Здавалося, цьому тунелю не буде кінця й краю. А коли склепіння притиснуло її до води, подумала, що зараз буде тупик. І яка ж була її радість, коли знову випросталась! Одразу ожила надія знайти Никифора. Ну, де ж він може подітися?
Побачивши звіддалік печеру, Віра остовпіла. Оце так несподіванка! Ну, певне ж, Ник тут. Але що то за пролом у білій стіні? За ним щось, без сумніву, штучне. І це в таких глибоких надрах гори. Що ж воно таке? О, вже й голоси чиїсь чути…
XXIV
Стіна, складена з труб, оточувала приміщення, яке мало форму еліпса з довгою віссю щонайменше чотириста метрів. Кінці труб химерним вигином спускаються до підніжжя тієї стіни, в якій зараз зяяв пролом; з них ото й брала початок підземна річка Що це — охолодження? Бо чого ж тоді вода тепла? А може, в систему охолодження входить уся крига Антарктиди?..
Розміри зали вражаючі. З одного її кінця не можна розгледіти другого. А стеля… Задерши голови, Никифор і Уранос побачили над собою небо! Так, так, густо-синє, майже чорне, небо, всіяне зорями! Он і Південний хрест… Так ніби над головою немає багатокілометрової товщі криги, а лише бездонне провалля неба, мовчазний і холодний космос. Та придивившись, Никифор помітив сітку координат, що білою павутинкою розкреслила темний оксамит неба.
Так що ж це таке? Еліпсоїдна зала нагадує кабіну повітряного лайнера, збільшену в тисячі разів. Але до чого тут кабіна?
Уранос пішов до середини зали, час од часу підносячи ліву руку до обличчя. Никифор поволі рушив попід стіною, розглядаючи нагромадження якихось пристроїв, що тяглися на кілька десятків метрів. Це був хаос форм і кольорів — чорні зрізані піраміди, що переходять у червоні довжелезні циліндри, сині куби з якимись голубими наростами, всілякі призми, багатогранники, прозорі, ніби скляні, кулі — величезні і зовсім маленькі… Яке їхнє призначення? Хто і коли змонтував усе це тут? Адже людська цивілізація не відає про ці таємничі установки. І чи вони й тепер працюють, чи зупинилися?
Запитання, запитання… У Никифора від них аж почало гудіти в голові. Дійшовши до протилежного кінця зали, він зупинився ще більш вражений. Угорі, не прикріплене ні до чого, просто в повітрі ледь помітно похитується напівпрозоре веретеноподібне голубе тіло з багатьма світними точками. Никифор, задерши голову, потирав чоло: чим воно тримається? Магнітними силовими лініями? Що все це означає?
І тут перед внутрішнім зором Никифора постали яскраві, як дійсність, хоча уривчасті, хаотичні картини.
…Древня цивілізація зеленої, теплої Антарктиди. Енергетична станція. Потім катаклізм — чи Місяць наблизився, чи якесь інше небесне тіло, але змінився нахил земної осі, і континент швидко почав замерзати…
…Обсерваторія прихідців із космосу. Може, звідси вони протягом тисячоліть вивчають Землю. Вважають за недоцільне вступати в контакт із людьми, їх цікавить планета…
…Генератор магнітного поля. Сконструювали, може, ті, що полишили колону із чистого заліза в Індії…
Никифор прикипів поглядом до голубуватого «веретена». Так… Від здогаду йому мороз пішов поза шкірою. А що, як це кабіна космічного корабля, який зветься Землею? А чому б і ні? Високоцивілізовані мислячі істоти могли вирушити від свого «аварійного» світила до іншої, стаціонарної, врівноваженої зорі і причалили до Сонця. На цій орбіті був Місяць, він поступився, ставши супутником… Можливий і такий варіант: давні високорозвинуті земляни переводили планету на оптимальну орбіту. Або сконструювали цю установку на випадок загрозливого посилення сонячної активності…
Ярковий уявив собі, що станеться, коли ось зараз, ну, через годину, він оголосить усьому світові про це відкриття! Побачимо ще, яка доля спіткає Антарктиду. Еге, тут треба обережно! А то: «Розтопити кригу!» А може, ця крига…
— Генріху, агов!
Уранос рушив до нього дрібненькими кроками — зовсім мізерний у цьому велетенському просторі, який важко й назвати приміщенням.
— Слухай, що ти думаєш про все це?
Зеленкуваті Ураносові очі зблиснули:
— А ти?
— Я гадаю, що це… рушійний агрегат планети.
— А я в цьому переконаний, — урочисто сказав Уранос, і обличчя йому пересмикнулося. — Модель Галактики, прилади космічної навігації, різноманітні обсерваторії. Це — головна зала, очевидно, пульт керування…
Він швидко попрямував до геометричної мозаїки, на яку Ник спершу не звернув особливої уваги. Тепер почав придивлятися: невже це не просто витвір мистецтва? Тут же всі кольори спектра… Що означають оті пунктирні криві? Може, це своєрідне письмо?..
Уранос пильно оглянув панель, нахилився, наче принюхуючись. О, дістав з кишені чорного циліндрика і наставив на мозаїку. Він так себе поводив, наче тут більше нікого не було. Який самовпевнений суб’єкт!.
— Навіщо те? — Никифор кивнув на циліндрик.
— Телефото, — не обертаючись, сказав Уранос. «Ну, фото так фото… — подумав Ярковий. — Ах, телефото? Куди ж це він передає?»
— Чого так поспішати? Ось піднімемося в інститут, сповістимо…