1

Сідаючи за кермо електромобіля, Філ мугикав якусь пісеньку і взагалі почувався, висловлюючись технічно, в оптимальному режимі. Сміливий, нечуваний експеримент завершився навдивовижу щасливо, науковий світ буде вражений, приголомшений, а його ж, окрім цих лаврів, чекає ще й особисте щастя… Отак трагедія може обернутися… На що вона може обернутись, Філ не уточнював. Фактом є те, що Аркадія жива й здорова і незабаром вони одружаться!

Сонце заливало світлом усе довкола — і парки обабіч дороги, і вікна, що зблискували йому навстріч, навіть сірий Печерський міст у сонячному сяйві здавався ажурним і легким. Лишається обігнути оці зелені Дніпровські гори — і він буде в Корчуватому… Аркадія, люба моя Аркадія… Мати ж і не здогадується, що ти жива-живісінька, здоровша, ніж перед тим…

«А що я їй скажу? — раптом подумав Філ, уявивши змучену горем, усю в чорному траурі матір. Лише цієї миті відчув складність, неймовірність становища. — Справді… Що сказати — це ясно, як оцей день, а от як сказати! Людина сама поховала доньку, своїми очима бачила її в труні, ридала, припадаючи до її грудей… 1 оцій людині прийти і сказати: а ваша Аркадія, знаєте, жива-здорова…»

Філ усміхнувся: психічного удару це їй не завдасть, просто подумає, що в нього не всі дома. Прикро. Такий варіант його теж не влаштовує.

У вічі сяйнуло золото Видубецького монастиря, оточене зеленою хмарою Ботанічного саду. Зупинив машину на обочині, вийшов на моріжок і задивився на затоку, густо заставлену різнобарвними човнами. Звідси вони вигулькують на блакитний шовк Дніпрового плеса, от і зараз електродвигуни дзижчать, ніби джмелі. Онде і його золотистий красень…

І вже уявилось, як вони з Аркадією… Стривай, а чому б не зробити їй несподіванку?

Зійшов до причалу, роздобув голубої фарби і незабаром з правого боку на носі й з лівого на кормі красувалася назва: «АРКАДІЯ». Зрадіє? Усміхнеться? Може, показати їй зразу?

Рука потяглася до відеофону, що висів на шиї, як фотоапарат, але Філ передумав: нехай таки буде сюрприз.

«Все це добре, — подумав, мружачи очі від зблисків хисткої води, — але ж я просто зволікаю час… А з матір’ю треба ж обов’язково порозмовляти, підготувати до зустрічі з донькою… І взагалі… Навіщо мудрувати? Бона людина освічена, про гени і хромосоми, безперечно, знає, принаймні чула щось чи, може, читала… От і розповім їй без усякої дипломатії, як був поставлений і здійснений експеримент по вирощуванню… Ні, «вирощування» не підходить, не те. Ідеться ж про людину… Але ж справді… Аркадія виросла точнісінько така, як була у першому житті, а може, ще краща — пальці довші, музикальні… Вона любила музику, а надто, коли бувало хмарно на душі… Веселою ставала на лижі. Як вона гасала білими сніговими просторами! Кожної зими — в Карпати. Смілива, безоглядна, рвійна… Так і шастає поміж соснами, тільки синя шапочка миготить та червоний шарф метляється!..»

Філове обличчя скривила гримаса болю: на лижах Аркадія й загинула. Страшно згадати — мчала по крутому спуску, спіткнулася і нахромилася на власну палицю… І зараз молодого вченого пронизало гостре відчуття, він почав дивитися на човни, перевів погляд на бані монастиря — он золоті зорі на синьому тлі, та навіть зорові враження не могли заглушити чи бодай заштрихувати трагічну сцену, чіпка пам’ять воскрешала її знову й знову.

«Та не про це треба думати, — з досадою дорікнув собі Філ. — Звичайно, мати не повірить, доки не побачить доньку на власні очі… Але ж і сама Аркадія не мусить знати… Ну, шок, була при смерті, лікували, видужала, переборола, значить, життєві ресурси молодого організму величезні… Цілком правдоподібна легенда, але… Шрамів на животі немає? Що їй сказати — новітнє досягнення хірургії?.. І ще цей пам’ятник на могилі… Ну й ситуація!»

Поволі побрів до машини, підсвідомо сподіваючись, що саме в ходьбі виникне правильна ідея. Так воно й сталось. Уже взявшись за ручку дверцят, раптом подумав: усе розв’яжеться на місці, конкретна обстановка підкаже.

2

Колись білий, січений дощами будиночок на довгій вузькій ділянці, що завжди нагадувала Філові перфострічку, мав такий самий вигляд, як і раніш, до того. І ці низькорослі яблуньки, і кущ бузку біля веранди… От лише тихо, дуже тихо. Тоді так не було. Ну, та нічого, незабаром тут знову лунатиме дзвінкий, веселий голос Аркадії!

Бабуся помітно подалась і ще дужче згорбилась. Проте Філа впізнала. Попросила посидіти, Віра, мовляв, зараз вийде. «Ну, звичайно, для неї — Віра, і завжди залишиться Вірою, — подумав Філ. — Аркадія дуже любила бабусю… Вона, фактично, виняньчила вередуху…»

Думав про се, про те, намагаючись подолати нервове напруження. Та одразу заспокоївся, коли вийшла Аркадіїна мати. Ця середніх літ жінка з виразними слідами колишньої вроди, була втіленням лагідності, доброти. Філ і раніш почувався в її присутності спокійно, врівноважено.

— Добрий день, Віро Харитонівно!

В її очах промайнуло якесь невловне щемливе відчуття, і Філові це полестило: шкодує, що не довелось… Нічого, ще доведеться, усе ще попереду!