С и д і р  С в и р и д о в и ч.  А все-таки полюбила! І я тебе полюбив, хоч твоїм носом хоч у дерево стукай.

Є в д о к і я  К о р н і ї в н а.  І що ти верзеш? От уже не люблю. (Одвертає лице,)

С и д і р  С в и р и д о в и ч.  Коли правду сказати, то наша Євфросина не така гарна, як розумна. От уже що розумна, то розумна, ще й до того вчена. Куди вже, стара, нам з тобою рівнятись до неї. Вже й не знаю, в кого вона вдалась розумом: в мене неабиякий розум, і в тебе не гурт було розуму й замолоду, а на старість і той, що був, не знаю, де дівся.

Є в д о к і я  К о р н і ї в н а.  То це вже я й дурна стала? Оцього я вже не знесу!

С и д і р  С в и р и д о в и ч.  Цить, цить, старенька! Я тільки кажу, що Євфросина далеко розумніша од тебе.

Є в д о к і я  К о р н і ї в н а.  Авжеж розумнішої од неї нема на всі Кожум’яки і на всю Глибочицю; тільки вона якась гостра, палка, як огонь.

С и д і р  С в и р и д о в и ч.  От уже твоя сестра Горпина, так так, що розум. Як пустить язика, то він у неї, як млинове колесо, тільки дрррр… Меле разом і шеретує. А ти мнеш, мнеш тим язиком… Так ним м’яла, і як ми бралися.

Є в д о к і я  К о р н і ї в н а.  Що це з тобою сього-дня сталося! Та нащо ж ти мене брав, коли в мене і ніс, як у чорногуза, і язик, як колода, і розум десь дівся?

С и д і р  С в и р и д о в и ч.  На те брав, що було треба… бо полюбив тебе, моя старенька.

Є в д о к і я  К о р н і ї в н а.  Як же ти мене полюбив, коли я була погана? Оце справді штука!

С и д і р  С в и р и д о в и ч.  Та бач, стара, молодий хлопець часом неначе здуріє. І я, мабуть, тоді…

Є в д о к і я  К о р н і ї в н а  (встає). Оцього я вже не знесу! Це вже мене до сліз доводить! І така, і сяка, і носата, і мизата, і дурна, і без’язика. (Плаксиво,) Ти забув, що я твоя жінка?

С и д і р  С в и р и д о в и ч.  То я жартую! Та схаменись! Я вередую; ще не прочумався.

Є в д о к і я  К о р н і ї в н а.  Доки ти мене дражнитимеш, мов собаку!

С и д і р  С в и р и д о в и ч.  Цить, цить, голубочко! Їй-богу, я не хотів того сказати. Якось само на язик лізе. Що це таке зо мною? Пху на тебе, сатано!

Є в д о к і я  К о р н і ї в н а.  Постій! Прийде сестра, то я пожаліюсь.

С и д і р  С в и р и д о в и ч.  Ой лишечко! Що хоч роби мені, тільки не кажи Горпині.

ВИХІД 3
Є в д о к і я  К о р н і ї в н а,  С и д і р  С в и р и д о в и ч  і  Г о р п и н а.
Г о р п и н а  вбігає в хату з порожнім кошиком на руці.

Г о р п и н а.  Добривечір вам у вашу хату! (Кидає до порога кошик і розлягається на стільці.) Оце втомилась! Бігала, бігала, як той хорт за зайцями, доки не випродала усіх яблук; а це думаю: давай забіжу до Рябка та ковтну чарку горілки.

С и д і р  С в и р и д о в и ч.  До якого Рябка? В мене був собака Рябко, та я давно прогнав його з двору, що так погано дражнили.

Г о р п и н а.  Хіба ж вас не Рябком дражнили та й тепер дражнять на Кожум’яках? Куди ж пак! Запаніли наші!

С и д і р  С в и р и д о в и ч.  А хоч би трохи й запаніли? Та й дочку ж маємо вчену: вчилась у пансіоні аж три місяці. Треба вам якось краще нас величати.

Г о р п и н а.  Чули ми вже цієї, чули. Давай лиш, сестро, чарку горілки або чаю, або чого-небудь, бо в мене пелька засохла од біганини. Людям неділя, а мені все будень. Химко! Химко! роздимай там мерщій самограй, чи самовар!

ВИХІД 4
Є в д о к і я  К о р н і ї в н а,  С и д і р  С в и р и д о в и ч,  Г о р п и н а  й  Х и м к а.

Х и м к а  (виглядає з пекарні в двері). Зараз, зараз! Роздимала, роздимала хвартухом, так нічого не помагає.

Г о р п и н а.  Дми, про мене, хоч халявою, та давай швидше самовар. Чи є в твоїх хазяїнів горілка?

Х и м к а.  А хіба ж я лазила по хазяйських шахвах? В шинку, знаю добре, що є.

Г о р п и на.  То ке сюди на стіл цілий шинк.

С и д і р  С в и р и д о в и ч.  Ого-го! Ще й жида впрете сюди на стіл з шинком.

Х и м к а.  Цій тітці все жарти. (Виходить.)

ВИХІД 5
Є в д о к і я  К о р н і ї в н а,  С и д і р  С в и р и д о в и ч  і  Г о р п и н а.

Г о р п и н а.  Потривай, Химко, побалакаємо!

С и д і р  С в и р и д о в и ч.  Ой, не кричіть так здорово, Горпино Корніївно!

Г о р п и н а.  А хіба в мене горло куповане? Ба буду оце вуркотати, так як ви удвох! Чого це ти, Яв-дохо, надулась, наче той індик перед смертю?

С и д і р  С в и р и д о в и ч.  Явдохо… Знайшла Явдоху! Скажіть іще Вівде. Коли б іще дочка не навернулась.

Г о р п и н а.  Є в ф р о с и н а  таки мене не дуже любить, спасибі їй. Де ж пак: вона вчена, а Скавичиха яблука перепродує. Так що ж, що тітка перекупка! Свій хліб їм, не крадений.

Є в д о к і я  К о р н і ї в н а.  Воно, бач, сестро, не те.

Г о р п и н а.  Не те; а чоловіка скубеш за чуприну, як і я свого покійного Скавику скубла. Ви своїй Євфро-сині не дуже потурайте, бо вона з великого розуму та в голову заходить. Якби моя дочка О л е н к а так коверзувала, то я б їй, псяюсі, так наклепала потилицю отим кошиком, що вона пам’ятала б до нових віників.