Зітхання полегкості вирвалося з могутніх Залізнякових грудей.
— А наступного дня, — розповідав він, — зібрався в Умані сеймик і на ньому всі одноголосно ухвалили виконати за всяку ціну присягу, яку дали папі, і на сеймі в Варшаві скасувати всі декрети короля й припинити втручання Росії.
— Загибель, смерть! — простогнав отець Єлпідифор і безсило схилив голову на груди.
— Не смерть, а боротьба! — вигукнули разом Аркадій, Найда й Антоній. — Живими не здамося проклятим римлянам! Побачимо…
— Стривайте! На бога! Заспокойтеся, братіє! — промовив Мельхіседек, простягаючи руки до Найди й Аркадія. — Пане полковнику, може, це ще не правдиві чутки?
— Слова мої такі ж правдиві, немовби я сам був у ляхів на сеймику і на свої вуха чув усе те, про що говорили вони! — поволі карбував слова Залізняк.
Вражені його тоном, усі замовкли. Якусь хвилину в кімнаті панувала напружена мовчанка.
— Навколо, кажу вам, затівається щось лихе, — знову заговорив Залізняк. — На Росі човни всі порубані, не пропускають угору нікого, ні нашого чоловіка, ні жида. По березі Дніпра розставлено сторожу. Відрізують ляхи нас од усього світу, мабуть, наміряються винищити всіх. Поки є час, треба рятуватися… Тобі ж, чесний отче, паче всіх. Я поспішав до тебе чимдужче, щоб остерегти: ляхи постановили на своєму сеймі найперше знищити тебе, як вони іменують: першого бунтаря схизматського.
По обличчю Мельхіседека пробігла сумна усмішка.
— Про мене не турбуйся, друже: багато разів одержував я від них підкидні листи з усякою лайкою й погрозами, та господь оберіг мене, обереже й далі, коли я ще потрібний тут, на землі.
— Що було раніше, того не можна порівняти з тим, що є нині! — рішуче заперечив Залізняк. — Раніше були погрози, а тепер будуть справжні кари. Через тиждень, не пізніше, ляхи зберуться в Лисянці й передусім кинуться на тебе. Рятуйся, панотче, поки ще не пізно! Я з козаками проведу тебе до берега Дніпра.
— Рятуйся! — скрикнули разом Аркадій і Антоній.
— Рятуйся! — сказав отець Єлпідифор, підводячись з місця й простягаючи до Мельхіседека тремтячі руки. — Заради братії своєї рятуйся!
Коли Мельхіседек почув від усіх пораду «тікати й рятуватися», обличчя його спалахнуло.
— Мені рятуватися?! — промовив він обурено й, підвівшись з місця, гордо випростався на весь свій могутній зріст. — Щоб я в час біди залишив свою паству? Хто міг порадити мені сіє? Нехай не заволодіє мною страх і не вдасться ляхам похитнути дух мій! — вигукнув він грізно’і з силою стукнув патерицею об землю. — Зостануся тут до останнього дня, хай не збудеться речене в святому письмі: «Поражу пастиря, і розійдуться вівці!»
Безстрашна й горда відповідь Мельхіседека запалила всіх присутніх.
— Так, правда твоя, отче! — гаряче підтримав його Аркадій. — Не личить нам тікати від ляхів і віддавати їм на поталу народ наш! Лишайся з нами і будь спокійний… Нехай тільки поткнуться сюди ляхи! Ми їм приготуємо добру зустріч!
— Поляжемо всі, а відплатимо їм за всі їхні звірства! — підхопив Найда.
— Зброя єсть, запаслися, — поквапно докинув Антоній. — Вистачить на всю братію…
— У лісах повно козаків! А з такими ватажками, — Залізняк поклав руки на плечі Найди і Аркадія, — ми перевернемо всю Польщу.
— І перевернемо, і розтопчемо це гадюче гніздо! — гаряче підхопили ченці.
— Зупиніться! Що ви глаголите? — заволав Мельхіседек. — Чи ви гадаєте, що я підніму свою патерицю й оберну її на меч?
— Гадаємо! — палко відповів Аркадій. — Первосвященики не раз ставали на захист храму господнього…
Мельхіседек із жахом відступив.
— У всякому разі, благослови нас, чесний отче, кінчати це святе діло! — промовив Залізняк, схиляючи голову перед Мельхіседеком.
— Не так, не так, братіє! — заговорив знову Мельхіседек. — Не мечем, не кров’ю, а правом… Ти знаєш ухвалу одного сеймика, але ти не знаєш, що ухвалили інші!
— Усі зійдуться на одному! — перебили Мельхіседека вигуки присутніх.
— Але сейм коронний!.. Там буде репрезентант Росії; ми напишемо в Петербург, проситимем, благатимем; мені обіцяли там велику допомогу…
— На допомогу Росії ми й сподіваємось, весь народ надіється на неї! — відповів Залізняк. — Але ти бачив сам, превелебний отче, як поважає шляхта волю імператриці!
— Слово Росії в ляхів не допомогло нам нічим, тепер лишається надіятись тільки на її зброю.
— На бога, братіє, надійтеся! Більше терпіли, потерпіть ще!..
— Для чого? Навіщо? Чого нам іще ждати? Хіба того, щоб ляхи налетіли на нас зненацька, і вчинили наругу над нашою святинею, й остаточно спустошили цей край? — палко заговорив Залізняк.
— Ні, ні, панотче, не хитай нашої волі!
— Сам бог карає тих, хто віддає свою святиню на наругу ворогам! — палко скрикнув Найда.
— Так, брате! І ми не відступимось від неї, — говорив далі Залізняк. — Повідай, превелебний отче, чи не тобі сказали там, що коли на Вкраїні через утиски почнеться бунт, то тоді Росія може втрутитися збройне й примусити шляхту ствердити в Польщі право й потоптаний закон?