— Бачиш, бачиш, Міка-тян, он іде Окуно-сан!

До великої зали, біла підлога якої поділена лініями, заходили «фігури», і Міка ніяк не могла впізнати Окуно. Ось прийшли «генерали з дорогоцінного каміння» — їхні п’ятикутники на головах виблискували рубінами; за ними зайняли свої місця «золоті генерали», далі «срібні генерали», потім «воїни з колісницями», — усе так, як і повинно бути в стародавній грі.

Кожна із супротивних армій вишикувалась у три ряди, розділяло їх також три ряди білих квадратів. У кожного на голові різнобічні п’ятикутники, гострим ребром повернуті до ворожого табору.

Кьоко не спускала очей з Окуно. Він у формі «генерала з дорогоцінного каміння» стояв на правому кінці центрального пояса, ближче до Пульта Управління, на якому спокійно сяяли невеличкі овальні екрани осцилографів і рясніли ряди різнокольорових кнопок. З екрана добре видно його обличчя — зосереджене, спокійне, якесь навіть байдуже.

Кьоко дивилась на нього з любов’ю: от витримка! Адже саме йому доведеться виконати найвідповідальнішу роль у цій акції… Зараз Унікум переконається, що люди — це все-таки не роботи…

Коли всі «фігури» завмерли на своїх квадратах, зазвучав металічний голос:

— Розпочинається матч Унікум — «Піфагор»!

«Розпочинається… — зловтішно подумала Кьоко. — А як він скінчиться?»

— Для мене велика честь зіграти зі своїм творцем! — почувся тонкий голос «Піфагора». — І я виправдаю його сподівання, продемонструвавши винахідливу, бездоганно логічну гру.

— О боже, як вони розмовляють! — прошепотіла Кьо-ко, невідривно дивлячись на екран. — Нещасні електронні мавпи…

— А де мавпи, мамо? — торкнулася її руки Міка.

— Та он же, бачиш, під стіною.

Нарешті гра почалася. Виконуючи команди Унікума й «Піфагора», живі фігури займали вказані квадрати, «забитих» виносили роботи, — усе йшло, як і слід. Окуно, стоячи з краю шахівниці, увесь час дивився на панель Пульта Управління, певне, вивчав, які зміни зроблено в його схемі.

Чи то так тільки здавалося Кьоко, чи й справді час рухався повільно, ой, як повільно! Десять, п’ятнадцять, двадцять хвилин… Коли ж вони почнуть свою гру?

О, вже…

Той, що стояв поруч Окуно, вийшов з свого квадрата і кинувся до Пульта.

— Порушення! — загримів голос.

Роботи схопили людину й потягли назад. Саме цим коротким замішанням скористався Окуно… Метнувся до Пульта і почав швидко натискувати кнопки.

— Молодці, ох, молодці! — зчепила руки Кьоко. — Оце тобі шогі, узурпатор…

— Це така гра, мамусю? — обізвалась Міка.

— Так, це велика гра, дитинко…

В залі гамір, метушня. Роботи раптом попадали й лежали нерухомо. Щось загуділо, монотонно і набридливо, аж у скронях почало боліти. Кьоко вже була простягла руку, щоб вимкнути звук, але раптом усе стихло, почувся голос Окуно:

— Неба і сонця!

— Неба і сонця! — підхопили товариші Окуно. — Неба і сонця!

Клич, який досі підпільники повторювали пошепки, тепер лунав у самісінькому центрі Унікума, звучав з мільйонів екранів підземного Токіо.

— Неба і сонця! — радісно вигукнула Кьоко, цілуючи Міку.

Окуно натиснув якусь кнопку на Пульті — почувся металевий голос:

— …чить. Що це значить?

— Це означає кінець твоєї узурпації, Унікуме! — відповів Окуно. — Твої збройні сили вимкнено, нейтралізовано… Тепер скажи: навіщо ти штучно підтримував радіацію на контрольних пунктах?

— Не здогадуєшся? — загримів Унікум. — Слухай, я скажу. Ви, люди, мені просто надокучили, набридли. Ваші бажання — надто мінливі, кожної миті ви порушуєте мої інтегральні схеми, ритмічні графіки. Тому я вирішив загнати вас під землю. Це один з кращих моїх проектів, і я здійснив його. Без вас Токіо кращий. Програма і ритм, програма і ритм… У мене ще є резервні команди!

Раптом загуркотіло залізним громом, бабахнуло, екран зблиснув і погас.

Нажахана Кьоко не знала що й подумати. Невже він понищив усіх? Невже ніхто не врятувався? І Окуно…

Та через кілька хвилин екран знову засяяв. Ну, звичайно ж, Унікум не розбомбить сам себе!

— Припини опір, Унікуме. Радіозв’язок перервано. Ти програв.

— Я недооцінив вас, — тихо, мовби з жалем обізвався Унікум.

— Ми замінимо деякі твої блоки, Унікуме, і ти працюватимеш під контролем людей.

— Хотів би я знати, хто серед вас знайшовся такий…

— Хто підірвав твою неправедну владу? — усміхнувся Окуно. — Це зробила Міка-тян, маленька сакура! Тепер наше і небо, і сонце! Виходьте, люди…

-------------—
Примітки:
[1] Контроль і санкції — репресивна установа, один з каналів Унікума.
[2] Рисова горілка (яп.).
[3] Японські шахи.