Як у релігії, по словам Гуцкова, «Nicht was man glaubt, Nur wie man’s glaubt, das giebt allein den Ausschlag»[98], так само і в артистичній творчості краса лежить не в матеріалі, що служить їй основою, не в моделях, а в тім, яке враження робить на нас даний твір і  я к и м и  способами артист зумів осягнути те враження.

Уяснивши собі те, ми відразу виходимо з метафізичного туману і з пустої гри абстрактними поняттями і стаємо на полі реальних явищ, доступних для докладної обсервації і експерименту. І що найцікавіше, відси ми без труду можемо добачити всі зерна вірної думки в попередніх естетичних теоріях. Коли для Канта формальна краса лежить тільки в формі, без огляду на зміст, то се тільки інший, ідеалістичний вислів нашої думки, що артист може всякий зміст обробити артистично гарно. Коли ж той самий Кант говорить далі, що в творах штуки сама формальна краса значить небагато, бо «die Schonheit geht von der Form auf den Inhalt»[99], то се є тільки недокладний вислів Гоголевої думки, що артист, перетворюючи по-своєму явища дійсного світу, надаючи їм артистичну форму, тим самим ублагород-нює їх, підносить їх «в перл создания». Коли Шлегель каже, що краса є приємною появою добра, то се тільки метафізична стилізація того факту, що твори штуки, навіть витискуючи у нас сльози, справляють нам розкіш. Коли ж той самий Шлегель говорить далі, що бридкість є неприємне явище зла, то в творах штуки можна б радше сказати, вживаючи сеї самої термінології, що бридкість є приємне явище зла, хоча, звісно, поняття добра і зла приплутано туг зовсім не до ладу. Може, ся невеличка екскурсія на поле естетичної метафізики не буде без пожитку і для нашої громади, котра іноді буває також не в пору і не до ладу «естетичною».

