— Так от, на тому тижні ми виїжджаємо в Умань, там буде й весілля, — це раз, а друге, найважливіше: сьогодні ввечері в мене збереться багато євреїв — і сусідів, і рабинів, приїде й сам великий цадик! Щоб почастунок був приготований якнайліпше і щоб усе це лишилося таємницею для чужого вуха й ока: ми радитимемось, що далі чинити з гоями. Я зараз їду дещо купити, а ти хазяйнуй, та не надумайся тікати… Смерть! — просичав він і вийшов із світлиці, а Сара лишилася й стояла довго, мов громом прибита.

«Проти гоїв замишляється щось лихе», — раз у раз зринала в неї думка. Але вона мусила давати господарські розпорядження Ривці. Треба було ще найняти якусь жінку, щоб устигнути до вечора наготувати всякої всячини для гостей. Хоч-не-хоч, а довелося бігати на село старій відьмі — то за помічницею, то по провізію, то до різника, — а Сара зосталася сама й придумувала всякі способи, як би підслухати, що затівають ці ненависники проти її друзів.

Світлиця, де мав зібратися кагал, була поруч з її спальнею і сполучалася з нею невеликими дверима, які одчинялися в спальню, але тепер були забиті. Після неабияких зусиль Сарі пощастило-таки відбити їх і одчинити: виявилось, що до них, з боку світлиці, була приставлена висока й широка шафа, яка щільно закривала отвір, а в самій шафі було повно всякого одягу. Сара задумалась. Нарешті їй спало на думку виламати задню стінку шафи, вибрати трохи одягу до самих дверець і закрити дірку дверима; тоді можна буде влізти в шафу й вільно підслухувати крізь її дверці. Сара заходилася виконувати свій задум; та на ділі це виявилося нелегко: стінки шафи були склеєні з міцних дощок, і виламати їх з допомогою самого тільки кухонного ножа було важко; та нестримне бажання й напружена воля подолали перешкоду: до півдня дві дошки було виламано, одяг винесено, а сліди вилому старанно приховано.

У присутності Ривки Сара метушилася, допомагала їй на кухні, прибирала світлицю і взагалі виявила таку старанність у всьому, що відвела будь-яку підозру.

Надвечір повернувся батько й лишився задоволений запопадливістю своєї дочки; все це він сприйняв як знак її слухняності й добровільної, спокійної покори батьківській волі. Гершко обдивився все й в пориві радості навіть ласкаво погладив по голові свою дочку.

Незабаром почали з’їжджатися й очікувані гості. Останнім приїхав у критій колимазі уманський цадик, якого євреї вважали за пророка. Всі кинулись до екіпажа, одчинили дверцята, одсунули завіси й вивели під руки старезного діда; він був згорблений, довга сива борода його, обрамлюючи худе й зморщене обличчя, лягала легкими сріблистими пасмами на груди; очі трохи сльозилися, але в них світилася лагідність; одяг цадика нагадував убрання стародавніх левітів, навіть на голові його красувалася рогата шапочка.

Усі підходили до цадика, а він покладав на них руки й шепотів молитви. Гершко попросив дозволу й підвів до цадика свою дочку, вкриту покривалом. Старий довго держав на голові її руки й відпустив з ласкавим словом: «Будь щаслива й вільна душею!» Це побажання глибоко запало їй у душу.

Коли господар провів почесних гостей до світлиці, Сара підійшла до нього й попросила дозволу піти до своєї кімнати й лягти, бо від кухонного чаду в неї страшенно розболілася голова. Гершко не заперечував. Тим більше, що на кухні лишалася Ривка, а дочку при потребі можна було збудити.

У великій світлиці вікна були зачинені віконницями й позавішувані коцами, а всередині вона була застелена килимами й ясно освітлена свічками, що горіли в канделябрах. Для цадика приготували на підвищенні особливо почесне місце, перед яким горіло два світильники.

Цадик підвівся зі свого місця й, піднісши руки догори, прочитав урочисту молитву перед відкриттям імпровізованого авіфе. Лагідним, тремтячим голосом, часом зупиняючись для перепочинку, благав він благословення божого давньоєврейською мовою.

Запала хвиля побожного мовчання. Цадик нарешті перервав його й звернувся до всіх з тихим запитанням:

— До того, хто поринув у розмови з Незбагненним, мало доходить гомін житейської хвилі; та останнім часом гуркіт наростаючої бурі досяг і мого слуху. Повідайте, що відбувається навкруги і звідки підіймаються грізні хмари?

Устав довготелесий чорний рабин з короткою вищипаною борідкою й туго скрученими пейсами.

— Ой рабі премудрий, — почав він високим фальцетом, — хмари вже не підіймаються, а насунулись і закрили око Єгови… Вельможні пани та п’яне лицарство зовсім ошаленіли, вони раніше тільки одне знали: брати гроші й грабувати кого попало — хлопа, єврея, а то й свого брата, — і одразу ж пропивали й розтринькували награбоване на такі забаганки, про які… фе! — і говорити євреєві не можна, бо те слово осквернить його уста. Раніше їй, цій розбійницькій шляхті, байдужісінько було до вітчизни, вони цим словом тільки хизувалися, — нехай би й шматували їхню Річ Посполиту, то їм було однаково, аби тільки їхнього добра не чіпали. А тепер зненацька зчинили гвалт, що не хочуть цього короля! В Барі тепер справжнє пекло! Ой, гевулт, що діється! З’їжджаються пани з командою, з челяддю, з собаками — і все це збіговисько треба годувати й поїти… Ну, вони й нишпорять по містечках, по селах, усіх грабують, палять… і передусім нашого брата… Ох, плаче Ізраїль, як на ріках вавілонських!