Відай-бо про те, Скарго: хто спастися хоче і освятитися прагне, коли не доступиться до простоти й правди покірливої словенської мови, не дістане ані спасіння, ані освячення. А чому, Скарго, в твоїй мудрій та хитрій латинській мові тих тіл освячених не маєш, і ніхто ніяк не може освятитися? — запитую тебе. На те, знаю, так мені скажеш: "Хіба мало є латинських святих, котрих і ви, русь, славите в календарі?" Є. Так, Скарго! Признаємо, що існують латинські святі, яких ми славимо. Але вони освятилися ще будучи в правовір’ї і були одного духу й розуму з простотою словенської мови. А я кажу про теперішній хитрий і мудрий латинський рід, чому ніхто не освятиться і ніяк не може показатися освяченим. Не тільки нікого з простих мирських людей, але і з твого, так би мовити, духовного брехливо-єзуїтського життя жодного не маєш, котрий би видихнув із свого тіла після смерті пахощі й красний та любий запах, і показав би тим знак святості, але всі смердять, ніби гнилі пси. А до того ми зціленням [духу] доміркувалися, що латинський костьол святині не має, а не від заздрості таке кажемо! Отож пильно послухай і скажу я вам: по всій турській землі тих мощів та освячених тіл, народжених од словенської мови, примножилося; тому деякі ченці, випробувачі віри нашого благочестя й латинського, пішли блукати, почавши від Святої гори, щоб побачити в латинському роді мощі або тіла, кажу, отак освячені і, коротко мовлячи, обійшли всі латинські краї: Венецьку державу, Рим, у Влохах (Італія) кляштори, будовані по горах, і всі відоміші місця латинських богомольців, і зовсім не знайшли мощів або тіл, освячених у латинському роді. А коли і знайшли які мощі, то всі вони були занесені із Грецької землі, як ото Симеона Богоприємця в Задарі,. Миколу Мирл і кінського в Бару35 та декого інших, а з латинського роду жодного. Через це ото,. Скарго, твій латинський костьол не має святині і не може мати (я тобі відкрити ту таємницю спробую), бо не має духу святому смиренного гнізда в твоїм серці й помислі, як і в усьому роді, підвладному латинському костьолу, бо дух святий од латинського костьола одігнано, бо давніший і теперішній латинський костьол в усьому чинить опір науці святого духа. Отож каже святий дух Ісаєю-пророком: "На кого призрю?" — й одразу ж з’являє: "На мовчазного і смиренного"36 та інше. А ти, Скарго, з латинським костьолом ніяк мовчати і смиритися не хочеш, тільки все говорити, сваритися і заноситися. Дух святий каже через Анну-пророчицю: "Хай не хвалиться мудрий своєю премудрістю"37, а ти, Скарго, вже ошалів од праці й подвига свого, хвалячись латинським костьолом, премудрістю та хитрим розумом. Христос сказав, щоб фарисея зарозумілого відкинути, а митаря смиренного вознести: "Кожен, хто підноситься, буде понижений, а хто ж понижається — той піднесеться"38, а ти, Скарго, з латинським костьолом возносишся, хвалишся і ліпшим від усіх чинишся і ніколи не перестаєш, і в тій праці та в труді вік свій збавив. Павло каже: "Як кому з вас здається, що він мудрий у цім віці, нехай стане нерозумним, щоб стати премудрим", а ти, Скарго, з латинським костьолом не тільки не учиш носити духовну нерозумність і наслідувати науці апостола Павла, але ще супротивно борешся, глумишся й до решти не важиш, оскільки ганьбиш, ганиш, соромиш, дурними звеш і наклепницькі блюзнірства вигадуєш на смиренних і тих, що люблять простогу, синів євангельських, людей святої словенської мови і навіть грецької, а себе і своєї підвладності людей латинського костьола славиш та шануєш, уважаєш за мудрих, розумних і від усіх ліпших. А то ті ж таки причини хворості, смерті, вічної погибелі, якими твій латинський костьол занедужав. Скарго, учинили перегороду, що тіло латинське освятитися аж ніяк не може — завжди це знай, повідомляю це тобі! А до того ще й час, і вік, і літо з’явити тобі, Скарго, маю, відколи той латинський костьол страждає, аж дух святий у латинському костьолі ними вже не володіє і нічого вже не справляє, без цього ж уся людська справа для спасіння мертва, як тіло без душі. Ще відтоді святий дух відступив від латинського костьолу, відколи папа — вождь і начальник латинського костьола — Христове смирення відкинув і, в повітря слави цього світу вознісшись, як боготворна кумирниця (так сказав до солунян святий апостол Павло), сів на плац (тут: відкрите місце), бажаючи й прагнучи володіти всіма. Тоді, Скарго, святий дух уже в латинському костьолі перестав пробувати і виправляти, оскільки латинський костьол зі своєю боготворною кумирницею (силогізмами, винайденими від стихій світу) змінив і перетворив