І з цим ішов крізь цілий світ,
Крізь бурі і тумани,
Крізь вир наруги,
злоби гніт,
Крізь горя океани —
Туди… Вперед…
Вперед туди!..
Химерне серце у Біди.
ХІІ
Крізь хаос зрад, дощів і мряк
Пливе він, як моряк.
Над ним тримає щастя знак
Далекий Зодіяк.
На перекір пливе всьому
І вдень, і уночі…
Він не один —
і м’я ж й о м у :
В е л и к і т и с я ч і.
Ім’я йому
(слова скупі!) —
Ім’я йому —
Оте
“Ді-Пі”.
Крізь хаос бур, дощів і мряк
Пливе він, як моряк,
Над ним тримає щастя знак
Далекий Зодіяк.
І не страшний йому “отець”,
І СМЕРШ, і брухт руїн.
Для нього жахи всі — пусте,
До всього звиклий він
Це ж він по Кемптенах ставав
І супроти еМ-Пі…
Це ж він беззбройний захищав
Життя своє,
Д і — П і !
І по Герсфельдах він також
Стояв грудьми, як мур…
Таких нема людей, або ж
Таких немає бур,
Щоб віру в Правду геть змели,
Щоби зломить Біду могли.
У боротьбі з Кремлем стозлим
Це — хлопець радикальний…
І слава вже встає над ним,
Як світ зодіякальний.
Ніхто зломить його не міг,
Ні “пряник” той,
ані батіг,
Ані той Кемптен,
ні Герсфельд,
Ані “сексот”,
ні інший “гельд”.
А ти, о, “тату” в тій порі!
Тобі знимать “урі-урі”!
І поки ти знимав “урі”,
Утратив
геть всі козирі.
ХІІІ
Ді-Пі ті кров’ю склали звіт.
І зрозумів Біду весь світ.
І похопилися вожді…
Й загинуть не дали Біді.
У світі ж
є ж
іще ж
добро!
І доказало це
І Р О.
І доказав це цілий світ!
XIV
Привіт, товаришу, привіт, —
Сказали так і ті раби,
Шиковані в колони,
З-за розпроклятої габи —
Залізної заслони,
Герої каторги й труда:
Привіт тобі,
Антон Біда!
Привіт тобі,
привіт,
привіт!
Іди,
ти йди крізь цілий світ,
Не потопай і не гори —
Про нас
всю правду говори.
Про нас всю правду говори!
І не тони…
І не гори…
І він іде по всій землі
І з цим благословенням,
Ніде не гине,
взагалі
Пишається з імення;
Біда з бідою на біді
Від краю і до краю
Пройшов весь світ… В тяжкім труді
(Але вже не на Чекунді!)
Готується до “раю”:
Здійсняє братній заповіт —
Він ширить
правду
на весь світ.
В змаганні тім з Кремлем стозлим
Ді-Пі цей —
унікальний.
І слава вже встає над ним,
Як світ зодіякальний.
XV
Де він не був,
куди не біг
Крізь розпач і гонитву,
Він сльози Матері зберіг,
Як скарб
і як молитву.
Зберіг любови бризки ці
Пекучі
і солоні,
І мови звук,
і на лиці
Тепло Її долоні…
І з цим іде в житті страшнім
Біда цей унікальний.
І слава
через те
над ним,
Як світ зодіякальний.
Ім’я ж йому —
піди злічи!
Ім’я —
в е л и к і т и с я ч і.
Розділ останній
І
“Великий тато” дуба дав,
Хоч був і несмертельний.
Та тільки ж він заповідав
Всій братії безчельній, —
Як “дєло честі”,
як всього
Секрет “благоустройства”,
Як “дєло слави” і, того,
Ну, “доблєсті й геройства”,
Як першу справу на роду:
В п і й м а т ь !
В п і й м а т ь т а к и Б і д у !
О, будьте “бдітєльні” в цей час,
У цю епоху грізну, —
Вловіть Біду, прошу я вас,
Для щастя комунізму,
І, чи живого, чи в труні,
Ви приведіть його мені.
І до землі пригніть його
Хоч перед мавзолеєм! —
Для серця бідного мого
Це буде, брат, єлеєм!
Тоді ж —
аж геть до Чекунди
Пошліть ви шкуру із Біди!
А кості — аж на Воркуту!
Щоб мав Антон пригадку ту,
Що я йому був Богом дан.
А душу —
геть на Магадан!
ІІ
На “будь готов!”
“В с і г д а г о т о в !” —
Гукнули так міністри.
І полилась мазута слов
З нової вже каністри.
Щоби Антон віддавсь живий,
Проголосили
“к у р с н о в и й”.
Щоби вловить Біду таки,
З’ягнятились більшовики,
Геть здитиніли на виду,
Аби вловить таки Біду.
І ллються дивні трелі от,
Течуть меди рікою.
І лізуть “бублики” у рот
З “братерською” рукою.
О, милий… Да!
О, любий… Да!!
О, ти хороший наш Біда!
Біда… Бєдняжечка… Да, да!
О, да!..
Нуда!..
О, да!!
Наш бєдний, бєдний зємлячок…
Скарєй,
скарєй до нас, браток!
Чарують дивні трелі от,
Течуть меди рікою.
І лізуть “бублики” у рот
З “братерською” рукою.