Х о р  (співає).

Вийду на поле, гляну на море,
Сама ж я бачу, що мені горе;
Сама ж я бачу, чого я плачу…
А ще милого хоч раз побачу.Буду стояти на цім камені,
А чи не вийде милий до мене;
Буду терпіти велику муку,
А чи не скаже: дай мені руку!

ВИХІД 3
Свирид Іванович  Г о с т р о х в о с т и й  і  О л е н к а.
Через сцену переходять дівчата з відрами; деякі зостаються й слухають  х о р,  балакаючи.
З гори сходять кілька хлопців і пристають до їх.  О л е н к а  виходить з відрами і стає.

О л е н к а.  Як гарно співають хлопці! Стану та послухаю хоч на часок. За тими яблуками, за тією біганиною нема мені цілісінький день просвітку. Може, й  Г о с т р о х в о с т и й  там сидить на горі та співає? Боже мій милий! Нащо ж я його полюбила, коли я знаю, що він на мене й не гляне, й слова до мене не промовить!

Г о с т р о х в о с т и й.  (вглядівши Оленку). Вона йде з відрами! Вона! (Підходить.) Добривечір вам, Оленко! (Скидає шляпу, кланяється і подає руку.)

О л е н к а  (засоромившись). Доброго здоров’я! (Подає йому руку.) Ой, не давіть так здорово! Ой, як ви мене злякали, що я й нестямилась! (Важко дише. Тихо.) Боже мій! Серце моє трохи не вискочить з грудей.

Г о с т р о х в о с т и й.  Може, ви втомились, несучи відра? Дайте, я вам трошки піднесу. (Хоче взяти відра.)

О л е н к а.  Що це ви? Чи то можна, щоб ви несли відра?

Г о с т р о х в о с т и й.  Нічого; тут ніхто не бачить. Для вас я готовий не тільки що відра нести, для вас я переніс би усю криницю до вашої хати.

О л е н к а  (спокійно). Не треба мені вашої помочі. Донесу й сама, як здужатиму…

Г о с т р о х в о с т и й.  Для вас, для вас я готовий ціле Дніпро перенести у вашу хату.

О л е н к а.  Перенесіть для своєї Євфросини. Таких помагачів мені не треба. (Одходить з відрами.}

Г о с т р о х в о с т и й.  (доганяє й бере її за руку), Коли б ви знали…

О л е н к а.  Я нічого не знаю. (Одпихає його руку.) Йдіть собі до своєї Євфросини або до тих ба-ришень, що були в гостях у Євфросини, а мене, бідної, не зачіпайте.

Г о с т р о х в о с т и й.  Ті всі баришні не варті однієї вашої брови. Ви найкраща панна на всі Кожум’яки. Вам нема тут рівні на цілий Київ.

О л е н к а.  Яка я панна! От  Є в ф р о с и н а,  то панна: вона убирається в шовкові сукні; їй мати купила золоті сережки; в неї на голові півпуда кіс. Ото так панна! Ви з мене смієтесь. Йдіть собі до Євфросини.

Г о с т р о х в о с т и й.  Коли б ви знали, які ви гарні, яке у вас гарне личко, які очки (заглядає), то ви б не говорили того. Правда, вам ніхто не казав в вічі, що ви гарні?

О л е н к а.  Може, ваша й правда, але ви будете сватати Євфросину.

Г о с т р о х в о с т и й.  І хто вам наговорив оце? Божусь вам і присягаюсь перед братською чудовною богородицею, що се все брехня. Бодай я покалічився і навіть зарізався своїми ж бритвами, коли цьому правда. Я вас, Оленко моя дорога, люблю і більше нікого не буду любити!

О л е н к а  (тихо). Боже мій! А що, як він правду каже? Я аж умліваю. (голосно,) Не так ви увивались коло Євфросини, не так ви говорили до неї, щоб я вам пойняла віри. Ви зо мною говорите просто, а з Євфросиною говорили по-вченому, бо ви її любите.

Г о с т р о х в о с т и й.  Але ж божуся вам, присягаюсь! Нехай мене святий хрест поб’є, нехай мене покарає братська богородиця! Ще не вірите?

О л е н к а  мовчить і задумується.

Нехай мене оця сира земля поглине! Бодай я втопився в канаві, в оцім болоті! Ще не вірите?

О л е н к а  думає.

Нехай мене кожум’яцькі собаки загризуть! Щоб я до своєї хати не дійшов, щоб моя цилюрня згоріла цієї ночі, коли я брешу, коли я вас не люблю! Ще не вірите?

О л е н к а  (тихо до себе). Боже мій, який він гарний! Я ще зроду не бачила нікого такого гарного, одколи бігаю з кошиком по Києву. Серце моє, серце моє бідне! Не вдержишся ти в грудях.

Г о с т р о х в о с т и й.  Ще не вірите?

О л е н к а.  Я рада б вірити, та ви дуже розумні, як усі кажуть, а я дуже бідна й проста. Коли б я була багата, я б вам повірила.

Г о с т р о х в о с т и й.  Навіщо вам те дороге убрання, коли ваші очі, ваші брови красять вас лучче од Євфросининих золотих сережок. Виходьте до мене тихенько од матері сюди хоч щовечора. Добре?

О л е н к а.  Як моя мати довідаються про те, битимуть ломакою так, що я не потраплю, куди втікати.

Г о с т р о х в о с т и й.  То скажіть своїй матері, що я буду сватати вас, що я буду женитись із вами. (Тихо.) Ой, страшна ж її мати! Ще як попаде мене в свої лапи, то витрясе з мене душу. (Оглядається на всі боки,)

О л е н к а.  Чи вже ж тому правда? Хіба ж я вам рівня?

Г о с т р о х в о с т и й.  Оленко моя! Серце моє! (обнімає її,) Я впаду отут серед шляху перед тобою на коліна, бо я люблю тебе.