— Тьху ти, а налякала як! — розсміявся й молодий єврей.

І, заспокоєні, всі вийшли у якнайвеселішому настрої з Сариної кімнати, а Гершко замкнув за собою на ключ двері.

Коли непрохані гості вийшли з кімнати, Сара сіла на ліжку й довго не могла віддихатися; у скронях стукало, руки й ноги були холодні як лід, і вся вона тремтіла мов у лихоманці, — одно слово, якби нерви її були слабші, в неї почалася б істерика, але дівчина перемогла себе й навіть не постукала в сіни, щоб їй дали води. Коли її хвилювання вгамувалося й нерви заспокоїлись, вона насамперед узяла вихідні двері на гак ізсередини. «Це принаймні не дасть їм можливості вдертися зненацька, — вирішила вона, — і, крім того, буде цілком природним виправданням її вчинку: не хоче пускати сторонніх людей у свою спальню».

Забезпечивши себе від несподіваного вторгнення, Сара стала обмірковувати своє становище: з одного боку, вона відчувала живу радість, що уникла, просто дивом, жахливого викриття, котре могло занапастити її остаточно; але, з другого, вона ще не довідалася, що ж вирішив кагал і які небезпеки ждуть її друзів, та ще й не всі сліди її підслухування були приховані.

Вона знову одяглася й заходилась навпомацки, в темряві одчиняти суміжні двері, за якими стояла шафа з виламаною стінкою: треба було поодтинати гвіздки, відсунути засувку і все це зробити без найменшого шуму й шереху, щоб не викликати підозри. Коли нарешті, після тривалої, напруженої роботи, двері піддалися, на Сару полетів увесь напханий до шафи одяг. Звільнившись од нього й переконавшись, що у світлиці на її метушню ніхто не звернув уваги, бо в цей час про щось голосно й швидко говорив довготелесий рабин, — Сара впізнала його голос, — вона склала одяг і почала його розвішувати, одну річ за другою, в шафі, а потім прилягла на порозі й, простягтись до самих дверець шафи, стала знову прислухатися до розмови, що точилася в кагалі.

Говорив тихим, повчальним голосом знаменитий уманський цадик.

— Розсудіть же, братове мої, холодним розумом своє діло. І хлоп, і пан однакові тої для нас: але з ким із них нам вигідніше, певніше мати гешефт? Щоправда, пан багатий, він загарбав усе до своїх рук і хлопа задушив; крім того, пан не турбується своїм багатством, йому аби пити та гуляти, а з багатим та недбалим добре вести свої справи!

— Ой-ой! Як добре! — відповіли схвальні голоси.

— Отож-то, братове! Та от лихо: пан не має совісті, а на пана немає закону! — зітхнув цадик. — І крім того, кожний пан вважає, що єврей гірший за пса…

— Ляхи кляті! — почувся лютий вигук рудого.

— Замовкніть і слухайте! — підніс голос цадик. — Найкраще вам жилося в козаків, коли тут був гетьман: козак у мирний час ніколи не зачіпав єврея, ну, під час повстання інша справа.

— Ой вей, вей! — почулися жалісні стогони кругом.

— Козак і гендлю не робить, уся вигода була в ваших руках, і коли б тепер тут були козаки, то я б радив держати їхню руку; але козаки загинули, а хлопство — злиденне, то, виходить, і вигоди від нього ніякої. Тепер заворушилися пани й хлопи теж: у тих конфедерація, а в других гайдамаччина. І від того, й від того нам загибель. Але хто з них візьме гору? Не ті, що б’ються, а третій, котрий уже держить одного з них за чуба. А хто ж той третій?.. Москва… Не бійтеся: це для Ізраїлю благо й порятунок. Там, де є закон, — туди нам і хилитися, бо всякий закон можна обійти, на те потрібен тільки мудрий розум…

— О, хай справдиться слово твоє, мудрий! — заволав рабин.

— Так от моя порада, — провадив далі цадик. — Панам служити тільки з необхідності, але потай підточувати їх; хлопів не дратувати; з них тепер мало користі, але все може змінитися. І якщо прийдуть сюди московські війська, то одразу стати проти панів і за Москву. Вам же відомо, як добре живеться нашим братам у московській Гетьманщині!.. Та ще радив би я села кидати й поспішати всім у містечка й міста.

— Я й сам про це думав і негайно зроблю все за твоєю мудрою порадою, — заговорив Гершко. Сара з жахом притулилася вухом до щілини, що була в дверцях шафи. — Я тут і корчму, і всі гешефти передав у другі руки і взяв бариш; за три дні я з дочкою покину навіки цей край і переселюся в Умань; там незабаром і весілля одгуляю. Я з твого благословення перебив руку з родичем твоєї милості.

— Знаю, — ласкаво промовив цадик, — і хай вона буде щаслива, як Ревекка, і плодюча, як Лія!

— А тільки-но виїду, — додав Гершко, — відразу дам знати в Лисянський замок самому губернаторові, що в тутешнього священика гайдамацьке кубло! Нехай пан губернатор по-свойому розправиться з ними!..

Од страху та обурення в Сари потемніло в очу: спершу в неї спалахнуло нездоланне бажання крикнути й послати їм усім прокляття, але вона стрималась. Обережно вилізши з шафи, дівчина знову замкнула двері, позагинала гвіздки, подряпавши при цьому палець, але навіть не помітила того, поглинута однією думкою.

«Хто знає, — думала з тугою Сара, — може, з завтрашнього дня замкнуть мене на замок або вирядять до старого дядька, в містечко… Боже розп’ятий, прости мене! Я не можу прощати ворогам моїм, не можу! Я на батька рідного ладна звести руку: