Ба, — але поминувши навіть такі спеціяльні питання, а радше біблїйно-наукові непорозуміння, як приміром казка про сотвореннє небесних тїл «четвертого дня», або казка про Потоп і т. п., — нам кажуть нині навіть таке, що уся Павлова теольоґія (а відомо, що властивим творцем христіянської релїґії був Павло) операєть ся на припущенню, що третя голова Битія (казка про первородний гріх) містить оповіданнє про дїйсний факт або подїю, — а тимчасом нинї доказано усю безпідставність такого припущення!

Вкінци, як сказано вже, чимало причинила ся до підкопання поваги Св. Письма так звана Компаративна або Порівняна Релїґія. Пильне, терпеливе й симпатичне студіованнє не-христіянських релїгій, якому десятки талановитих учених посьвятили усе своє житє, виявило на денне сьвітло безлїч чудових подібностий й понять, які досї уважали люди виключно біблїйними, а які не лише що не є зівсїм біблїйного походження, але навпаки в многих випадках є хронольоґічно много вчаснїйшими, а просто запозиченими Жидами з инших, ще ранїйших релїґійних видумок. (Про усе сказане висше гляди цитований уступ в книзі проф. Піка.)

Та вжеж поміж усїма науками останньої доби, які так могутньо захитали основами релїґійних вірувань теперішної доби, перше місце займає археольоґія.

»Nothing in the whole course of last century is more remarkable than the recovery of the knowledge of ancient civilizations through the labours of explorers and the successful decipherment of old inspirations,»— так твердить учений професор Орр, і зівсїм справедливо (по нашому: «Протягом усього минувшого столїтя нїщо не е так замітним як відзисканнє знання старинних людських цівілїзаций завдяки працям великих експльораторів (відкривачів), й завдяки щасливому відчитанню старинних надписів»). В першій половині 19-ого столїтя віднайшли учені ключ до відчитання прастарих єгипетських надписів (гіероґлїфів), а в другій половині того ж столїтя навчили ся учені (після великих зусиль) відчитувати пра-прастарі старо-вавилонські (халдейські) й ассирійські надписи. Завдяки тому наші відомости про прадавні часи в бувальщині людського роду збогатили ся безмежно й вийшли далеко далеко поза межі біблійної казки про сотвореннє сьвіта й першої пари людий.
В сьвітлї тих великих археольоґічних відкрить останнїх десятилїть показало ся, що в часах, коли жидівського народа ще не було на сьвітї, в Єгиптї, Вавилонїї і Ассирії жили народи, які розвинули вже тоді дуже високу й незвичайно інтересну цівілїзацію. Протягом довголїтних важких праць, виконуваних серед невимовне тяжких умов в далеких країнах, під пекучим полуденним небом й серед непривітних, напів диких племен, учені ріжних культурних народів (анґлійські, француські, нїмецькі, російські, американські) добули з землї преінтересні останки людської працї і думки, які кинули богате сьвітло на мову, звичаї і обичаї, штуку і ремесла, орґанїзацію і релїґійні вірування прадавніх народів, що жили, працювали і змагали ся на много тисяч літ до Христового різдва, розвинули у себе високі цівілїзації, — й згодом щезли безслїдно з лиця землі… Щезли самі, а разом з ними загинула навіть і память про усї величнї здобутки їхнього ґенїя. І коли б не згадані працї тих великих учених, ми б і досї не знали нічого про сї прадавні часи замерклої бувальщини давно загинувших народів, не знали б і сього, що іменно їм завдячували Жиди свої космоґонїчні (про початок сьвіта) і всякі инші казки, перекази і вірування.

Більш 100,000 глиняних рукописних табличок відкрили досї учені в руїнах прастарих вавилонсько-ассирійських міст, опріч великого числа усяких инших предметів домашнього й публичного вжитку тих прадавніх народів. Усї ті дорогоцінні памятки дали можність ученим змалювати нам докладно образ житя, звичаїв і обичаїв, інституций й релігійних вірувань старинних Вавилонян, Ассирійцїв, Гіттітів, Єгиптян і пр., й показали понад усї сумнїви, що культурне житє тих народів сягає далеко-далеко в замерклу минувшину шість, сім а може і більше тисяч літ перед Христовим різдвом. (Порівняй: Ніlрrесht, Н. V.: Explorations in the Bible Lands during the Nineteenth Century, 1903, pp. 391, 542.)

Виїмкове великі скарби відкрила нам відома вже нам біблїотека царя Ассурбанїпаля, а опісля й таблички найдені в другій славній старовавилонській бібліотеці в Телло, відкопані славним француським ученим De Sarzec. в останнїх часах велике вражіннє викликала в цїлім культурнім сьвітї відомість про відкопаннє третої прастарої біблїотеки в старовавилонськім місцї Нїппур. Розкопки в тім місті ішли під проводом американських учених (професорів пенсільвенського унїверситету), а найбільш сензаційною стороною наукових здобутків тих розкопок є теє, що, як здогадуеть ся проф. Ланґдон, прастарі книги (т. є. таблички) нїппурської біблїотеки є відписами ще старших старовавилонських книг, які переховували ся в однім з найстарших міст усього сьвіта, в прастарім халдейськім Ур, або Уру.

Тут в прадавніх часах стояла величава сьвятиня бога місяця Сіна або Наннара, а в її мурах й містила ся найдавнїйша на всьому сьвітї біблїотека.