— Ну… добре, — не дуже впевнено сказав я, все ще не вірячи, що я зможу здійснити мандрівку в майбутнє.

— Ні, Стьопо, якщо ти будеш такий невпевнений, то нічого не вийде. Треба переламати себе. Треба повірити й захотіти. Чуєш! — у голосі Чака було стільки переконаності, що вона передалася й мені.

— Ну, гаразд! Давайте! — сказав я і, наслідуючи Чака, взяв його за руку. — У який рік помандруємо?

— Мабуть, у двохтисячний. Цікавий же рік. Третє тисячоліття починатиме. Це ж. тобі в двохтисячному тридцять років буде. Найкращий вік для дорослої людини. Вік здійснення мрій, розквіту, буяння молодості і творчих злетів. Прекрасний вік. Давай!

— Давайте! — я стиснув його руку, заплющив очі, напружуючи свою уяву, і…

Спершу виникла музика. Бадьора весела, радісна й водночас якась надзвичайна — об’ємна, стереофонічна й наче неземна: звуки линули мовби з неба, з далеких світів і відгукувались у самому серці, в кожній клітині тіла.

Потім я побачив, що сиджу поряд з Чаком у ложі цирку. Причому цирку якогось незнайомого, в якому я ще ніколи не бував.

Гасне у залі електрика, прожектори висвітлюють форганг. І з’являється шпрехшталмейстер.

— Дорогі друзі! Любі кияни! — лунким цирковим голосом вигукує він. — Вітаю вас з новим, двохтисячним, роком! Сьогодні ми відкриваємо новий експериментальний цирк «Лівобережний». І відкриваємо його прем’єрою святкової циркової вистави «Таємниця скомороха Кияна». Уперше в світі в цирковій виставі використано голографічні кінотрюки. Отже, починаємо! Музика заграла марш.

На якусь мить у мене мелькає думка: «А чому я сиджу в ложі? Чому я не на арені або не за кулісами, за форгангом?» Але розвивати цю думку я не встигаю, бо починається вистава, — і я забуваю про все на світі.

Купол цирку раптом розсувається, одкриваючи темне зоряне небо. Зорі мерехтять, переморгуються, і враз одна зірка зривається і летить, прокреслюючи небо, збільшується, збільшується, надає на арену й перетворюється на клоуна в одязі скомороха (це, мабуть, і є скоморох Киян). Потім так само з’являються на арені інші скоморохи, їх багато. Вони починають танцювати, виконувати різні акробатичні трюки. З’являється скоморох з ведмедем, який теж виконує кумедні трюки. Весело на арені.

Та от на арену вилітають на конях половці, женуться за скоморохом Кияном, падають в коней, знову на ходу стрибають на них, Киян вивертається, але половці все ж хапають його, вимагають від нього щось. Та друзі-скоморохи виручають Кияна, і він тікає… На хвилину гасне світло.

І знову зривається з неба зірка, і летить, і падає на арену. І обертається на веселого чубатого запорожця. З’являються інші запорожці, танцюють, змагаються в силі. Виїжджає на арену віз, запряжений волами. Випрягають запорожці волів, ставлять їх на воза, і один запорожець-богатир піднімає на плечах віз разом з волами.

А чубатий сміян-запорожець жартує, всіх веселить (це той самий клоун, який був скоморохом).

З’являється двоє ченців, вони щось хочуть видурити в чубатого веселого запорожця, грають на різних інструментах (музична ексцентрика), але він тільки сміється з них. Ченці погрожують, зникають. І тут на арену вилітають на конях з кривими шаблями татари. Починається грандіозна пантоміма-побоїще. Запорожці перемагають, проганяють татар… І знову на хвилину гасне світло.

Зривається з неба зірка і летить, падає на арену. І обертається на клоуна, на кульгавого клоуна П’єра. В руках у нього каструля. П’єр показує дуже веселий номер.

І раптом просто в небі з’являється трапеція. На ній повітряна гімнастка Тереза. Музика грає старе меланхолійне танго.

А на арені вже артисти дореволюційною цирку в кумедних смугастих трико. Починається, як тепер кажуть, вистава-ретро, тобто пародія на виставу старих часів.

Похмурий клоун Рудий Август спершу просить, потім, погрожуючи, вимагає щось у клоуна П’ера. П’єр знизує плечима — нема, мовляв, у мене того, що ти просиш. Рудий Август відходить незадоволений.

Довготелесий багач-меценат вимагає в управляючого цирком смертельний номер. Той погоджується. Кличе Рудого Августа. Говорить йому щось, показуючи вгору на повітряну гімнастку. Рудий Август зникає.

На арені — дикі звірі. А над ними вгорі повітряна гімнастка. Тереза виконує карколомні вправи на трапеції. 1 раптом трапеція обривається, і Тереза летить вниз, на арену. Звірі не чіпають її, тікають з арени.

Клоун П’єр, інші артисти, Рудий Август, управляючий цирком кидаються до Терези.

П’єр усе розуміє, б’є Рудого Августа, хапає за груди управляючого. З’являється поліція, забирає П’єра…

І знову затемнення. І знову зриваються з неба зірки, багато зірок… І стають вони червоними зорями, і, падаючи на арену, перетворюються на червонозоряних вершників-щорсівців.

Весело гарцюють па арені щорсівці. І серед них — П’єр і Тереза. П’єр показує каскад веселих номерів, які символізують перемогу добра над злом, свободи над неволею, перемогу народу над панами. І в цій перемозі — секрет оптимізму, секрет незнищепності гумору народного, вічності сміху і радості… Спалахує в залі світло. І зал вибухає оплесками. — Добре! Спасибі тобі, Стьопо! — шепоче мені Чак.