Якщо нема жалю в своїх, —
В чужих же й поготів!
І визволителя цього
Антон не захотів.
Як від своїх чортма добра,
Чужий не принесе!..
Щоб захистити рідний край,
Біда віддав усе.
ІІ
Ой, дожилися ж, братця, ми
До дивної пори!
Такої дивної пори,
Що
і не говори!
Багато літ — аж двадцять п’ять! —
Платили ми ясак,
А як прийшлось оборонять —
Зробились “чудеса”:
Не б’ють гармати. Й літаки
Угору не летять.
І не вперед політруки —
Чомусь назад біжать.
Не лізуть танки взагалі
Ні вход, ані назад…
За що ж аж двадцять з гаком літ
Плотили ми ясак!?
ІІІ
Ой, не літають літаки
Й гармати не стріляють!
І навіть вже політруки
“Галош” не “заливають”:
І політрук,
і генерал —
Все мчить, мов вихор, за Урал.
Трубили з гаком двадцять літ
Як гнати ту “свиню” за пліт,
Як треба бити, бач, її
На свинській території.
А як прийшла на те пора, —
Все мчить, мов вихор, за Урал.
Згубили (от історія!)
Де тая “територія”.
Ой, не літають літаки
Й гармати не стріляють,
І навіть вже політруки
“Галош” не “заливають”.
Усе лишили на-ура
Герої й їхній “тато”, —
Синки побігли на Урал,
А “тато” —
на Саратов.
І гнали вслід свиней і коз.
Лишали спалений колхоз.
Лошат, теляток і ягнят,
І навіть,
навіть гусенят
Пішечки перли за Урал…
Ура, ура, ура, ура!
Нехай живе великий муж,
Наш “тато” і “учитель”!
Нехай і “кум” живе к тому ж —
Европи “визволитель”!
Один біжить,
другий летить.
А межи них — народ тремтить.
Не захища його ніхто.
Хіба б Антон…
Та що ж Антон!:
IV
Як знаєм ми (і знає світ!),
Так сталося тоді,
Що дав “отець” п’ятнадцять літ
З “приколкою” Біді.
І що на зло “отцю” тому
Антон покинув Колиму…
Так ось, втекти Антон утік,
Але йому на зло
Тії “приколки” на хребті
Ніщо не узяло!
Бо відчепити дар “отця” —
У цім краю нема митця.
І вся утеча — лиш мана.
О, благодатна сторона!
Лишив “фалангу” золоту,
Але куди б не біг —
Він чортову “приколку” ту
Згубить ніде не міг.
“Приколка” та — в простих словах
Це
“п о р а ж е н и е в п р а в а х”.
В правах усіх отих… таких…
Ну, словом, у правах л ю д с ь к и х.
В числі тих “поражонних” прав
Було (о, брате, знай!)
І п р а в о:
з з б р о є ю в р у к а х
С в і й б о р о н и т и к р а й.
Бо це була в е л и к а ч е с т ь,
Яку лиш мали ті,
Що не були на Колимі
Ані на Воркуті.
Це привілей, бач, тих клепал,
Що утікали за Урал.
Так що й умерти за свій Край
Не смів Біда Антон,
Бо “Конституції” украй
Порушив би закон.
О, слава їм! О, слава їм,
Отим усім вождям моїм
Що на Саратов утекли
І кинули “холопа”,
І іншим права не дали
Тримати Ріббентропа.
V
Але Антон про те забув,
Б’ючися на Сулі,
І “Конституцію” усю
Порушив взагалі:
Забув “поразок” своїх рій,
В гарячому бою
Розвіяв по землі сирій
“Приколку” він свою,
Узяв він зброю всім на зло…
Бо “карнача”, бач, не було!
Й “наглядача” вітри змели!
І “стукача” чорти взяли!
І “ВОХРи” канули в потік!
І “тато”
на Самару втік! —
Узяв він зброю всім на зло
І бився за Вітчизну,
І за ягнят,
і за село,
За землю
й що на ній було, —
За все, крім комунізму!
Гей, бивсь Антон, брати мої,
В “народнім ополченії”!
В отім,
що встало на аврал,
Замість втікацтва за Урал.
В отім, що перше щиро так
Плотило “татові” я с а к,
Тепер же впало в переляк,
Що буде дерти й “кум” отак.
І от порушив наш Антон
Весь “Кодекс” взагалі —
За рідний край, за власний сон
Він бився на Сулі.
А з ним такая ж голь сама,
Що їй — і виходу нема.
Але що зможуть ці “хохли”,
Коли
і танки утекли!
Ну, що б “лишенці” ці змогли,
Коли і маршали втекли!
Ну, що б безумців горсть змогла,
Коли вся техніка втекла!
Як повтікали навпростець
І маршали,
і сам “отець”!
VI
І все ж в ворожому кітлі
Боровся наш Біда
За щастя рідної землі,
За тихий Ромодан,
За матерів і за дітей,
За дідівські поля,
За все, що зрадила отак
Та ґвардія з Кремля.
За всіх відданих на загин,
На хрест ганьби й хули,
Над Сеймом люто бився він
Й над водами Сули.
Бивсь до останнього Антон…
Поки й потрапив у полон.
Осанна їм! Осанна їм,
Отим усім “вождям” моїм!
Що дерли стільки літ я с а к,
Тепер же зрадили отак!