Перший отож розділ про відступництво греків та русі від латинського костьола, хоч, на око, найпотрібніше виправити відповіддю, але це не так, і я його минаючому і через що, коротко зрозумійте. Тому на той розділ про відступництво греків та русі від латинського костьола, як сказано, не відповідаю, бо це є перший фундамент, який засновано не від євангельського "так", а йде що від зайвої брехні, а що від лукавого. Усі це розуміють, хто має глузд, і хто не став такий нечутливий розумом, аби не могти зрозуміти й розсудити, що є "так, так", а що "ні, ні", і що зайве, то те від лукавого походить, за Христовим словом. Тут і сліпець, який не знає питання, міркуванням міг би домацатися, щоб пізнати, що істина, а що неправда. Звістка оця явна цілому світові, хто від кого відступив: чи греки з руссю від латинського костьолу, чи латинський костьол від греків та русі і від православної віри відступив. А коли б за Христовим словом, людські язики для свідчення замовкли б і погасли, тоді й каміння заволає і бездушне творіння свідчитиме, що то не смиренного мудрування істинний корінь, але наклеп тиранської й гордісної брехні та сили, щоб усе тіло мало б відщиплятися й відступати від одного органу. Адже це той орган, відсічений од тіла, як мертвий відступник і відщепенець, має волати, а не тіло все, яке живе і здорове стоїть, [вільне] від мертвого й діючого органа. Той отож по-справжньому годен називатися відступником та відщепенцем, котрий сам од дружини, рівної собі в усьому, на сором свій і сваволю відлучається і відступає, а не дружина, яка вкупі стоїть, — від єдиного відступника. Коли б та брехня прийнялась і бралася за правду, тобто коли б усі були в згоді та єдності віри, а один збішений та з’єретичений відкинувся б від лика чи почту вірних, то чи б назвалися насправді ті, що стоять укупі, відступниками та відщепенцями, а один збісілий та з’єретичений — основою чи фундаментом? То ота огуда впала б і на апостолів, котрі в злагоді та згоді однодумства були! Це тільки Іуда вирвався на диявольську волю через крадену пораду; тоді серед загального благочестя світу апостоли, шо стояли при правді, мали б бути названі відступниками та відщепенцями, а Іуда-лиходій, облесник і зрадник — фундаментом. Який це сліпий і безрозумний розум судити й говорити б про таке смів! Отож хай відає кожен, що купина лику апостольської згоди — це фундамент, а Іудин друг, який один відкинувся від згоди апостольського лика, достойно й праведно має бути названий відступником та відщепенцем зі своїми послідовниками. Приведу тобі власний приклад, церковне подобенство, щоб зрозумів, хто від кого відщепився, християнине вірний, тільки прошу, розтули вуха і віджени світські помисли, а ту повість уважно послухай.

Є п’ять патріархів (разом із римським) — це п’ятиперстна рука в церковному тілі під головою, самим Христом, спасителем нашим, заснована; вона править і утримує стерно всесвітнього християнства Христового корабля. Коли один перст, або палець відкинеться, заражений гнильством, або пекельним вогнем (хоч і найбільший) від чотирьох, то від руки його відсічуть, хоч людям це дасть страждання. Тоді не кажуть люди: "Рука з чотирма пальцями, яка живе, від гнилого та мертвого відсіклася та відступила", але "палець мертвий і непотрібний від руки і чотирьох здорових відсічений та відкинутий". Отак істинно розумій і відсічення римського мирського начальника пальців, бо коли його собор пошанував стільцем та честю, а дарував йому бути над чотирма старшим пальцем ні Христос, ні Петро, лише собор, наслідуючи Христовому смиренню: "Хто хоче бути великим, — каже, — хай буде меншим, а хто хоче бути першим, хай буде останнім", і, догоджаючи вченню апостола Павла, який учить наділяти один одного честю більшою, ніж себе, — дарував собор тіла церковного, щоб дати у п’ятиперстній руці честь першого місця римському єпископу, а було то на Першому Нікейському соборі, де було знищено аріанську єресь²⁸, а віра в отця, і сина, і святого духа була заявлена чисто. Як воно там діялося, всі причини, способи і вчинки, зібрані на тім соборі, не нагадую, бо треба було б про те говорити широко, але мова зайшла не про те. Хочу тільки коротко показати і звістити тобі, православному, що перст, або старший палець, у тій правительній стерна руці захворів і був заражений мертвістю гнильства, що його мало здорове тіло, тобто собор, і правительна рука стала з чотирма перстами, тобто патріархами. Щоб інші органи тіла, саме тіло й рука з чотирма пальцями тією смертною хворістю не були заражені і зберегли своє здоров’я, мусили п’ятого, старшого пальця з руки, кажу, заради його хворості, відсікти від себе й відкинути.

Слухай же тепер про хворість та садження того старшого перста, в який спосіб смертно розболівся повітрям (чума) антихристово! гордості. Сказати вам хочу: коли той старший римський перст і церковного стерна правитель, як вище було сказано, дістав, рівний із іншими будучи, те першосідне місце, то думку про першість серед чотирьох заніс до Рима, там уже той перст скоро, після першого смиренного первосідника Першого Нікейського собору папи Сильвестра²⁹, почав триматися римського престолу тією дарованою першістю і місцем боліти і хворіти, і вже на Другому соборі³⁰, помалу бажаючи йти далі у тому, почав собі приписувати владу і первонеправедну честь. Потім на Третьому, на Четвертому, на П’ятому соборі чим далі більше почав хворіти; так само скажу, скоротивши мову, на Шостому було, навіть до Сьомого³¹ — був він тоді в болісті тієї ж хвороби. Однак його церковне тіло ще терпіло і п’ятиперстна рука ще носила, бо лише хворий він був, тобто хворів первосіддям престолу і старійшинством честі, а конечним гнильством та ганьбою мертвості ще не був подоланий, тобто ще був незмінний у вірі — відсікати його заради малої хворості не годилося й не можна було. В межичассі після Сьомого собору прийшов до немалої зміни віри³² і тактяглосядо римського папи Формоса³³.