Не подобалось тільки селюкові, що Швидкий і тут встиг обернутись на героя. Швидкий уже крутився дзигою навколо завшахти й зо всіх боків виставляв себе. Він так енергійно виставляв себе, що за ним не тільки Чапчика, але й Супруна не видно було. Чапчик дивився своїми темними наївними озерами на симпатичного завшахти, й йому було шкода, що такою людиною заволодів такий, хоч і досвідчений, але все ж таки негарний хлопець.

«Що не говори, — подумав Чапчик про себе, — а я все ж таки проти Швидкого нікчема!»

Але особливо почув він свою нікчемність, коли побачив, як бойко Швидкий розмовляє з завшахти.

— На вашій шахті, — спитав Швидкий, — всюди застосовано відбійні молотки?

— Майже всюди, — відповів завшахти. — Працюють зарубні машини.

— Ну, ясно, у вас же крутоспадні пласти, — сказав Швидкий. — Саме на таких пластах відбійному молоткові і належить перше місце. — Він трохи помовчав і додав — У Німеччині та ж сама історія.

— В Рурському басейні?

Та в Рурському ж, там ще в 27-му році працювало тільки до 400 зарубних машин, цебто зарубними видобували лише 2 з лишком відсотки всього видобутку.

І, перейшовши на тон знавця і надзвичайно авторитетної людини, Швидкий почав читати, можна сказати,лекцію про уложення верстов і геологічну будову двох подібних один до одного басейнів: Рурського й Донецького. Словом, він уже заімпонував завшахти. Що ж до Чапчика, то його Швидкий мало не знищив своєю ерудицією.

«Ні», — подумав селюк, — швидкий і справді багато дечого знає. Я про це, що він говорить, ніколи й нічого не чув.

І Чапчик навіть пошкодував на мить, що він не зумів заволодіти симпатією бойкого містечкового хлопця. Але це тільки на мить. Почуття образи все ж таки не згасло, й йому хотілося думати, що всі ці знання лише таким, як він, здаються великими, а на самім ділі вони,мабуть, маленькі і Чапчик їх скоро здобуде. От якби тільки з шахтою все обійшлося добре, щоб обійшлося добре, коли вони полізуть у шахту! Коли Чапчик і в щахті оскандалиться, значить, Швидкий і справді мав рацію глузувати з нього.

«Не дай, Господи!» — подумав селюк, і йому йокнуло під серцем.

Він сидів на своєму новому ліжкові й чекав Супруна, який вийшов до вбиральні (Швидкий уже чогось лазив по конторах). З Супруном він умовився походити по виселкові й ближче познайомитись з новою обстановкою. Нарешті увійшов і Супрун. Увійшов він у супроводі якогось молодого шахтаря.

— Знайомся! — сказав Супрун. — Це місцевий комсомолець товариш Груша. Вибійник.

Познайомились. Груша був балакучий і приємний хлопець, і тому з ним стало весело. («Добре в нашій республіці, — подумав Чапчик, — всюди найдеш своїх, комсомольців»). Груша почав розповідати про роботу на шахті й про те, як він два роки тому розпочинав тут працю.

— Спершу навіть страшнувато було, — говорив Груша, — але потім звик і нічого страшнуватого не бачу. Нещасні випадки бувають, але — де їх нема? Бувають вони й на заводах, бувають і на селі. Нещасний випадок може трапитись навіть там, де його зовсім не чекаєш.

— А чого ж відціля тікають? — спитав Чапчик: йому дуже сподобався Груша, й він з ним почував себе прекрасно.

— Літуни й дезертири всюди єсть, — промовив шахтар. — Цієї сволочі не бракує, але треба й це сказати: робота тут нелегка та до того ж і під землею.

— Дуже важка? — продовжував допитувати Чапчик, що вирішив докопатися до найменших дрібниць, щоб почувати себе більш упевнено.

Груша запалив цигарку, пустив кільцями дим з рота, й промовив:

— Звичайно, нелегка. Але зате ти працюєш не 7, а 6 годин, маєш добрий заробіток: єсть такі, що виганяють сотні карбованців у місяць. До того ж до тебе й величезна увага — і з боку партійної організації, і з боку професійної. Та й адміністрація чимало вділяє уваги твоїм побутовим умовам.

«Он воно як: 6 годин, сотні карбованців…» Чапчик уже почав був обурюватись на літунів, але тут його перебив Супрун.

— Справа ясна! — сказав Супрун. — Яка б там робота не була — важка чи ще важча, але на те ж ми й комсомольці! На те ж ми на фронті, щоб перемагати труднощі.

Ну, це само собою розуміється. Це й справді ясно, Чапчик це прекрасно обмислив. Він, наприклад, дуже-дуже хоче бути героєм труда. Отже, хай Груша розповідає далі: йому дуже цікаво все це слухати.

І Груша розповідав. Розповідав довго і саме цікаво. Він зупинився навіть на деяких деталях. Він розповів, наприклад, що робити, як раптом погасне лампочка в темному штрекові: досвідчений шахтар на такий випадок має, скажім, дві палиці: одну держить над головою, другу — убік, так і виходить, інакше б він, скажім, стукався головою об стелю, бо не вгадаєш, де треба нахилитись. Радив не лякатись, коли трапиться комусь із них залишитись на самоті. Крізь кволе світло лампочки ти можеш побачити в вугільному поросі якусь жахливу пику, але це так ввижається тільки незвиклій людині. Не треба лякатись, коли раптом почуєш під молотком невеличкі вибухи: то вискакують із пластів гази, і старий шахтар з цих вибухів лише радіє, бо це значить, що піде легкий вугіль. Словом, багато цікавого розповів Груша, й Чапчик вислухав його з величезною увагою.