Набачився всього з лиця,
І сліз, і горя без кінця.
І серед “вільних” і “живих”
Навчився він пісень нових.
Про Колиму й про Магадан
Співав він з “Мустафою”,
Але й пісні про Ромодан
Родились під Уфою.
Стихійно ті пісні зпливли
Як десь невольників везли.
Таких пісень ніколи, брат,
Не заспіває лавреат!
Ані прославлений сурмач —
Отой “герой”, отой Кумач!
Ані Джамбул, ні той Бажан!..
Пісні про тихий Ромодан.
……………………
Ой, Ромодан мій, Ромодан,
Чи бачив чудасію?! —
Пруть Полтаву в Магадан
Через усю Росію!..
Ой, Ромодан мій, Ромодан,
І де ж тебе шукати?!
Та паняймо в Магадан —
Будемо питати…
.
Про Ромодан і Магадан —
Такі пісні епохи!
Та тільки ж той, хто їх складав,
Не угадав от трохи,
Бо Ромодан не завезли, —
Його на інше прирекли.
Лиш поки це Антон уздрів,
Багато він пройшов шляхів.
Багато він спізнав всього.
Багато мучило його…
ХІІ
Та де б не був,
куди б не біг
Крізь розпач і гонитву,
Він сльози Матері беріг,
Як скарб
і як молитву.
Він ніс любови бризки ці
Пекучі і солоні,
І мови звук,
і на лиці
Тепло Її долоні
Туди, туди, за царство мряк,
За царство зла і мук моря,
В країну юности і мрій,
Що без надій
все снилась Їй.
Туди —
до дідівських могил,
Туди —
з останніх решток сил!..
І, мов звірок,
малий синок
Великого Народу,
Він з решток сил таки приповз
В свій край —
в колиску роду.
Із вантажем любови й сліз
Стежками
вовчими
приліз
В той край, що дітям Богом дан,
В той радісний далебі,
У той
казковий
Ромодан,
Мов
веселка
на небі!
Розділ третій
Привіт, привіт, привіт, привіт,
Товаришу і брате!
Хай вибачає той “пііт”, —
Нема й часу гадати
Чи я згубив, чи я знайшов,
Що лавреата обійшов.
Люблю красу,
та брак часу!
Спішу,
пишу,
товаришу, —
Як я прибув у Ромодан!
Яких я бачив
громадян!..
І
О, ромоданний шлях старий!
О, Богом даний Краю мій!
Неначе хто Тебе урік…
Був саме “Тридцять Третій” рік.
(Його писатимем в лапках
Завжди
й з великих літер,
Бо так кричатиме в віках
Земля, Вода і Вітер
Про рік “побєд”,
про рік “завдань”,
Про рік колхозних раювань, —
Про той, що вождь сказав: “Налєй!”
Бо жити стало “вєсєлєй!”
Цей рік писатимемо ми
Завжди з великих літер,
Бо так про нього просурмить
Земля,
Вода
і Вітер
На всі світи і времена!
І тільки лиш в секреті
Його триматиме “страна”, —
Рік славний “Тридцять Третій”,
Отой, що сяє, як зоря
В усій епосі “Октября”!)
О, Богом даний Краю мій!
О, сад пісень,
колиско мрій!..
ІІ
Прибув Антон у “отчий дім” —
До батьківської хати…
Прибуть прибув, але заждім
На хату зазіхати,
Бо що це “хата” в еСеСеР?
У цім краю відносно все.
Одначе: розповідь ведім!
Так слухай, лавреате:
Прибув Антон у отчий дім —
До батьківської хати…
А тую хату
й пів села —
Неначе берія взяла.
І берія та не мала,
Ой, не мала, видать, була, —
Бо заросли биллям поля,
Бо запустіла вся земля,
Повимірали і двори,
І цілі села,
й хутори,
Повимірало геть підряд
Населення
цілих сільрад!
Колгоспи ж мерли взагалі
Із ланковими на чолі! —
Немов виконували план,
Немов угноювали лан, —
Організовано, мовляв!
У стилі директивнім!
У стилі ери соцзмагань!
У дусі колективнім!
Це, бач:
поки Антон доліз, —
Ускрізь
розцвів соціялізм!
Авжеж! В усій країні тій
Соціялізм розцвів, як стій!
Щоби к свободі у “хахла”
Навік пройшла оскома,
Послали “тато” із Кремля
Великого Наркома.
Щоб той “хохол” любити звик
Колхоз, як жінку вдома,
Послали “тато” із Москви
Могутнього Наркома.
І звався Г о л о д
той нарком!
Проект оформив Совнарком.
І от — з косою й з маслаком
До діла взявся той Нарком.
По Україні, мов корсар,
З косою він корсарить, —
Узявся Голод-Комісар
Всевладно комісарить:
Січе зблизька,
січе здаля…
Як повелів “отець” з Кремля.
Позаростали бур’янцем
Сади і рідні хати…
Пісень!!
Пісень ось про оце!!
Пісень, лауреати!!!
Як із косою й з маслаком
До діла приступив Нарком.
ІІІ
Хоч довго наш Антон і ліз,
Зате й приліз —
в с о ц і я л і з м !
Прямісінько крізь мряку криз —
Прямісінько
в с о ц і я л і з м !