Про УКРЛІТ.ORG

HOMO NOVUS

C. 2

Бережний Василь Павлович

Твори Бережного
Скачати текст твору: txt (64 КБ) pdf (122 КБ)

Calibri

-A A A+

Поцілував їй руку, Віра Харитонівна сіла, кивнула і йому на стілець, і деякий час вони мовчали. Похилена бабуся почовгала з вітальні.

— А я оце з кладовища, — зітхнула Віра Харитонівна, — бур’янець виполола, квіти полила…

— Я знаю, ви щонеділі ходите! — несподівано весело, з усмішкою сказав Філ, і в неї здивовано скинулися брови. — Але ця неділя — остання. — І знову його лице розпливлося в не зовсім доречній посмішці. — Чуєте, Віро Харитонівно, — остання.

І ці слова, і посмішки колишнього кандидата в зяті вкрай спантеличили жінку. Потерла чоло сухорлявими пальцями.

— Тобто?.. Я не розумію…

— Зараз поясню.

Філ, поглядаючи то на репродукції, розвішані пи стінах, то в розчинене вікно, заговорив про досягнення науки взагалі, біохімії, медицини зокрема, особливо ж детально пояснював, що таке хромосоми, гени, генетичний код, в якому природа зашифрувала спадкову інформацію…

Ошелешена жінка тільки кліпала очима. Невже здогадувалась, до чого йдеться?

— Я… наша лабораторія… ми зробили відкриття: в природі окремих живих структур здійснюється принцип універсальності, — провадив далі Філ, не помічаючи її хвилювання. — Суть цього закону ось яка: в кожній клітині, а не лише в статевій, міститься інформація про весь організм. Як у голографічній платівці — її можна розбити, потовкти, але з одного осколочка відновлюється увесь знімок. Виникла ідея: а чому б не спробувати це на людському організмі? От нещасний випадок, людина загинула — молода, здорова, повна снаги… Чи не можна виростити її з однієї клітинки?

— І ви… — прошепотіла Віра Харитонівна, — ви спробували?

— Так, Віро Харитонівно, спробували. Саме про це я й веду мову.

— І що… успішно? — в її голосі чувся і переляк, і надія.

— Наслідки перевершили усі наші сподівання. Арка-дія виросла за вісімнадцять місяців.

Філ сподівався, що Віру Харитонівну це вразить, принаймні хоч здивує: все-таки доньку вона поховала…

— І яка ж вона? — Мати вже, здається, опанувала собою, і в голосі відчувалася стриманість.

— Та така, як була на час трагічної загибелі.

Ні захоплення, ні радості на її обличчі Філ не побачив. Тільки настороженість і тривога.

— А як… інтелектуальний рівень?

— Сказати правду, ми й самі побоювалися, — пожвавішав Філ. — Адже природа пам’яті невідома нам так само, як і століття тому. Але виходить, що все зводиться до інформації. Як інформація затримується у нейронах — це, кажу, ще не ясно, та то вже інша тема. Ми, звичайно, не тримали Аркадію на голодному інформаційному пайку. Поряд з процесом відновлення пам’яті вона, за спеціальною методикою, одержувала і додаткову інформацію — для гарантії, так би мовити.

— А вона знає, що з нею сталося?

— Що загинула і похована? Ні, навіть і не здогадується. І я сподіваюсь, що ви не прохопитесь і словом. Невідомо, як це може позначитись на її психіці.

Віра Харитонівна підвелася, дістала з серванта конверт і мовчки подала Філові.

— Ось, прочитайте.

Це був лист від Аркадії! От тобі й маєш…

«Здрастуй, мамо.

Я давно жду, ти мені щось передаси, нічого нема. Філ пропонує перебратись у Пущу-Водицю, поїдь подивися, може, там більша ділянка, житлоплоща, інакше я не згодна. А.»

Ці неоковирні рядки Філ пробіг миттю, і його вразив не так зміст, як сам факт появи листа. Убуток інформації!

— Лист прийшов учора, я не знала, що й подумати… У мене так розболілась голова… — тихо озвалась Віра Харитонівна, і на очах у неї зблиснули сльози.— Добре, що ви приїхали… А то я… Ви ж розумієте… наче сніг на голову… А про Пущу — це справді?

— Так, Віро Харитонівно. Я подумав, що сусіди… Може, навіть краще переїхати в інше місто.

— Я розумію, Філе… А скажіть мені по щирості, ви й тепер… так само до неї?..

— Ви засумнівалися, Віро Харитонівно? Та якщо вже говорити по щирості, то тепер я кохаю Аркадію в сто, у тисячу разів дужче, аніж будь-коли! І сама ідея виростити її з однієї клітини… Та якби не почуття… Ми незабаром одружимось, це вже вирішено… Звичайно, якщо ви не будете заперечувати.

— Ви делікатний, Філе. Але Аркадія…

— О, вона погодилась! Я ж кажу, що все вже…

— Я не про те. Мене стурбувало… Хіба ви не пригадуєте — раніше вона зверталась до мене лише на «ви»? Так у нас заведено з діда-прадіда. А зміст цидулки?..

— Справді… Та ви не ображайтесь, вона ж поспішала та ще ж, розумієте, все це тайком… Цікаво, кого з лаборанток вона підмовила? Ну, та, зрештою, це дрібниця, не варта уваги. Найголовніше і найрадісніше те, що теоретичні припущення здійснилися — механізм біологічної інформації спрацював добре!

Віра Харитонівна зітхнула.

— Ви гадаєте, вся суть у цьому механізмі?

— А в чому ж іще, Віро Харитонівно? Тільки в ньому! І сам вигляд Аркадії — чудове тому свідчення.

— Ну, що ж, — схитнула головою Віра Харитонівна, — виходить, вас треба привітати з успіхом? Нехай вам щастить, Філе.

Підійшла до нього, легенько торкнулася плеча і, ставши навшпиньки, поцілувала в чоло.

3
Бережний В. П. Космічний Гольфстрім: Повість та оповідання. - К.: Рад. письменник, 1980. - С. 152-170.
 
 
вгору