Поцілував їй руку, Віра Харитонівна сіла, кивнула і йому на стілець, і деякий час вони мовчали. Похилена бабуся почовгала з вітальні.
— А я оце з кладовища, — зітхнула Віра Харитонівна, — бур’янець виполола, квіти полила…
— Я знаю, ви щонеділі ходите! — несподівано весело, з усмішкою сказав Філ, і в неї здивовано скинулися брови. — Але ця неділя — остання. — І знову його лице розпливлося в не зовсім доречній посмішці. — Чуєте, Віро Харитонівно, — остання.
І ці слова, і посмішки колишнього кандидата в зяті вкрай спантеличили жінку. Потерла чоло сухорлявими пальцями.
— Тобто?.. Я не розумію…
— Зараз поясню.
Філ, поглядаючи то на репродукції, розвішані пи стінах, то в розчинене вікно, заговорив про досягнення науки взагалі, біохімії, медицини зокрема, особливо ж детально пояснював, що таке хромосоми, гени, генетичний код, в якому природа зашифрувала спадкову інформацію…
Ошелешена жінка тільки кліпала очима. Невже здогадувалась, до чого йдеться?
— Я… наша лабораторія… ми зробили відкриття: в природі окремих живих структур здійснюється принцип універсальності, — провадив далі Філ, не помічаючи її хвилювання. — Суть цього закону ось яка: в кожній клітині, а не лише в статевій, міститься інформація про весь організм. Як у голографічній платівці — її можна розбити, потовкти, але з одного осколочка відновлюється увесь знімок. Виникла ідея: а чому б не спробувати це на людському організмі? От нещасний випадок, людина загинула — молода, здорова, повна снаги… Чи не можна виростити її з однієї клітинки?
— І ви… — прошепотіла Віра Харитонівна, — ви спробували?
— Так, Віро Харитонівно, спробували. Саме про це я й веду мову.
— І що… успішно? — в її голосі чувся і переляк, і надія.
— Наслідки перевершили усі наші сподівання. Арка-дія виросла за вісімнадцять місяців.
Філ сподівався, що Віру Харитонівну це вразить, принаймні хоч здивує: все-таки доньку вона поховала…
— І яка ж вона? — Мати вже, здається, опанувала собою, і в голосі відчувалася стриманість.
— Та така, як була на час трагічної загибелі.
Ні захоплення, ні радості на її обличчі Філ не побачив. Тільки настороженість і тривога.
— А як… інтелектуальний рівень?
— Сказати правду, ми й самі побоювалися, — пожвавішав Філ. — Адже природа пам’яті невідома нам так само, як і століття тому. Але виходить, що все зводиться до інформації. Як інформація затримується у нейронах — це, кажу, ще не ясно, та то вже інша тема. Ми, звичайно, не тримали Аркадію на голодному інформаційному пайку. Поряд з процесом відновлення пам’яті вона, за спеціальною методикою, одержувала і додаткову інформацію — для гарантії, так би мовити.
— А вона знає, що з нею сталося?
— Що загинула і похована? Ні, навіть і не здогадується. І я сподіваюсь, що ви не прохопитесь і словом. Невідомо, як це може позначитись на її психіці.
Віра Харитонівна підвелася, дістала з серванта конверт і мовчки подала Філові.
— Ось, прочитайте.
Це був лист від Аркадії! От тобі й маєш…
«Здрастуй, мамо.
Я давно жду, ти мені щось передаси, нічого нема. Філ пропонує перебратись у Пущу-Водицю, поїдь подивися, може, там більша ділянка, житлоплоща, інакше я не згодна. А.»
Ці неоковирні рядки Філ пробіг миттю, і його вразив не так зміст, як сам факт появи листа. Убуток інформації!
— Лист прийшов учора, я не знала, що й подумати… У мене так розболілась голова… — тихо озвалась Віра Харитонівна, і на очах у неї зблиснули сльози.— Добре, що ви приїхали… А то я… Ви ж розумієте… наче сніг на голову… А про Пущу — це справді?
— Так, Віро Харитонівно. Я подумав, що сусіди… Може, навіть краще переїхати в інше місто.
— Я розумію, Філе… А скажіть мені по щирості, ви й тепер… так само до неї?..
— Ви засумнівалися, Віро Харитонівно? Та якщо вже говорити по щирості, то тепер я кохаю Аркадію в сто, у тисячу разів дужче, аніж будь-коли! І сама ідея виростити її з однієї клітини… Та якби не почуття… Ми незабаром одружимось, це вже вирішено… Звичайно, якщо ви не будете заперечувати.
— Ви делікатний, Філе. Але Аркадія…
— О, вона погодилась! Я ж кажу, що все вже…
— Я не про те. Мене стурбувало… Хіба ви не пригадуєте — раніше вона зверталась до мене лише на «ви»? Так у нас заведено з діда-прадіда. А зміст цидулки?..
— Справді… Та ви не ображайтесь, вона ж поспішала та ще ж, розумієте, все це тайком… Цікаво, кого з лаборанток вона підмовила? Ну, та, зрештою, це дрібниця, не варта уваги. Найголовніше і найрадісніше те, що теоретичні припущення здійснилися — механізм біологічної інформації спрацював добре!
Віра Харитонівна зітхнула.
— Ви гадаєте, вся суть у цьому механізмі?
— А в чому ж іще, Віро Харитонівно? Тільки в ньому! І сам вигляд Аркадії — чудове тому свідчення.
— Ну, що ж, — схитнула головою Віра Харитонівна, — виходить, вас треба привітати з успіхом? Нехай вам щастить, Філе.
Підійшла до нього, легенько торкнулася плеча і, ставши навшпиньки, поцілувала в чоло.