о с и н а.  Ба не вгадаєш!

Н а с т я.  Ба вгадаю.

Є в ф р о с и н а.  Ба не вгадаєш.

Н а с т я.  Бодай я завтрішнього дня не діждала, коли не вгадаю.

Є в ф р о с и н а.  Ану скажи, як починається його прозвище.

Н а с т я.  Го…

Є в ф р о с и н а.  А далі?

Н а с т я.  Гострохво…

Є в ф р о с и н а.  А далі?

Н а с т я.  Гострохво…

Є в ф р о с и н а.  Попала пальцем в самісіньке небо.

Н а с т я.  Знаю я його! Бігає за баришнями як несамовитий.

ВИХІД 17
Т і  с а м і  й  С в и р и д  І в а н о в и ч  Г о с т р о х в о с т и й.

Г о с т р о х в о с т и й  входить в шляпі, в рукавичках і з паличкою.

Шляпа на голові набакир. Він усе тре руки — показує рукавички.

Є в ф р о с и н а  (тихо). Як б’ється моє серце! Боже мій!

Г о с т р о х в о с т и й.  (кланяється). Мій найнижчий поклін тому, хто в сьому дому, а поперед усього вам, Євфросино Сидоровно. (Подає Євфросині руку.) Хоч я не знаю, кого я тут бачу і з ким буду розмовляти, але в домі такої баришні, як Євфросина Сидоровна, я сподіваюсь, що познакомлюсь не аби з ким. Рікіміндуйте мене, прошу вас. (Здіймає дуже помаленьку рукавички, щоб показати їх.)

Є в ф р о с и н а.  Се мої близькі приятельки і сусіди.

Н а с т я. Мені здається, що ми таки не зовсім незнакомі… Мені здається, що ми вже десь бачились.

Г о с т р о х в о с т и й.  Може, може… В мене так багацько знакомих баришень по всьому Києву, що й на два вози не забереш. Може, я й забувся. Рікіміндуюсь вам: Свирид Іванович Г о с т р о х в о с т и й. (Тихо.) З цією не варт би й знакомитись, як я придивився при світлі: ніс, як цибуля, а очі, як у сови. (До Ольги й Варвари.) Рікіміндуюсь і вам. Свирид Іванович Г о с т р о х в о с т и й. (Побачивши Оленку, питає в Євфросини.) А це ж хто такий?

Є в ф р о с и н а.  Та це моя родичка… живе тут недалечке з матір’ю; торгують яблуками. Вбогі люди.

Г о с т р о х в о с т и й.  (придивляється до Оленки. Тихо). Яка ж вона гарна оця кожум’яцька міщаночка! Такої й на Хрещатику, і в Липках чорта з два знайдеш. (До Євфросини голосно.) Прошу вас, порікіміндуйте мене своїй родичці. Для вас, Євфросино Сидоровно, я готовий познакомитись з вашими родичами, хоч би і в десятому коліні, хоч би вони й яблуками та медяниками торгували.

Є в ф р о с и н а  (тихо), Ат… простенька собі дівчина… Зовсім не нам рівня.

Г о с т р о х в о с т и й.  (до Оленки). Свирид Іванович Г о с т р о х в о с т и й з своєю особою! (Подає Оленці руку; Оленка не бере й соромиться.) Не соромтесь-бо, подайте мені свою білу ручку.

О л е н к а  одвертає лице і ледве простягає йому руку.

Будьте ж сміливіші!

О л е н к а.  От і знайшли білу руку. Нема моїм рукам од чого біліти.

Г о с т р о х в о с т и й.  То купіть рукавички.

О л е н к а.  Я зроду не носила рукавичок. Далася я вам на сміх!

Є в ф р о с и н а  і приятельки осміхаються.

Г о с т р о х в о с т и й.  (тихо). Яка ж гарна ця міщаночка! Які в неї очки, брівки, як шнурочки, щічки, як палянички. Якби довідатись, хоч де вона живе.

О л е н к а.  Як вас чудно прозивають.

Г о с т р о х в о с т и й.  Може, й чудно. Всяково буває. Буває й чудніше.

ВИХІД 18
Т і  с а м і  й  Є в д о к і я  К о р н і ї в н а.

Є в д о к і я  К о р н і ї в н а  (виходить з пекарні). Добривечір вам, Свириде Йвановичу! Оце я почула ваш голос, та й не видержала: прийшла послухати вас, хоч у мене діла, аж голова біла. Сідайте, будьте ласкаві, і я хоч на час сяду та послухаю вас. Оце шкода, що нема мого старого. Він вас усе згадує. От би наслухався. (Сідає.) Ото моя Євфросина та й мій старий все кажуть, що нема в світі нічого кращого й луччого, як розумні і вчені люди.