----------------------—
Примітки:
[1] Леметр Жюль Франсуа (1853 — 1914) — французький буржуазний критик і письменник, представник імпресіоністичної школи в літературознавстві. Член французької Академії (з 1896р.).
[2] Йдеться про есе Леметра у збірнику «Сучасники» (1886 — 1889).
[3] Бар Герман (1863 — 1934) — австрійський буржуазний письменник і літературний критик. Один із теоретиків експресіонізму.
«Die Zеіt» — громадсько-політичний і науково-мистецький тижневик ліберального напряму. Видавався у Відні у 1894 — 1904 pp.
[4] Арістотель (384 — 322 до н. е.) — старогрецький філософ і вчений, ідеолог античного рабовласницького суспільства. У творах розробляв проблеми філософії, логіки, психології, природознавства, історії, політики, етики, естетики.
[5] Нізар Дезіре (1806 — 1888) — французький історик літератури. Автор «Histoire de la litterature francaise» (1844 — 1861), «Souvenirs» (1888).
[6] Tен Іполит (1828 — 1893) — французький філософ-позитивіст, в літературознавстві — представник культурно-історичної школи.
[7] Так мені подобається (лат.). — Ред.
[8] У даному випадку І. Франко виявив слабку обізнаність з художнім аналізом літературних творів у працях російської революційно-демократичної критики. Проте в цій роботі він визнавав політичне і соціальне спрямування статей Добролюбова і Чернишевського про літературу.
[9] Натхнення, навіювання (лат.). — Ред.
[10] «Ріг–Веди» — пам’ятка давньої індійської літератури і релігії. Складена не пізніше VI ст. до н.е.
[11] «Зенд–Авестіа» — збірка «святих» текстів міфологічного та релігійного змісту, написаних давньоіранською мовою.
[12] Павсаній (II ст. до н.е.) — давньогрецький історик і митець, автор «Описів Еллади».
[13] Овідій Публій Назон (43 р. до н.е. — 17 р. н.е.) — римський поет, автор «Метаморфоз», «Скорботних елегій», «Героїнь» (Послань).
[14] Йдеться про видання творів Гомера: Epigrammata et Batrachomachia. Homero vulgo attributis. Ex recensione Augusti Baumeister. Lipsiae, 1874.
[15] Йдеться про працю німецького вченого Едуарда Целлера «Grundriss der Geschichte der griechischen Philosophic» (1880).
[16] Платон (428 — 348 до н.е.) — грецький філософ-ідеаліст, у творах якого, зокрема в «Діалогах», естетичні ідеї посідають чільне місце.
[17] Ціцерон Марк Туллій (106 — 43 pp. до н.е.) — римський оратор, політичний діяч і письменник.
[18] Демокріт (бл. 460 — 370 до н.е.) — грецький філософ-матеріаліст, один із засновників атомістичної теорії побудови матерії. Розробив також деякі питання естетики й мовознавства.
[19] Бо Демокріт заперечує, що без божевілля великим не може бути поет (лат.). — Ред.
[20] Геродот (бл. 484 — 425 до н.е.) — грецький історик. У творі «Історія греко-перських війн» широко використав стародавні міфи й легенди.
[21] Гесіод (VIII — VII ст. до н.е.) — грецький поет, автор дидактичних поем «Роботи і дні», «Теогонія» («Походження богів»).
[22] «Sturm und Drang» («Буря і натиск») — літературний і суспільний рух у Німеччині 70 — 80-х років XVIII ст., спрямований проти абсолютизму та деспотизму монархії. Назва походить від п’єси Ф. Клінгера «Буря і натиск» (1776).
[23] Я починаю опівночі, схоплююсь, як божевільний, з постелі; ніколи ще мої груди не були сповнені більшого натхнення, щоб оспівати вічного мандрівника (нім ). — Ред.
[24] Йдеться про видання: Goethes Werke. Funfter Teil. Herausgegeben von H. Dflnzer. Berlin und Stuttgart, 0. J., що виходило у серії «Deutsche National-Literatur», яку видавав Йозеф Кюрхнер. Порядковий номер V тому творів Гете у цій серії — 86.
[25] Миле божевілля (нім ). — Ред.
[26] Йдеться про фантастичну поему німецького письменника-просвітителя Кристофора-Мартіна Вiланда (1733 — 1813).
[27] Ще раз осідлайте мені, музи, Гіпогрифа для їзди в стару романтичну крсіїну. Як любо грає в моїх звільнених грудях миле божевілля! Хто пов’язав моє чоло магічною пов’язкою? (нім.). — Ред.
[28] Йдеться про видання: Wielands Werke. Zweiter Teil. Herausgegeben von H. Prohle. Berlin und Stuttgart, 0. J., що виходило у серії «Deutsche National-Literatur». II том відповідав № 52 цієї серії.
[29] Відкривачами невідомого (нім.). — Ред.
[30] Міцкевич Адам Бернард (1798 — 1855) — польський поет і діяч національно-визвольного руху.
[31] Я не добираю рим, не складаю літер, усе написав так, як тут до вас кажу. Тільки вдарю себе в груди, і відразу вибухає потік слів, а якщо в тій течії блисне іскра божа, то вона не наслідок розуму і не плід мрії — я прийняв її від бога на крилах натхнення (польськ.). — Ред.
[32] Йдеться про видання: Кобзарь Тараса Шевченка, частина друга. Львів, видання Товариства імені Т. Шевченка, 1893. Тут і далі І. Франко посилається на це видання.
[33] Шопенгауер Артур (1788 — 1860) — німецький філософ-ідеаліст. Його вчення пройняте волюнтаризмом, ірраціоналізмом, песимізмом.
[34] Гартман Едуард (1842 — 1906) — німецький філософ-ідеаліст, вважав, що у творчому процесі свідомість не відіграє значної ролі.
[35] Фехнер Густав-Теодор (1801 — 1887) — німецький вчений, філософ-ідеаліст. Засновник психофізики, що мала значний вплив на розвиток експерименіальної психології.
