Отут би вмерти! З цим селом!
З громадою отут разом!
А перед тим, — простіть прошу, —
Хоча б поїсти шпоришу
Й щириці рідної!..
Сумна
Шумить вночі,
шумить сосна…
І мріє серце вже всер’йоз…
Буває і такий кур’йоз.
ХІ
Куди ж втекти?
Куди іти?
В краї які?
В які світи?
Куди ж тепер від зла й біди?
Із мосту б кинувся, гляди,
Урвалась щоб життя строфа…
Та
став в пригоді Мустафа.
О, цей дивак!
Оцей хлопчак!
Оцей сміливець!
Цей босяк!
Щоб “вождь” Антона геть пустив, —
Антона він
п е р е х р е с т и в.
Щоб далі йшла життя строфа
На зло всім емведенкам,
Босяк і злодій Мустафа
З Біди
зробив взяв “Е н к а”.
Завжди сміхун,
на все мастак, —
Узяв картоплю і п’ятак,
Поворожив сюди-туди…
І визволив Біду з біди.
Всього лиш тільки сприт руки
І —
“дураки
большевики”.
Не лепське місто та Уфа,
Але
великий Мустафа!
З його “Свідоцтвом” в добрий час
Антон і рушив на Донбас.
Розділ четвертий
Привіт, привіт, брати мої,
Окремо
й всі у масі!
А надто ті, що десь там є
В далекому Донбасі,
Що там лупають антрацит…
Привіт,
привіт,
привіт,
привіт!
Бажаю щастя для краян
І — сто процентів понад плян!
А кому треба, то й сот п’ять,
Щоб було чим
штани латать.
Туди ж забіг і наш Антон…
Пардон —
простіть —
простіть —
пардон! —
Ще трохи — й зрадив би збігця.
Це ж не Антон фіґура ця!
Це — “хтось”,
“совєтський елемент”, —
Ви подивіться в документ!:
Сільрада,
Штемпель і печать…
Живі десь мруть
мерці ж — мовчать.
Не лепське місто та Уфа,
Але
великий Мустафа!
Так, значить, от оцей “Роб-Рой”,
Чи мо’ якийсь “Роєнко”, —
Цей знеосіблений герой, —
В Донбас пішов наш “Е н к о”.
Сказати просто (щоб без риз):
П і д з е м л ю х л о п е ц ь н а ш п о л і з.
Поліз —
і щез у тьмі шурфа.
Бувай здоровий, Мустафа!
І
І естакади, і хоппри,
Ваґони…
Террикони…
Антон візьми туди й попри, —
Шукай тепер Антона.
Якщо під сонцем йому зась,
Як там його не треба, —
То він з Антона став “Івась”
Й шурх в пекло замість неба.
Сховавсь під землю наш малий.
“Тут, Господи, мене й закрий!
Аж привали камінням, аж…
Аж очі сажою замаж!
Щоби не бачив я й доби,
Та і мене ніхто щоби!”
І обернувсь в ніщо “Івась”, —
Став шахтарем незнаним…
Чудесне місце цей Донбас
Для всіх сиріт і гнаних!
Вже й не “Івась” це,
й не Антон, —
Таке щось,
чорній масі в тон.
А чорноти тут хтось припас!
Чудесне місце цей Донбас!
Усі тут рівні, з чорноти, —
І ти — як він.
і він — як ти.
Та ще як мила чорт припас,
То й мама
не розлучить вас.
Ні,
славне місце наш Донбас!
Сюди втекти, — мов аж в Китай.
Хоч ти питай,
хоч не питай,
Хоч ти шукай,
хоч не шукай,
Хоч ти кричи,
хоч ти гукай…
Тут вже ловцям урвався бас!
О, славний, милий наш Донбас!
Немиті люди — як чорти,
І ти — як всі,
і всі — як ти.
ІІ
Десь там лишилась “шірока”
Ота “страна родная”,
Що місця в ній ані вершка
Антонові немає,
Ані для роду усього,
Ані для імени його.
Лишилась там десь “шірака”!!
Лишилась там “радная”!!!
А тут —
вже місця більш вершка
Антон в цім пеклі має.
Ще й має кайло
і ліхтар,
І чорний став, —
як пролетар.
Вугілля й хліба ж тут —
з а п а с ! !.
Прекрасне місце
наш Донбас!
А що немає мила в плян, —
Ну, що ж…
Раз влучив Мікоян.
Чи інший хтось
з “ясних” кремлян.
ІІІ
Ось так і зник в підземній млі,
Став хлопець мов би тлею.
Немає місця на землі,
То мо’ хоч під землею.
Та й взявсь селюк,
ой, взявся в піт
Об камінь розбиватись, —
Немов хотів десь в інший світ
Крізь землю продовбатись.
І так трощив він твердь німу,
Аж дивувались всі йому, —
І де та сила в нього є?
Аж по три норми видає!!
Всі дивувалися йому.
Лише не знали всі — ч о м у ?
Чому цей хлопець так тремтить?
Куди спішить?
Куди летить?
І в чому сила його є.
Що аж три норми видає?!
Не знав ніхто, що він летить
Нещасною душею
У інший край,
У інший світ
Довбаючи траншею, —
В той світ квіток і голубів,
Що він навіки загубив.
Не знав ніхто, що він з ж у р б и
Всю силу з себе витис!
О, Господи!.. Хочби… хочби
Крізь землю проломитись!