Як бачимо отже — шеста табличка для нас найінтереснїйша іменно тим, що вона подає нам старовавилонський переказ про сотвореннє людий. Подібність того переказу з біблійною казкою є очевидна.
І так вже з перших слів шестої таблички довідуємо ся, що сотвореннє чоловіка уважав Мардук вершком свойого акту творення, зі всїм так само як і Ельогім творить перших людий в жидівській казцї. Навіть нарада Ельогім перед сотвореннєм чоловіка, про яку коротко згадує книга Битія, мала собі далеко докладнїйший взірець у вавилонській поемі. Що Мардук сотворив чоловіка з глини замішаної кровю, і то своєю власною кровю, се оповідає й Бероз говорячи, що він відрізав собі голову, своєю кровю замісив глину, і з неї сотворив чоловіка.

Преінтересним являєть ся в старовавилонському оповіданню причина сотворення чоловіка. І так ми довідуємо ся з шестої таблички, що Мардук вислухавши думку инших богів постановив сотворити чоловіка тому, щоб «встановилась служба богам, й щоб будувались їм сьвятинї».

Инакше й не могло бути! Як бистроумно запримічує в одному місци проф. Ястров, –Вавилоняни сотворили собі богів на свій образ, та тому й приписували їм усякі людські прикмети й потреби. Вавилонські боги мають жінок-богинь й плодять дїтий. Вони є царями, але як такі вони не лише мусять мати царства, але й сотворіння, щоб їм служили, та складали жертви. Бо і який кому хосен бути богом, а не мати вірних, і сьвятинь, в яких приносилось би жертви? З відтиля се і пішло, що дїточа уява старинних Вавилонян подала причину сотворення людий «службу богам й будованнє сьвятинь».²⁵⁾

Та — як знаємо — таких самих «мудрощів» учать попи нелітних дїтий по нинїшний день. По думцї попів чоловік ще й нинї жиє лише на теє, аби «богови служив (т. є. попам усю свою кервавицю давав), а по смерти царство боже собі заслужив». Зівсїм так само як перед 4-6 тисячами лїт в старинній Вавилонїї.
Сема табличка поеми кінчить ся величаннєм бога Мардука: тут знов коротко перечисляють ся його діла, побореннє Тіямат і сотвореннє сьвіта з частий її трупа, а про сотвореннє чоловіка кажеть ся так:
29. Той, що людий сотворив, щоб спасти їх,
30. милосерний, що годен давати житє;
31. хай живуть і не забудуть ся його слова
32. в устах чорноголових, творів рук його.²⁶⁾
Що й инші частини біблїйного оповідання про сотвореннє сьвіта мали собі взірці в вавилонських переказах, на се маємо доказ у однім уривку вавилонської вірші, мабуть неналежної до поеми «Інума ілїш», де говорить ся ось що:
Коли всї боги зробили сей сьвіт,
збудували небо, поклали землю,
сотворили істоти з живою душею,
худобу полеву, звірів по полях.²⁷⁾

Як бачимо, навіть те розріжненнє звірів від худоби, на яке ми звернули увагу при розборі першого біблїйного оповідання, було вже у Вавилонян.

Отся поема, зложена певно на пару тисяч лїт перед написаннєм тзв. Мойсеєвих книг, вводить нас у той замерклий сьвіт народних вірувань та оповідань, які принесли з собою Гебреї до Палестини і з яких помалу, протягом довгих віків, виробила ся віра в одного бога. Мойсееве Битіє стоїть, можна сказати, на другім кінцї того ряду: вавилонський Мардук став уже одним Богом, біблійним Ельогім (одиничне число Ель, вавилонське Ілю, означеннє всякого бога). В першім жидівськім оповіданню бачимо ще глухі згадки про боротьбу тих Ельогім з первісним океаном — Тіямат-Тегом, але всї подробицї тої боротьби забуті або вмисно відкинені тим, хто списував оповіданнє, а Ельогім творить сьвіт самим своїм словом.

Не треба одначе думати, будьте би повисше старо-вавилонське оповіданнє про сотвореннє сьвіта було одиноким. Подібних казок знали старинні Вавилоняни більше, й кілька з них заховалось в згаданих вже нами старовавилонських табличках по нинїшний день. Одно особливо старинне, старовавилонське оповіданнє про сотвореннє сьвіта, рай та потоп, відкрив недавно Др. Арно Пебель в нїппурській колекції табличок, що переховують ся в Пенсільвенськім Університеті. В колекції ж університетського музея в Філядельфії найшов Ґ. А. Бартон інтересне старовавилонське оповіданнє про сотвореннє чоловіка та про початки рільництва і культури взагалі. А дальші нахідки не виключені!

Усе те будить серед учених людий усього сьвіта незвичайне заінтересованнє й являєть ся проречистим виясненнєм старої загадки, чому то в старожидівських казках про сотвореннє сьвіта, захованих в старожидівських «сьвятих» книгах, находимо аж два, в многих точках противорічні собі оповідання.

Серед так великого богацтва казок про сотвореннє сьвіта та старинного Вавилона закружлялось в голові неодного старожидівського рабіна. Алеж бо й серед Жидів переходило з уст до уст чимало таких самих казок. Лише, на жаль, з них заховалось по нинішні часи дуже мало.²⁸⁾

В кождім одначе разї належить запримітити, що глядячи загально — старовавилонські оповідання про сотвореннє сьвіта являють ся в повнім значінню слова »nature myths», з дуже блїдою спірітуальною (духовою) закраскою. Що правда — чоловік сотворений з крови і кости богів, отже й вказано, що житє походить від богів, та що чоловік стоїть вище звичайних зьвірів. Та вжеж призначеннє чоловіка дуже обмежене: він має служити богам й будувати їм сьвятинї. Се все. І се є останнє слово в поглядах вавилонсько-ассирійського сьвіта на становище чоловіка в природї». Безмежно більше духової закраски надали тим самим старинним казкам Жиди, у своїх перерібках²⁹⁾.