Але сказали б ви й самі,
Кремлівську взявши призму:
На  в с е с о ю з н і й  Колимі,
С к а р б н и ц і  к о м у н і з м у.

Сам “сатана справляє бал”
З усіх чортів юрбою
І люди “гинуть за метал” —
Якраз над Колимою.

Чорти ж всі —
                сталінські, руді,
І з орденами на груді.

V

Ой, Колима ж ти, Колима,
На лютій паралелі!
Утіха тут —
лиш смерть сама
В чортячій каруселі.

У грунті — вічна мерзлина
А в людях — злоба вічна!
Така вона,
така вона
Юдоль комуністична.

У грунті вічна мерзлина,
Навколо ж — варта вічна:
“собача”,
“вохрівська”,
“блатна”…
Така вона, така вона
Юдоль комуністична!

Вона на чортів, бач, метал —
На золото багата,
Тому “чорти” тут “правлять бал”
І брат мордує брата.

У сяйві сталінських програм
Несе свої закони:
Тут числять золото — на грам,
“Людішек” — на мільйони.

У сяйві марксових ідей
Совєтських олімпійців, —
Тут грам металу — “сто рублєй”,
А люди — по копійці!

Тому то їх на терезах
Не жалували судді, —
Щоб мили золото в сльозах,
Сами ж топились в бруді.

Тому то в вічних цих льодах
Людей без ліку й тратять:
Тут
миють золото в сльозах,
Серцями ж —
прірви гатять.

Тому во славу всіх програм
Комунівської ери
По сотні душ за один грам
Кладуть тут у кар’єри.

Тому, о, друже мій, тому
На клич цього закона
На цю жорстоку Колиму
Загнали і Антона.

Ой, Колима ж ти, Колима,
Тому ж то ти й “планета”,
Що в світі цілому нема
Хто б знав твої секрети.

VI

Антон вже може б і не жив,
Покинув цю “волинку”,
Вже може б голову зложив
За золоту пилинку,
Уже б з життя пішов давно,
Лишив би й золоте руно,
Уже би все покинув він, —

Так снився край йому один…

Серед страждань,
серед конань
Приходила година —
І снився край йому один,
Все снилась Україна,

Та незабутня
і одна,
Дитинства й сонця
сторона.

І він зривався, ніби птах,
Забутий карначами, —
У веселкових
дивних
снах
Втікав туди ночами, —

У сонцесяйну
мрію ту —
У ту Вітчизну
золоту.

А прокидавсь…
то тим і жив.
У серці
все її носив.

Ой, Колима ж ти, Колима!
Страшна ти й грізнотонна,
Та тої сили, брат, нема
У тебе, люта Колима,
Щ о б  п о б і д и т ь  А н т о н а.

VII

Зіходить сонце всім ураз
На всім меридіяні,
Та тільки ж інше це у вас,
А інше — в Магадані.

І ходить сонечко також
По кожній паралелі,
Та тільки ж інше це для вас,
А інше — в цій пустелі, —

В пустелі, де людей нема —
Хоч їх і мілійони! —
Лиш знеосібленість сама,
Шикована в колони.

А ті, що їх шикують так
І пхнуть багнетом в спину, —
Це лиш додаток до собак
Привчених “брать” людину, —

Це щось середнє межи псом
і гомо-сапієнс часом.

У грунті вічна мерзлина,
А в душах — злоба вічна,
“Собача”,
“Вохрівська”,
“ясна” —
(Отцівська тобто) — це ж  в о н а,
Юдоль комуністична!

І це — доби єдиний план:
Так
від Кремля й по океан.

VIII

Цього
“разсудком нє обнять!
Аршіном — нє ізмеріть!”:
…ДАЛЬЛАҐ…
…БАМЛАҐ…
…СЄВЛАҐ…
…КАРЛАҐ…
…УСТЬЛАҐ…
…МУРЛАҐ…
…ПЕЧЛАҐ…
…Г У Л А Ґ !!!.. —
По цілій еСеСеРі.

Ні, це
“разсудком нє обнять”!
“Аршіном — нє ізмеріть” —
Оцих от радісних понять
В комуністичній сфері;

Понять про те, як Труд отут
Зробився ж величавий!:
Став “дєлом честі”
і “ґєройства”,
“Доблєсті”
і “Слави”! —

…СЄВЛАҐ,
ДАЛЬЛАҐ,
БАМЛАҐ,
Г У Л А Ґ !!!..
По цілій еСеСеРі.
Цього
“разсудком нє абнять”,
“Аршіном — нє ізмєріть”!

І всих оцих “твердинь труда”
Попробував
Антон Біда.
І тих “фаланг”,
і тих колон, —
Всього попробував Антон.

І “баланди-бурди”
й кошар, —
Всього попробував шахтар.

Усе пройшов він —
“Крим” і “Рим”,
“Залізні труби”,
смерть і дим,
Скорбут,
відчай,
ганьбу
і тиф
У всіх “труда твердинях” тих,
Багнети варти,
зуби псів,
І зуби сталінських дротів,
Льодові карцери
й палки,
І емведівські п’ястуки,
І матюки,
брудні плювки,
І власних сліз гірких
річки…
Усе пройшов Антон Біда
В тім “царстві волі і Труда”,
У тих оазах золотих,
в фалангах Ленінових тих
…ДАЛЬЛАҐ…
…БАМЛАҐ…
…СЄВЛАҐ…
…КАРЛАҐ…
…УСТЬЛАҐ…
…МУРЛАҐ…
…ПЕЧЛАҐ…
…Г У Л А Ґ !!!..
І ще… І ще… І ще ось “ЛАҐ”! —
На всій землі цих повно благ
І навіть в атмосфері.