Гей на груді в бутоні лент
Медаля мосянжова,
А на стіні — еквівалент,
Страшний портрет Єжова.
Єжов пильнує звисока
Ударну працю п’ястука.
П’ястук пильнує, б’є й товче,
Щоб дав Нарком медалю ще.
А перед ними — тінь бліда,
Побитий вщент
Герой Труда.
За експерта ж (пильнує це!) —
Начальний гість московський,
Як краще орденом в лице
Біду свистун єжовський.
Блищить, блищить в бутоні лент
Медаля мосянжова.
Трощить кулак, збиває вщент,
Тяжкий,
як бюст Єжова.
V
Щоб признавався Антон в гріхах
Страшних, несотворенних,
Його собачили в льохах
Між всіх отих “презренных”
Товкли його найзліші з злих
І голодом морили,
І на “великих” і “малих”
“Конвеєрах” крутили,
І знов тягали по льохах…
Щоб признававсь Антон в гріхах.
Таку, бач, почесть мав Біда
Тому,
що він Герой Труда.
Герой Труда!
Труда Герой!..
Тому щосили в зуби й “крой”!
Щоб орден став у печінках!
Щоб признавався він в гріхах!:
Як він не вугіль-антрацит
Лупав в пітьмі забою,
А яму Сталіну (ось цить!)
Рив “тихою сапою”.
Як він, куркульський корінець,
Проліз у глиб Донбасу,
Щоб там розкласти укінець
І вугілля,
і масу!
Як він, куркульський цей синок,
Звивався над програму,
Щоб пролетарський той шматок
Хапать по кілограму!
Як він, цей “злосний”, лютий “враг”,
Перекидав ваґони…
Як він понищив “в пух і прах”
Совєтські террикони…
Як він ламав…
Як він давив…
Як він псував…
Як він кривив…
Як він зумисне (бо тонкі
Фальшиві документи!)
Замазав сажою “баньки” —
Куркульські елементи!
Як він, нарешті, вглиб заліз,
Кидаючи Вітчизну,
Щоб крізь вугілля
й землю крізь
Не бачить комунізму!
Як він усе саботував!
Як він лице своє ховав!
Як нишком слав він сухарі
Десь куркулівні,
тій сестрі,
І тим (геть випертим з радян)
Куркуленятам в Ромодан!
Як він…
Ну, словом, і в ваґон
Не забере гріхів Антон.
Так от, щоб цей Герой Труда
В усіх гріхах
п р и з н а в с я ! “Да!!!”
Але Антон… Антон не міг…
О, Боже мій, прости цей гріх
Супроти того молодця
Й супроти Сталіна-отця!
Вже ж як
кулак
над ним
старавсь!
І все таки —
в і н н е п р и з н а в с ь !
І чи не “злосний враг” лихий!
Ну, не признавсь, хоч ти убий.
Бо, бачиш, цей Антон Біда
(Ну, як таке от знести!)
Був не лише Герой Труда,
А ще Герой і чести.
Не для брехні він народивсь,
Так само й не для страху;
Своєю честю він гордивсь;
Не скривдив і комаху, —
Був тихий, смирний, як вода,
Але…
був гордий цей Біда.
Тому — за честь
хоч ти й розпни!
Він не боявся й сатани.
І чи не “злосний”, лютий “враг”!
Отак
і не признавсь в гріхах.
Даремно хмурився нарком.
Дарма махав той п’ястуком.
Про “маму” докидав слівце
Даремно гість московський.
І шкварив орденом в лице
Дарма свистун єжовський.
Не помогло й бильце з стільця…
Та мукам
не було
кінця.
О, комунальний віршопис!
Ти смачно п’єш
і м’яко спиш.
Хотів би ж я уздріть тебе
Отак
на цундрі в У-Ге-Бе.
VI
За загратованим вікном
Летять листки кленові…
Настали дні
такі чудні,
Такі чудні і нові.
Антон страждав і гнив в тюрмі,
На всенароднім “злеті”,
Але й учивсь Антон в тюрмі,
Як і університеті.
Він політграмоту нову
Учив не в книгах, —
на яву.
Вгорі він мав “політ-состав”:
Найкращих інструкторів.
А унизу — Антон пізнав
Найліпших професорів.
Вгорі він мав —
життя “оплот” —
“Єжовські рукавиці”.
А унизу — не анекдот, —
Суспільство у темниці,
Весь крин
новітніх громадян!
Немов
у краплі океан.
За загратованим вікном
Летять листки кленові…
О, дні страшні!
О, дні смішні!
О, дні
чудні
і нові!
VII
Ой, що ж це є,
ой, що ж це є
За “вороги народу”?
Яких безчинств,
яких злочинств
Й якого вони роду?
Ой, що ж це, що ж це за такі
За прежахливі птиці,
Що проти них гайки, палки,
І канчуки,
і мотузки, —
— “єжовські рукавиці”?!
О, брате мій, пробач, прости, —
Ці вороги прокляті —
Вони
т о ч н і с і н ь к о як Ти!
Точнісінько,
мій Брате!
Де їхній гріх?
В чім вади всі? —
Сам Бог не зна на небесі.
Вони сидять тут взагалі
Тому що (сміх та й годі!)
У зореносному кремлі
Сказивсь “отець народів”.
Сказивсь отець всіх “мас” і “рас”
Та й став їх нищити, “як клас”,
Ті маси тобто,
й раси теж, —
Взяв на московський їх правеж.