ДІЙОВІ ОСОБИ

С в и р и д о в и ч  Р я б к о,  київський міщанин, має крамницю на Подолі.

Є в д о к і я  К о р н і ї в н а,  його жінка.

Є в ф р о с и н а,  їх дочка.

Г о р п и н а  К о р н і ї в н а  С к а в ч и х а,  сестра Євдокії Корніївни, перекупка, вдова; перепродує яблука.

О л е н к а,  її дочка.

С в и р и д  І в а н о в и ч  Г о с т р о х в о с т и й,  цилюрник

Євфросинині приятельки, панни.

Н а с т я

О л ь г а

В а р в а р а

Х и м к а,  Рябкова наймичка.

П е д о р я,  Горпинина поденщиця.

М а р т а,  Б у б л е й н и ц я.

О р и н а,  Б а ш м а ч н и ц я

М е р о н і я

печорські міщанки, були послушницями.

М а г д а л и н а

1-й  м и т р о п о л и ч и й  б а с.

2-й  м и т р о п о л и ч и й  б а с.

Б е р к о й  В о л ь к о,  жиди, процентщики.

М і щ а н к и,  ш а ф е р и,  м і щ а н и  т а  к а т е р и н щ и к.

Дія діється у Києві, на Кожум’яках.
Г о с т р о х в о с т и й.  та  Є в ф р о с и н а  трохи закидають по-руській.

ДІЯ ПЕРША

Світлиця Сидора Свиридовича Рябка з міщанською обставою. Одні двері — в кімнату, другі — в пекарню.
Дія діється в неділю по обіді.

ВИХІД 1
Є в д о к і я  К о р н і ї в н а  сама.

Є в д о к і я  К о р н і ї в н а  (сидить коло стола і позіхає). Сидоре Свиридовичу! Сидоре Свиридовичу! Чи ти оце й досі спиш? Вставай вже, бо швидко до церкви задзвонять на вечерню. Ходи сюди та посидь коло мене. Нудьга мене бере, Сидоре Свиридовичу! Чи ти чуєш?

С и д і р  С в и р и д о в и ч  (обзивається з кімнати). Чи то ти мене кличеш, Явдоню? Ось зараз вийду, моя голубко, тільки трохи прочумаюсь та потягнуся разів зо два. Вже й скучила за мною! (Виходить з кімнати і сідає коло жінки.)

ВИХІД 2
Є в д о к і я  К о р н і ї в н а  і  С и д і р  С в и р и д о в и ч.

Є в д о к і я  К о р н і ї в н а.  Авжеж скучила.

С и д і р  С в и р и д о в и ч.  Бо давно пак бачились: як у горосі та й досі…

Є в д о к і я  К о р н і ї в н а.  Я тут сиділа, сиділа, вже все передумала, вже й богу молилась.

С и д і р  С в и р и д о в и ч.  Скучила, старенька, за мною, як голубка за голубом? Га? А ми таки, Явдоню, прожили вік, як ті голуб’ята в парці. Як я тебе не бачу, то й сум мене бере!

Є в д о к і я  К о р н і ї в н а.  Добрий сум! Пішов собі в кімнату та й хропе, аж кімната дрижить, а я тут сама сиджу. Нема до кого й слова промовити.

С и д і р  С в и р и д о в и ч.  А чи пам’ятаєш, Явдоню, як я присватувався до тебе! Як тоді вертівся коло тебе.

Є в д о к і я  К о р н і ї в н а.  Ще б пак не пам’ятала! На всі Кожум’яки не було тоді такого вертуна, як ти.

С и д і р  С в и р и д о в и ч.  А чи пам’ятаєш, як я тупцяв кругом тебе! Я до неї і звідтіль, і звідсіль, а вона тільки було спідню губу копилить.

Є в д о к і я  К о р н і ї в н а.  Що копилила, то копилила, бо знала навіщо. А правда, я тоді таки добре виварила тобі воду, аж чуб був мокрий.

С и д і р  С в и р и д о в и ч.  Ой ви, жіночки ви капосні! До смерті згадуєте, як водили нас. Але таки довуркотався. Гулю, гулю, моя старесенька!

Є в д о к і я  К о р н і ї в н а.  Коли б ти тільки не був трохи вередливий… я б з тобою зовсім щасливо дожила віку.

С и д і р  С в и р и д о в и ч.  Якби пак я взяв за тобою те придане, що обіцяв твій покійний батько, то, може б, і не був такий вередливий.

Є в д о к і я  К о р н і ї в н а.  І годі вже тобі згадувати.

С и д і р  С в и р и д о в и ч.  А якби, стара, оце було твоє придане, то наша дочка мала б тепер зайву сотеньку карбованчиків собі на придане. А нашій Євфросині треба багато грошей: вони в нас не прості, вчені — не дурно ж вчились аж три місяці в пансіоні.

Є в д о к і я  К о р н і ї в н а.  Авжеж! Що вже викохали доню, то викохали на всі Кожум’яки. Та вже, сказати правду, час би їй і заміж іти.

С и д і р  С в и р и д о в и ч.  Авжеж час. Але що ж то за доню ми викохали! На всі Кожум’яки!

Є в д о к і я  К о р н і ї в н а.  І на всю Глибочицю. Що сказати правду, коли нікого нема в хаті, то наша Євфросина така гарна, як я колись була: в неї якраз такі карі очі, такі чорні брови, як у мене. В неї ввесь хист мій!

С и д і р  С в и р и д о в и ч.  Авжеж гарна: все гарне, тільки в неї ніс такий… трохи ніби довгий чи гострий… трохи такий як у чорногуза. Ой, коли б не почула! (Оглядається.)

Є в д о к і я  К о р н і ї в н а.  От і вигадуєш, старий, таке, що ні до бога, ні до людей. Який же в неї ніс?

С и д і р  С в и р и д о в и ч.  Такий достоту, як і в тебе! Як ми бралися, то я тебе дуже кохав, дуже кохав, але через твій ніс, старенька, я загаявся з сватанням, може, на місяців зо три або й чотири. Тепер можна все сказати.

Є в д о к і я  К о р н і їв н а  (сердиться). Оцього я вже не люблю! Оце вже ти вередуєш. Який же в мене ніс? Здається, такий, як і в усіх людей. Коли вже на правду пішло, то й я признаюсь, що й твоя верхня губа тоді була не дуже тоненька: таки така, як німецька ковбаса. Признатись, і я довго думала, поки тебе полюбила.