[36] Вундт Вільгельм (1832 — 1920) — німецький фізіолог, психолог, філософ-ідеаліст, один із засновників експериментальної психології. Використовуючи нові для тогочасної науки дані з праць В. Вундта, а також Штейнталя, дю Преля, І. Франко підпадав іноді під вплив їхньої ідеалістичної методології.
[37] Дессуар Макс (1867 — 1947) — німецький естетик і психолог. Засновник ідеалістичної теорії естетики, що дістала назву «загальної науки про мистецтво». Тут І.Франко згадує його книжку «Подвійне Я» (1896).
[38] Йдеться про статтю австрійського психолога Макса Бенедикта «Des rapports existant entre La Folie et la Criminalite», текст якої з помітками І. Франка зберігається в його особистій бібліотеці (ф. З, № 1847).
[39] Крез (бл. 560 — 546 до н.е.) — останній цар Лідії. Ім’я Креза, якого вважали найбагатшою людиною свого часу, стало синонімом дуже заможної людини.
[40] Йдеться про статтю австрійського прозаїка і драматурга Франца Грільпарцера (1791 — 1872) із циклу його «Додатків до автобіографії», вміщену у виданні «Franz Grillparzer. Samtliche Werke. Herausgegeben von Albert, Zipper. Bd. 5. Leipzig, 0. J., c. 270.
[41] Доде Альфонс (1840 — 1897) — французький письменник-реаліст.
[42] Ломброзо Чезаре (1835 — 1909) — італійський психіатр і антрополог, один із основоположників антропологічного напряму в буржуазній криміналістиці.
[43] Софокл (бл. 495 — 406 або 405 до н.е.) — давньогрецький драматург.
[44] І. Франко посилається на працю Вундта «Grundzuge der physiologischen Psychologie. Vierte Auflage», Bd. 1-2. Leipzig, 1893.
[45] Штейнталь Герман (1823 — 1899) — німецький вчений-мовознавець, психолог, філософ. Один із основоположників так званого психологічного напряму в мовознавстві. Тут ідеться про працю Г. Штейнталя «Einleitung in*die Psychologie und Sprachwis-senschaft» (1871).
[46] У виданні «Кобзаря», яким користувався І. Франко, вірш «Садок вишневий коло хати» має назву «Вечір» (див.: «Кобзарь», частина І, c. 175).
[47] Хліб, риба, волос, кінець (лат.). — Ред.
[48] Користуючись даними тогочасної ідеалістичної психології, І. Франко робив помилкові висновки і визнавав зв’язок між натхненням і галюцинаціями.
[49] Гіппократ (бл. 460 — 377 до н.е.) — видатний давньогрецький лікар і природознавець.
[50] Гален Клавдій (131 — бл. 211) — римський вчений, лікар і природознавець, праці якого мали велике значення для розвитку медицини.
[51] Артемідор з Ефеса (II ст. до н.е.) — давньогрецький письменник. У книжці «Онейроклітика» (Сонник в п’яти томах) подавав тлумачення снів, наводив відомості про звичаї й традиції різних народів.
[52] Прель Карл дю (1839 — 1899) — німецький філософ-ідеаліст, письменник. І. Франко використовував його книжку «Psychologie der Lyrik. Beitrage zur Analyse der dichterischen Phan-tasie». Leipzig, 1880. У працях «Філософія містики», «Містичне вчення про душу» Прель намагався заперечити антагонізм між матеріалізмом та ідеалізмом, оголосити об’єктивні закони природи і розвитку «суб’єктивними абстракціями».
[53] Кладовище днів, які проминули уві сні, мовчазне минуле, ти ховаєш тугу серця, ах, і його насолоду (нім.). — Ред.
[54] Солодко і почесне вмерти за батьківщину (лат.). — Ред.
[55] 3 вуст виссати солодощі (польськ.). — Ред.
[56] І. Франко цитує вірш «Nachtgerausche»: Conrad Ferdinand Meyer. Huttens letzte Tage. Engelberg — Berlin, 0. J., c. 13 — 14.
[57] Розкрий мені, музо, гомін нічних звуків, що влітають до вух безсонного! Спочатку зблизька гавкання сторожових собак, згодом ритмічні удари годинника, опісля розмова рибалок на березі. А потім? Нічого більше, тільки невиразний голос духів у непорушній тиші, як віддих молодих грудей, як дзюркіт глибокої криниці, як глухий удар весла. А далі нечутна хода сну (нім.). — Ред.
[58] Невиразний, невловимий голос духів непорушної тиші (нім.). — Ред.
[59] Музика думок (нім.). — Ред.
[60] Заїкання (нім.). — Ред.
[61] Гартлебен Отто Еріх (1864 — 1905) — німецький письменник демократичного, згодом буржуазного напряму.
[62] Я лежу на животі і курю тютюн Бріммер. Жахливо! Час від часу я надуваю губи і свищу на все родинне життя (нім.). — Ред.
[63] Прикрашуючі епітети (лат.). — Ред.
[64] Почервонів зі злості, заллявся жовчю заздрості (польськ.).
[65] Образотворчі мистецтва (нім.).
[66] Йдеться про римську копію статуї Аполлона роботи Леохара, знайдену у 1495 р.
[67] Л а о к о о н — персонаж грецьких міфів про Троянську війну, жрець, якого з двома синами задушили велетенські змії, послам розгніваними богами. Родоські скульптори Агесандр, Полідор і Афінодор створили в І ст. до н.е. скульптуру під назвою «Група Лаокоона», яка зберігається нині у Ватіканському музеї.
[68] Найменшого (лат.). — Ред.
[69] Свого роду (лат.). — Ред.
[70] Часова послідовність — це ділянка поета, так як простір є ділянкою маляра (нім.). — Ред.
[71] І. Франко наводить XVIII поезію з циклу «Повернення на батьківщину».
[72]

На обрії далекім,
Як марево, встає
Крізь присмерк вечірній місто
Забуте місто моє.

Вологий вітер мружить
Сірі шляхи водяні.
Веслує сумний з обличчя
Човняр у моєму човні.

Сонце ще раз підвелося,
Над обрієм дивно сія
Й показує те місце,
Де втратив кохану я (нім.). — Переклад Ол. Ющенка