С и д і р  С в и р и д о в и ч.  Ви, Горпино Корніївно, що інше.

Г о р п и н а.  Я що інше? А що ж я таке? Га? Хіба не знаємо, які великі пани були Рябки? Авжеж старий Рябко, ваш батько, м’яв шкури і хліб з того їв. Я торгую яблуками і хліб з того їм, і нікого не боюсь, і докажу на всі Кожум’яки, що нікого не боюсь, навіть вашої великорозумної Євфросини. (Присікується до Рябка і б’є кулак об кулак.)

С и д і р  С в и р и д о в и ч.  Свят, свят, свят! Братська чудовна богородице! Заступи й помилуй. (Оступається й хреститься.)

Г о р п и н а.  Чого ви одхрещуєтесь од мене? В мене нема на голові чортячих рогів.

С и д і р  С в и р й д о ви ч.  А хто ж заглядав під ваш очіпок? А може, й є?

Г о р п и н а.  А як я скину хустку та покажу?

Є в д о к і я  К о р н і ї в н а.  І годі, сестро, годі. Хіба ж ти не знаєш, що мій старий вередує?

Г о р п и н а.  Скубла вас жінка, та чортзна по-колишньому.

С и д і р  С в и р и д о в и ч.  Меле, меле, шеретує. (Приспівує.)

Г о р п и н а  (приспівує). Шеретує, обернеться й поцілує. Таке лиш по чарці! Чого це ти, Явдохо, напундючилась? Сидить, як та копиця в дощову годину на полі.

Є в д о к і я  К о р н і ї в н а.  Еге! тут як почав вигадувати на мене, що…

С и д і р  С в и р и д о в и ч.  Цить, цить, цить! (Затуляє рота Євдокії Корніївні.) Ніяк не вдержить свого язика! Ще й дочці розкаже. Ой, які ж слизькі язики у тих жінок: в однієї гострий як бритва, а у другої слиз-ький: так і лізе сам з рота. (Показує.)

Г о р п и н а.  Та кажи-бо, що твій чоловік вигадував!

С и д і р  С в и р и д о в и ч.  Ой, цить, не кажи!

Г о р п и н а.  Та кажи-бо, коли нагадала; не дратуйся. Кажи, бо вилаю.

С и д і р  С в и р и д о в и ч.  Не кажи, бо з хати втечу.

Є в д о к і я  К о р н і ї в н а.  Та то ми, сестро, оце радились, за кого б нам свою дочку віддати заміж. Перебирали усі Кожум’яки, та й не знайшли ні одного панича дочці до пари.

Г о р п и н а.  Куди ж пак! Тисячі та сотні ніколи в дівках не посивіють. Не бійся! Повиходять швиденько. От уже нам, бідним, зовсім друге діло, хоч моя Оленка красуня не то що на всі Кожум’яки, а може, й на ввесь Київ.

Є в д о к і я  К о р н і ї в н а.  Та й наша Євфросина не то що на ввесь Київ, а може, й за Київ. А що вже розумна і вчена, як баришня, то нігде правди діти, хоч, може, матері не приходиться своєї дочки хвалити.

Г о р п и н а.  Тільки дуже звикла верховодити, тим, бач, що великорозумна. Якби моя Оленка так верховодила в хаті, то я б їй патли обскубла.

Дзвонять до церкви.

С и д і р  С в и р и д о в и ч.  Чи це вже й до вечерні дзвонять? Піду ж я поможу дякові співати. (Встає.)

Г о р п и н а.  Вже таки й поможете дякові. Сідайте ж та лучче побалакаємо. Нехай там сам дяк курникає.

Є в д о к і я  К о р н і ї в н а.  Я оце все про свою дочку. Вже б, здається, і час заміж, та все якісь недоладні люди трапляються: то негарні, то без грошей, хоч і гарні, то не дуже розумні. ЗоВ с і.м не до пари моїй Євфросині.

Г о р п и н а.  О, Євфросина таки вередлива. Недурно вона так дере носа передо мною, неначе я їй не тітка.

Є в д о к і я  К о р н і ї в н а.  Тут, сестро, почав до нас ходити один молодий панич, та не скажу, як звуть.

Г о р п и н а.  Про мене, не кажи. Мені не йти за його заміж.

Є в д о к і я  К о р н і ї в н а.  Гарний, хоч з лиця води напийся, ще й до того розумний. Як почне говорити з Євфросиною, та так говорить розумно, що я слухаю, слухаю і нічогісінько не розберу. От уже вдався розумний, як наша Євфросина.

С и д і р  С в и р и д о в и ч.  Що вже розумний, то розумний, бо набрався розуму од розумних людей: він знається не тільки з семінарськими басами, але навіть з митрополичими.

Г о р п й н а.  Та хто ж це такий? Та скажи-бо, сестро!

Є в д о к і я  К о р н і ї в н а.  Не скажу, нехай кортить.

Знов дзвонять до церкви.

С и д і р  С в и р и д о в и ч.  Ой, уже вдруге дзвонять! Їй-богу, втеряю вечерню. (Бере шапку і йде. Горпина його доганяє й тягне до стола.)

Г о р п и н а.  І годі вам, годі. От уже наспіваєте! Шипить, як старий гусак, а йому здається, що він співає.

Є в д о к і я  К о р н і ї в н а.  Та не слухай, сестро! Ото в дяка добра табака, якась не проста, заморська, то він біжить нюхнути з дякової табатирки.

Г о р п и н а.  Знайшов добро. Сідайте-бо та побалакаємо, та вип’ємо по чарці. (Тягне його й садовить.)

С и д і р  С в и р и д о в и ч.  Ото дав господь ручки! Аж мої кістки тріщать.

Г о р п и н а.  Химко!

Входить Химка.

ВИХІД 6
Т і  с а м і  й  Х и м к а.

Г о р п и н а.  Побіжи, Химко, в церкву до дяка, нехай дяк дасть хазяїнові на один нюх табаки.

Х и м к а.  Чого? Табаки? Хіба ж я дурна, щоб за чортзна-чим бігала, та ще й до церкви! Вже ці тітка вигадають! (Виходить.)