СЄМЯННIКОВ. С удовольствием подтверждаю. С удовольствием.

ГРIНБЕРГ. Ну, бачите? (До Семяннiкова.) А мы тут успели даже заключить маленькое условие: сейчас же после освобождения товарищ примет более близкое участие в работе.

СЄМЯННИКОВ. (Щиро й радiсно потискуючи руку Софiї.) Вот это дело! Я очень рад. Ведь у нас так мало культурных сил. Биться, стрелять мы еще так-сяк умеем, а дальше… Интеллигенция не верит нам, боится, убегает к буржуазии, саботирует, провоцирует. И тем радостнее для меня iше участие, что вы настоящая, идейная украинка. Это прекрасно. Будем работать, товарищ. Правда?

СОФIЯ. Я з великою охотою…

ГРIНБЕРГ. А теперь, товарищ, идите домой и ждите отца… И брата, конечно. Да. А также несколько слов от меня по поводу празднования. Вы, вероятно, очень устали?

СОФIЯ. Безумно устала.

СЄМЯННIКОВ. Ничего. Теперь все отдохнем.

СОФIЯ. Значить, iти й чекати?

ГРIНБЕРГ. Iдiть i чекайте.

СЄМЯННIКОВ. И будьте спокойны.

СОФIЯ. Я, товаришi, не дякую, бо… Ну, до побачення. (Iде до дверей.)

ГРIНБЕРГ. До побачення.

СЄМЯННIКОВ. До свиданья!

ГРIНБЕРГ. Хай живе Соцiалiстична Українська Республiка!

СЄМЯННIКОВ. Урра-а!

СОФIЯ. Дякую, товаришi. (На порозi озирається, привiтно з посмiшкою махає рукою, киває головою i зникає.)

Завiса.

ДIЯ ЧЕТВЕРТА

Невелика кiмната, службовий кабiнет Софiї. Праворуч, ближче до рампи, стiл до исання; круг його фотелi й стiльцi. На столi телефон, шафа з книжками. Канапа для Публiки. В заднiй стiнi дверi в коридор. Лiворуч другi дверi в сусiдню кiмнату. Годин 6 вечора.

На столi горить лямпа.

В хатi Софiя, одягнена в усе темне. Тихон бiля неї й делегацiя робiтникiв.

СОФIЯ. (Встає, за нею робiтники. Весело, бадьоро.) Отже, товаришi, вся справа в ваших власних руках. Хочете, щоб не було експлуатацiї, буржуазiї, то треба самим енергiчно братись до органiзацiї промисловости. Заводи, фабрики, майстернi, все тепер ваше. Але треба, щоб самi робiтники дбали про те, щоб заводи не ставали. Треба думать не про те, щоб кожному поменьче робить i побiльше вироблять, а про те, щоб побiльше наших заводiв працювало, щоб бiльше товарiв давали, щоб меньче безробiтних було.

РОБIТНИК. Да это само собой. Конечно, это уж чего… Да только… (Мнеться.) Непонятно нам одно… (Мнеться, криво, понуро посмiхається.)

СОФIЯ. А що саме непонятно вам?

РОБIТНИК. Да то, что украинцев мы выгнали. Ну-с, стало быть, с этим делом кончено. А выходит, они промежду нас остались. Нам это без внимания.

СОФIЯ. Це ви про мене?

РОБIТНИК. Нас эта самая самостийная Украина и так зарезала. Довольно уж.

СОФIЯ. Так вам що ж хочеться? Чим я вам зашкодила?

РОБIТНИК. (До робiтникiв.) Да ничего. Идемте, товарищи. Поищем настоящих товарищей, а тут… (Маха рукою, повертається й демонстративно виходить, за ним решта.)

СОФIЯ. (Посмiхається.) Це вже, здається, третiй такий випадок.

ТИХОН. (Понуро.) Буде й двадцять третiй, коли ти зо всiма будеш говорить тiлько по-українськи. Для чого цей нацiоналiзм?

СОФIЯ. Вони в Українськiй Республiцi, а не в Росiї, повиннi знать нашу мову.

ТИХОН. Е, повиннi… Мало чого хто не повинен. А нам через це не довiряють, стороняться…

СОФIЯ. Ну, добре. Хто там ще єсть? Багато ще?

ТИХОН. Може, кiнчить на сьогодня прийом? З десятої години без перерви сидимо.

СОФIЯ. Нiчого. Хто там ще?

ТИХОН. Селяне. Бiлянкевич з сахарозаводчиками. Залiзничники. Вчорашнiй панок. I ще душ десять якихсь.

СОФIЯ. Чия черга тепер?

ТИХОН. Бiлянкевича.

СОФIЯ. Клич.

ТИХОН. (Виходить.)

СОФIЯ. (Знаходить на столi серед паперiв довгий лист паперу й читає.)

Входять Бiлянкевич i ще двоє добродiїв, одягнених дуже просто, пiд робiтникiв.

БIЛЯНКЕВИЧ. (Уклоняючись, ввiчливо, угодливо посмiхається.)

СОФIЯ. Доброго здоров’я. Прошу сiдати.

БIЛЯНКЕВИЧ. Дозвольте вам представить: сахарозаводчик Штаубе, Карповський. Ми до вас, шановна Софiя Микитовна…

СОФIЯ. (Тримаючи листа в руцi.) Я прочитала вашу заяву. Вона до мене не стосується. З цим вам треба звернутись до…

БIЛЯНКЕВИЧ. Я знаю, я знаю… Но, зная вас як українку, щиро люблячу самостiйну Україну… ми хотiли, щоб ви за нас походатайствовали.

СОФIЯ. (З посмiшкою.) Вибачайте, я читала заяву. Але мушу вам одразу сказати, що ви зовсiм даремно гадаєте, що я можу вам помогти. Iменно з любови до України я цього не зроблю. Всi заводи, фабрики i взагалi промисловi пiдприємства переходять до рук народу. Ви, панове, нiяк не хочете з цим рахуватись. Забудьте про старе, раджу вам серйозно.

БIЛЯНКЕВИЧ. Но вы хотите нас разорить?

СОФIЯ. Господи Боже, панове. Цiлi вiки один кляс розоряв мiльйони людей, i вам то не здавалось таким страшним. Працюйте, ми вам дамо роботу. Будь ласка. (Посмiхається.)

БIЛЯНКЕВИЧ. Ми нiчого протiв тогр.не маємо, но ведь разоряется. край, гибнет промышленность. Вот о чем, собственно…