Воно одно на колектив,
Як цент життя людського!
І щоб це диво обійти, —
Немає тут такого.

Пишається, богам на зло,
Всесильна ця приваба,
Мов ленінізму джерело,
Секретная кааба.^*

Неначе прагнень інтеґрал,
Мов світоч комунальний,
Мов душ найбільший капітал,
Магнет універсальний,

Немов новітніх всіх ідей
Могутній конденсатор,
Немов для нових цих людей
Всіх мрій акумулятор.

Його поставила отут
Для всіх сама Держава, —
В нім сенс горінь,
змагань,
стремлінь
І всіх свобод,
і  п р а в а.

Тому воно й величнє ось,
Те дивне ЩОСЬ,
могутнє ЩОСЬ!

І все суспільство берегло
Привабу цю залізну,
Мов ленінізму джерело,
Скарбницю сталінізму.

Залізне віко
І кільце, —
“П а р а ш а” зветься диво це!

Стоїть воно те дивне ЩОСЬ,
Як центр комуни ції ось.

ХІ

Стоїть на варті день і ніч
Велика річ,
цей “міт сторіч!”

Неначе прагнень інтеґрал,
Мов світоч комунальний,
Мов душ найбільший капітал,
Магнет універсальний, —

Його поставила отут
Для всіх сама Держава,
В нім сенс горінь,
змагань,
стремлінь
І всіх свобід,
і  п р а в а.

Єдиний центр,
єдиний курс
І напрям генеральний,
Єдина мисль,
єдина суть
І дух універсальний.

Збірник хотінь
одна цвітінь
І ухилів — ні трохи.
Здобуток цілих поколінь!
Шедевр ції епохи!

Тут здіснився утопій лад:
Суспільство
без “приватніх” вад!
Централізації доба!
Уніфікація раба!

Стоїть воно, на колектив
Одно,
незаміниме,
Незаступиме… Словом, ти
Як не крути, як не верти, —
Ніяк не пройдеш мимо.

Мов Конституції тепло,
Загально невід’ємне;
Мов ленінізму джерело,
Глибоке і таємне;

Залізне віко і кільце…
“П а р а ш а”
зветься диво це.

ХІІ

О, незабутній “батьку” наш!
О, людськости світило!
Від комунальних тих параш
Трудящих аж скрутило!

Це конституції тепло
Ну просто таки глушить!
Це ленінізму джерело,
Як і на волі, душить.

Ані зітхнуть,
ані дихнуть,
Ні хліба вільно проковтнуть,

Бо так у душу й пре тобі
Універсальний дух доби.

О, незабутній “батьку” наш!
Хвала ж тобі за блиск параш!

Хвала тобі, о, “батьку” наш,
За сяйво сталінських параш!!

О, батьку наш, о, батьку наш,
Хвала тобі й за глиб параш!!

Хвала тобі за диво це,
Що бідні люди мають центр!

Хвала тобі і за оце
(Щоби носить) на нім кільце!

Хвала тобі і взагалі
За тюрми всі на цій землі!

А ти, о, “батьків” віршомаз!
Хотів би я уздріти раз
Отак тебе біля параш,
Що наділив нам “тато” наш!

ХІІІ

За загратованим вікном
Летять листки кленові…
Ці дні страшні,
ці дні смішні,
Ці дні жаскі і нові
Пройшов Антон як є сповна.
І келиха
допив до дна.

Спізнав всі методи ганьби
І всі “конвеєри” доби.

Таких глумлінь,
таких знущань,
Такої, брат, наруги
Не бачив світ! Ні тих страждань
І розпачу,
і туги.

Таких знущань,
таких глумлінь!
Терзань!
І зла такого!
Таких стогнань!!
Таких квилінь!!! —
Нема ніде й ні в кого.

Отут Антон спізнав всього
В ті дні страшні, похмурі.
І не списати мук його
і на воловій шкурі.

Хлиснув Антон добра, хлиснув
В цій ленінській фортеці!
Він “конституцію ясну”
Учив в найкращих спеців.

Хлиснув Антон, хлиснув… Аж жаль
За роки молодії!
Він “Конституції” скрижаль,
Сказати б, вивчив в дії:

Усі параграфи ясні
Йому вписались на спині.

А орден той (священний ще!)
Геть об лице розбито вщент.
І замість “Ордена”,
йому
Вождь “ордер” дав на Колиму.

П’ятнадцять літ Антон здобув,
З “приколкою” к тому же!
А те що він невинний був, —
“До лампочки”, мій друже!

“Невинний був”! “Невинний був”!
Якраз
за те він і здобув.

..

О, лавреатний рачколаз!
Хотів би ж я уздріти раз,
Який ти б був, коли б тебе
Отак судило У-Ге-Бе,

Чи, скажем, там якесь ОСО!
Чи “тройка” там,
чи
с а м  С о с о!

Розділ шостий

Привіт, привіт, привіт, привіт,
Усім, кого я втратив!

Дістав Антон п’ятнадцять літ
З “приколкою”, мій брате!

За щож?! Та ще й “приколку” теж?
А так,
за здорово живеш.

Прощай Донбас і Ромодан!
Пішов етап на Магадан.

О, як списать те все Біді,
Коли усі слова бліді!

Я знаю, будуть мастаки,
Що скажуть, рими не такі,
І що метафори прості,
І що гіперболи легкі,

І взагалі, що — “Пхі!” “Це стіх?”
От Бєлий наш,
чи хтось із тих