православну віру, з’явлену на Нікейському соборі святими отцями про святий дух і владу його супроти фантазії повітряних духів хитрості; тоді святий дух перестав виправляти латинський костьол, бо латинський костьол, поминувши всі інші науки, заявлені й викладені від святого духа, вже наніс огуду на самого владичного святого духа і виявив себе супротивним святому духу, конечно озброївшись на боротьбу супроти святого духа. Тоді святий дух од латинського костьола відступив і сховав свої дари божественні й освячення від роду костьола латинського; отож тепер костьол і рід латинський (за Павлом-апостолом) живе не справою святого духа, а премудрістю влади повітряного князя тьми цього віку і розумні справи свого життя так відправляє — на тому він і уфундувався. А щоб ти, Скарго, не подумав, що я гадкою й маною все те кажу, будучи ворогом латинського костьола, підтверджу це твоїм власним свідченням, що так воно є, а не інакше; таж-бо не дай боже зайвої речі, що родиться від лукавого, як сказав Христос, але через "так", тобто від істини. Твоя милість, ксьондзе Скарго, у своїх книжках, де ти Русь із греками осудив і на муку прирік, а латинський костьол прославив і вгору виніс, а папську владу і старійшинство обоготворив, те й такого доскочив, кажучи: "Мудро те костьол латинський учинив, що дав духу святому, супроти постанови та визнання віри Нікейського собору, виходити від отця і сина заодно, як від єдиного початку". Отож, Скарго, водно відай: те самохвальне "мудро" латинського костьолу відігнало від нього святий дух, і треба було б сказати, що латинський костьол нерозумно те учинив, що супроти семисоборної волі такого довгого часу і таких святих людей, а було їх у часі тому без числа, зважився мудрити й перекручувати, на що ніхто з них не смів зважитися. Була б іще надія, Скарго, що через смиреннослов’я та покаяння святий дух повернеться до латинського костьола, але коли викинув гордісне "мудро", не надійся вовіки, щоб у латинському костьолі був гостем святий дух. Я тобі таємницю відкриваю і так про це кажу: коли б латинський костьол смирився і нерозумним став супроти цього світу разом із слов’янською мовою, тоді б дістав ту благодать від триєдиного божества, а нині при тій хитрості цього віку аж ніяк. Але, повернувшись знову до Скаржиного самохвального "мудро", питаю тебе, Скарго, що таке "мудре" латинський костьол учинив, коли віру супроти такого семисоборного зібрання святих мужів, які були разом із римськими папами (і ніхто з них на те не смів зважитися), по тому сам від себе ґвалтував і змінював, та ще й кажеш: "Мудро те учинив!" А коли так розумієш оте "мудре", то проклени всіх отих пап від першого собору аж до сьомого і від сьомого аж до зґвалтування віри, бо вони супроти твого розуму були дурні, відтак і непотрібні, а за неправовірство і прокляті. Чи не бачиш, Скарго, огуда твого безрозсудного розуму падає на твоїх же православних і правовірних святих пап, яких ми за православ’я та правовір’я вшановуємо та освячуємо. Тепер я вже пізнав, що ти не сам через природжений і вчений од письма розум, Скарго, мудруєш та бесідуєш, але твоїми вустами рече істинний повітряний дух, і це він тобі шептав, коли ти писав оту книжку. Отож більше правдослів’ям не зможемо твій, Скарго, і твого костьола розум лікувати і до покаяння приводити, треба тільки начиння, а по-нашому посудини святому духу, щоби молитвою, силою животворного духу повиганяти з тебе, Скарго, і з роду твого костьолу духи єресі повітряних умудрителів, лукавих бісів, і очистити тебе та інших, тобі рівних та однодумних, — тоді б ото правди досяг, а доки того не буде, марна бесіда з тобою, Скарго, бо це той дух, тобою виригнений, наносить заздрісну огуду на грецьких учителів, що нібито не подають науки словенській мові, і проклинає усіх правовірних римських пап, котрі не сміли перемінити православної віри Нікейського собору. А зрозумівши це, уста замкни і замовч, огуду погаси, а вдячності навчись. Коли ж не хочеш відкинутися від тієї, бісом навченої велемовної пристрасті і не бажаєш покаятися, тоді вже декретом божого слова і його правди, силою духа святого во ім’я православної нашої віри, кладу заборону тобі й кажу: онімій і будь безголосий, доки не схочеш отямитися! Про той артикул, заздрісне показаний, досить.
Зачіпка мудрого латинника з дурним русином…
(1600—1610) C. 7Вишенський Іван
Твори ВишенськогоВишенський І. Твори / З книжної української мови перекл. В. Шевчук; передм. і приміт. В. Шевчука. — К.: Дніпро, 1986. — 247 с.
- < попередня
- 1
- ...
- 4
- 5
- 6
- 7
- 8
- 9
- 10
- наступна >