Про УКРЛІТ.ORG

HOMO NOVUS

C. 6

Бережний Василь Павлович

Твори Бережного
Скачати текст твору: txt (64 КБ) pdf (122 КБ)

Calibri

-A A A+

Аркадія, хоча й була зарахована асистенткою, навідувалась до лабораторії не часто. Перемовлялася з ним через відеофон, та й то лише тоді, коли хотіла витягти його «на люди».

— Завдяки мені, ти вже доктор, — дорікала різким голосом, — якого тобі дідька стирчати там цілими днями?

— Тут мій науковий хліб, — поблажливо усміхався Філ. — Та ще ж мушу працювати і за тебе — зарплату ж отримуєш?

— Овва! На мене повинні виділяти й так — за те, що я така є, живу вдруге. А ти, Homo cabinetus, не розумієш цього. — Аркадія крутила головою, розмахувала руками, хоч ці жести і не вміщалися на маленькому екрані.

Інколи Філ навіть вимикав відеофон, щоб попрацювати в тиші та спокої. Свій сенсаційний успіх значною мірою пояснював щасливим збігом обставин та інтуїцією, і тепер добре усвідомлював, що тільки невтомний науковий пошук допоможе розкрити процес регенерації людського організму до найменших деталей. Жива клітина як елемент біоструктури — ось та магічна фабрика, яка продукує життя. До неї можна заглянути, але тієї ж миті вона зупиняється… Гине, а своїх таємниць не розкрива!

Часом Філові муляло підсвідоме відчуття якоїсь прогалини в стосунках з Аркадією, та він не надавав цьому значення. Його більше цікавили компоненти живої плазми, аніж забаганки неофіційної дружини, дуже далекі від наукової сфери. їй аби блискітки на пальці та у вуха — і вже вона вдоволена. У Москві після симпозіуму не вдалося затягнути її в жоден музей. Тільки магазини! І найсильніше враження на неї справляли ювелірні вироби. Очі їй блищали від захоплення, але тому блискові бракувало живого тепла, погляд був жадібний, крижаний, і це дуже тоді занепокоїло Філа. Та, повернувшись додому, він знову поринув у дослідження.

Після численних, проте безуспішних спроб вирвати його з чіпких обіймів своєї суперниці Лабораторії, Аркадія махнула на нього рукою і оберталася в своєму окремішньому світі. Лише зрідка влаштовувала сцени з приводу своєї «неофіційності», і тоді Філ нехотя відривався від роботи, вмикав відеофон і провадив довгі і нудні перемови з «відповідними інстанціями», але розв’язати юридичний казус померлої, а тепер «фактично живої» Аркадії ті інстанції досі не спромоглися.

— Та не варто хвилюватися із-за цього, — заспокоював її. — Нас єднає щось більше, значніше, аніж формальність…

— Транзисторний відеофон — ось що нас єднає! — Аркадія іронізувала з того, що постійний зв’язок між ними здійснювався за допомогою портативних апаратів, які вони завжди носили при собі.

— І це потрібно, — винувато поглядав на неї Філ. — Апаратики не важкі.

Молода дружина хитала головою, кривилася, наче от-от заплаче, але сльози на її очах не з’являлися ніколи. Характер у теперішньої Аркадії дуже різнився від характеру тієї, колишньої, — м’якого, згідливого, доброзичливого. Та психологія не була спеціальністю Філа, і він не замислювався над цим. Досліджував лише фізіологію людського організму.

Одного зимового вечора Філ повернувся додому трохи раніше і аж здригнувся, почувши схлипування на кухні. Невже Аркадія плаче? Рука смикнулася відчинити двері, але так і застигла в повітрі: ні, це не вона, це хтось інший… Так і є. Чийсь незнайомий голос:

— Повірте, останній… Він подарував мені в день одруження…

Філ непорозуміло здвигнув плечима І навшпиньках пройшов до свого кабінету. Поступово його свідомість проймалася передчуттям якоїсь неприємності. Може, кудись податися? Але куди? Тільки зараз йому відкрилося: через Аркадію він розгубив усіх своїх друзів, уже й не пам’ятає, коли зустрічався з кимось…

Вона зайшла до кабінету пружним кроком, щось різко сяйнуло на її високих грудях.

— Правда, чудовий? — спитала, впіймавши його погляд. — Я давно мріяла про такий кулон. Брильянт чистої води.

— А де ти його…

— Не бійся, тобі платити не доведеться.

— Подарунок, чи що? — у Філа пересохли губи.

— Діждешся такого подарунка… Вона аж нюні розпустила, стара швабра… А нащо воно їй? Ідеться ж про життя чоловіка.

Філ дивився на неї здивованими очима.

— Хто «вона»? Про якого чоловіка ти говориш? Пора б уже облишити ці ребуси…

Мабуть, не зміг приховати роздратування, бо Арка-дія одразу спохмурніла і холодно відказала:

— Ніяких ребусів. Це дружина колишнього директора м’ясокомбінату чи якоїсь бази, точно не знаю. Колишнього, бо майже рік він по лікарнях. Канцер шлунка. Метастази. Найменшої надії. А я поставила його на ноги. То як ти вважаєш — мусила вона віддячити чи ні?

— А як ти… Як ти змогла? Канцер поки що…

— Отак і змогла. Давала отой біологічний розчин.

— Який? З біотрону?!

— Авжеж. По півсклянки тричі на день перед їдою. Ти чого на мене так дивишся? Хіба рятувати людину…

— Та рятувати — це благородно, а от займатися здирством…

— Подумаєш!..

— І біорозчин випробовують у клініках…

— Я вже випробувала. Скоро чоловік знову сяде в своє директорське крісло. Не переживай, будуть у неї і кулони, і персні. Гадаєш, то вони на свою зарплату?..

Бережний В. П. Космічний Гольфстрім: Повість та оповідання. - К.: Рад. письменник, 1980. - С. 152-170.
 
 
вгору