— Боже! Коли ж вичерпається фіал гніву твого? — зойкнув цадик і похилив голову.

— Цурес! Цурес! — обізвався кагал тихим стогоном на зойк цадика.

— Що вони ще надумали! — заговорив опасистий, незграбний єврей, вогненно-рудий, у ластовинні, із скуйовдженими пейсами і бородою. — Знову за старе взялися й нашими руками собі жар загрібають: оддають — та де там оддають! — канчуками накидають нам оренду хлопських шляхів, мостів, димів; з нас деруть зразу чисті дукати — ой вей — золото, а нам велять обдирати голого хлопа. Добрий гешефт! Панові не дай грошей — він зараз до шаблі й до мотузки, а хлопа обдери, то гайдамака до ножа й до списа!

— Тож-то й біда, — обізвався Гершко, — що пани запродують нам хлопа, а привести ту гадюку до послушенства не можуть і гайдамаків ніяк не перевішають…

Ой-ой, якби можна було спокійно збирати гроші з цих гоїв, який би то був золотий гешефт!

— Ох, ох, коли б не страх, заробітки з оренди церков, як то нам пропонують пани, були б добрячі! — підтвердили декотрі, почухавши голови під ярмулками.

— Не оскверняйте язик ваш, нещасні, не накликайте такими гріховними думками і вчинками нового гніву Єгови на свої голови! — підніс голос цадик, сплеснувши руками. — Чи вам, темним, не відомо, що талмуд забороняє євреєві не те що торкатися до священних гойських речей, а навіть ховатись у затінку їхнього храму в спеку!

— О, висока твоя мудрість! — вигукнув чорний кощавий єврей. — Не нам виміряти глибину її!

Благоговійний шепіт пробіг по світлиці й стих.

Слова цадика справили враження, хоч і не припали до смаку слухачам.

Запала глибока мовчанка, навіть чути було, як стукотіли в грудях схвильовані серця.

Нараз серед цієї напруженої тиші почувся в кімнаті тріск, ніби стеля розкололася або щось незриме зламалося й упало до ніг цадика.

Усі здригнулися, перезирнулись і заціпеніли.

З жахом вискочила Сара з шафи і, як підрубана, опустилася на підлогу, спираючись на руку, щоб не впасти; мов прибита громом, сиділа вона, закам’янівши на місці, і хоч і чула шум та метушню в сусідній кімнаті, не могла навіть поворушитися; здавалося, що переляк одібрав у неї всі сили. Безумними очима водила вона навколо, бачила, що двері в сіни напіводчинені й смуга яскравого світла падає звідти на розчинені нею двері до світлиці й освітлює проламану стінку шафи, вона бачила навіть страшенне безладдя в своїй комірчині — розкиданий на підлозі й на ліжку одяг, безладдя, яке викривало її злочин, — і не робила нічого, щоб приховати ці сліди… А час збігав, тривожний гомін і метушня в сусідній світлиці не тільки не вгамувалися, а навіть зростали… Сара бачила весь жах свого становища, однак, мов паралізована, не рухалась з місця. Хтось крикнув за дверима:

— Оглянути весь дім!

Інший голос, здається, батьків, підтримав цю пропозицію:

— Знадвору і всередині!

Від останнього вигуку Сара нарешті опам’яталася: вона схопилась на ноги і з несамовитою квапливістю заходилася жбурляти в шафу дорогі сукна, халати, лапсердаки й шуби… На щастя, спершу всі кинулися надвір, і за гупанням ніг і стуком дверей не чути було Сариної метушні, а то передусім заглянули б до її світлиці. Тим часом дівчина встигла повкидати в шафу весь одяг, а суміжні двері причинити, загнувши над ними гвіздки, і навіть завісити їх своєю сукнею; сама ж вона, роздягнувшись, кинулася на постіль, не забувши підсунути під ліжко й поламану дошку.

Коли нарешті Гершко, разом з деким із гостей, зайшов до кімнати своєї дочки й освітив її ліхтарем, то перед їхніми очима постала така картина: на забитих наглухо дверях висів оксамитний, гаптований золотом спенсер і адамашкова спідниця, а на ліжку, розкидавши по подушці пишні коси, в недбалій позі спала красуня Сара. У вузенькій, маленькій кімнаті не виявилось нічого підозрілого: вікно було щільно зачинене, з меблів, крім ліжка, стояв тільки один ослінчик.

— Ой мамо! — не втерпів високий кощавий єврей середнього віку, показуючи очима на Сару, і вхопився за пейси. — Ой мамо! Яка гарна! Вірсавія не могла б з нею зрівнятися!

Гершко, почувши таку похвалу, задоволено почухав бороду й відповів:

— Вона, ребе, спить і не чує, що ми говоримо, а то похвала дорогого гостя примусила б її сховати своє обличчя.

— Вей-вей! — зацмокав молодий єврей, що теж зайшов до кімнати. — Спить, як ангел небесний!

А довготелесий єврей, нахиляючись і присідаючи, з усіх боків розглядав ліжко.

— Гевулт! — скрикнув він нараз. — Онде причина! — і показав пальцем під ліжко.

Усі нахилились. Сара завмерла від страху і, щоб приховати своє збентеження, одвернулася до стіни.

Під ліжком була поламана дощечка.

— Ха-ха! От і причина, — мовив довготелесий єврей, задоволено усміхаючись.-— Під панною Сарою поламалася дощечка і всіх нас так налякала.

— Він правду каже, — мовив рудий.

— Тільки як же це, шановний господарю, — провадив довготелесий, — ви даєте для своєї красуні дочки такі погані ліжка? Вей-вей!

— Даруйте, дорогі гості, — низько вклонявся Гершко. — Таке вже трапилось!