Четверта табличка.
Широко описуєть ся церемонїя, як боги в пянім станї роблять Мардука верховним богом, та ми пропускаємо сей опис і переходимо до того, як Мардук готуєть ся до бою з Тіямат і її військом. Боги дають йому непоборну зброю і говорять:
31. «Іди, відріж житє ти від Тіямат,
32. най кров її вітри знесуть у безвість.»
33. Коли оттак боги батьки судили
незмінну долю Мардукови Белю,
34. бажали ще йому в дорогу щастя.
35. Він лук зігнув, щоб був йому за зброю,
36. і спис зострив, щоб мав в руцї оружє,
37. і булаву тяжку взяв у правицю,
38. повісив з боку лук і сагайдак.
39. Перед собою блискавку зробив він,
40. огнем жеручим наповнив все тїло.
41. Обставив сїти, щоб у них зловити
Тіямат праматїр…
42. Обставив сїти на всї штири части,
щоб не могло нїщо втекти від нього,
43. на південь, північ і на схід і захід,
під бік їй сїть поставив від усюду,
44. дар батька свого Ану.
45. І сотворив злий вітер, гураґана,
46. і бурю й слоту, четверякий вітер,
і вітер, що ніхто догнать не може.
47. Тих сїм вітрів, що сотворив, пустив він,
48. аби розбурхали Тіямат, маму.
49. Підняв господь ту бурю, свою зброю,
50. і сїв на віз, незломний твір страшний,
запряг до нього четверню свою
і заховстав летючі, дивні конї.
З зубів їх бризька піна їдовита;
вони скидати вміють і топтати,
безстрашні в битві і страшенні в бою…
57. Одяг господь на себе страх, погрозу,
58. і голову покрив нестерпним блиском.
59. Подав ся в путь, держав дорогу праву
60. туди, де мати Тіямат стояла,
туди звертав лице своє.
61. В устах держав він зїля заклинання
62. і спис узяв правицею міцною.
65. Зблизив ся пан, поглянув бистрим оком
аж у нутро праматери Тіямат,
66. поглянув пильно на її любимця,
на того Кінґу… Як на нього глянув,
всї думки у нього помішались,
70. і ум його зломав ся, розвязались
його всї вчинки…
71. Тіямат же карку не похилила,
72. ригнула з повних уст йому зневагу:
73. «Чи то тебе боги отак шанують?
74. Перед тобою устають, як входиш?
Свої місця покинули почесні,
а на твоє найнизше поставали?»
75. На те підняв господь велику бурю,
76. і мовив так до лютої Тіямат:
77. «Ти превелика, що знялась високо,
78. що серцем загоріла ся до бою
з великими богами…
Ти прокляла своїх дїтий, а моїх
батьків, зненавидїла їх…
81. Коханцем своїм ти зробила Кінгу,
його звільнила від законів божих;
84. богам, моїм батькам, ти зла бажала,
їм призначила ти всю злобу.
85. Ану тепер шикуй своє все військо,
держи на поготові свою зброю!
86. Стій! Я і ти поборемо ся зараз!»
87. Коли почула ті слова Тіямат,
88. зробила ся вона мов божевільна,
89. мов без ума, і крикнула страшенно,
90. аж до коріня затремтїли разом
91. всї кости в неї. І проговорила
закляте чародійське, кинула
92. слова віщунські. Тай боги, що в битву
готовились, закляли свою зброю.
93. Ось виступили Тіямат-прамати
і всевідущий між богами Мардук,
94. до бою стали, вирвались до битви.
95. Та пан простяг свою грізну правицю
96. і обкрутив її своєю сїтю,
і гураґан, що був за ним як служка,
97. пустив наперед себе. Ось Тіямат
свою пащеку розняла як могла,
98. та він впустив до неї гураґана,
щоб їй не міць була уста замкнути.
99. Він обтяжив живіт її вітрами
невтишними, що серце в ній колотять,
100. і не дають уста її замкнутись.
101. Тодї він спис у низ, прошиб живіт їй,
102. розтяв нутро їй, розпанахав серце,
103. спроміг її, житє її знївечив,
104. звалив її як труп, сам став на ньому.
105. Оттак убивши Тіямат, привідцю,
106. він розполошив і її все військо,
розбив їх лави; задріжали разом
боги, що вибрали ся їй на поміч,
і всї, що йшли її сторонниками.
Вони злякались, рушили на втеки,
тил подали, житє своє спасали;
110 та тут вони попали ся у сїти,
що їх обцїпили — втїкати годї.
Він їх обцїпив, поламав їх зброю,
у сїть закинув, обмотав в тенета,
аж своїм ревом сьвітову безодню
вони сповнили. Впав на їх хребти
бич його гнїву, і в темницї темні
115. замкнув на віки. Одинацять творів,
що бігли з нею, мов чортів громада,
начинені жахом…
він шнурами опутав, сили їх
звязав, їх опір бгав собі під ноги.
І Кінґу, що був велетень між ними,
120. він поборов…
і видер в нього таблицї судьбові,
своєю запечатав їх печатю,
собі за пазуху поклав їх.
Отак зборовши і розторощивши
всїх ворогів, противників страшних,
125. він привернув Аншара верховладу
і осягнув весь намір Нуґдіммуда,
могутнїй Мардук. На богів побитих
вложив тяжкі, нерозривні окови,
і повернув до вбитої Тіямат.
І став господь на груди тій Тіямат,
130. і розколов їй череп безпощадним
своїм небесним бердишем, розрізав
кроваві жили, й кров її віддав
вітрам північним занести у безвість.
Се бачучи батьки його зрадїли,
кричали втїшно і веліли дари йому зносити.
135. Тодї спочив господь, оглянув пильно
той труп Тіямат, кадовб роздїлив,
і сотворив із нього дивне дїло.
Він роздїлив його на дві частини:
одну частину підійняв у гору,
зробив із неї кришку — синє небо,
засунув ретязь і поклав сторожу
140 і наказав їм води не пускати.
Сам обійшов він небо і оглянув
усї місця, став против океану,
против оселї того Нуґіммуда,
А зміривши глубокість океану,
145. побудував великий дім Ешара,
поклав поверх небесного склепіння,
щоб Ансу, Бель, Еа жили у ньому.²³⁾
Із дальших табличок лишили ся дрібні шматочки. З них довідуємо ся, що на пятій табличцї описувало ся подрібно сотвореннє сьвіта, а власне сонця, місяця й зьвізд. Із шестої таблички, де говорило ся іменно про сотвореннє звірів і людий. знайдено поки що два відривки, в яких оповідаєть ся як Мардук творив людий:
1. Почувши Мардук сю богів промову,
2. задумав сотворити ще штучнїйше.
3. Розкрив уста, сказав до бога Еа,
4. відкрив йому, що у нутрі надумав:
5. «Візьму я кров, і кість я утворю,
6. і зроблю чоловіка, щоб він був (…)
7. сотворю чоловіка, щоб замешкав (землю),
8. аби встановилась служба богам, й щоб
будувались їм сьвятинї.²⁴⁾