Власне, це той хитрий, не інакше, твоєму костьолові, Скарго, дарував щастя, кого господь наш Ісус Христос геть відштовхнув, відкинув, і збезчестив, той, хто змагався з ним, зваблюючи ласістю голод його [Ісуса] і поклоніння шукаючи від нього, коли б те мати захотів. Про це так сказав: "Відійди, сатано! Бо ж написано: господу богові своєму вклоняйся і служи одному йому"⁴⁹, а не

тобі, звабнику цього світа.

Ти ж, костьоле латинський, не зрозумів і не пізнав тієї сатанинської мани, що вабить і знаджує такою славою і хитрістю премудрості цього віку, як якоюсь оздобною цяцькою, що її люблять діти, але відразу ж, уздрівши, захотів поласувати показаним, поклонився, взяв, пожер щастя, ухопив земної могутності і від усієї душі полюбив і схотів тут, на землі, вижити, вимудруватися і виславнтися. Будь же собі, Скарго, учне костьолу латинського, зі своїм костьолом, зі своїми школами й науками у цьому віці щасливим, мудрим, хитрим, будь дідичом, а ми, нерозумна Русь, як сказав апостол Павло, нерозумні й дурні, і, як сказав апостол Петро, мандрівничі й прибульці, тобто приходьки й подорожні тут, на землі, бути воліємо, щоб ту вітчизну й вічне дідицтво від Христа, нашого збавителя, який не мав де на землі й голови прихилити, взяти у спадок і дістати уготоване в царстві небесному, куди хай умістить нас Христос, син живого бога, який прийшов у світ спасти грішних, і це йому належить усяка слава, честь і поклоніння з отцем і святим духом нині, завжди і в безконечні віки навік.

Амінь.

ДО ЧИТАЛЬНИКА ЦЬОГО ПИСАННЯ

Не кажи і не гадай, улюблений читальнику, з невір’ям, або з осторогою читаючи, що я мовлю щось через власний помисел або й ворожнечу супроти латинського роду, але вір і прийми, ніби з божих вуст, бо в тій книжиці, в якій Скарга огудив Русь і осудив на муку як відступників од латинського костьола, говорила те сама кривда божа. Вір, улюблений читальнику, що коли Скарга і всяка людина латинського роду не приступить до руської віри, церкви й правдивої науки за її добро і за добродійність, знай, що відійде в геєну вічного вогню, від якого не очиститься вовіки, од чого всіх загалом і Русь, що стоїть у православ’ї, і ту славлену латину, Христе-боже, обережи. Амінь.

______________

Одні дослідники (І. Франко, M. Возняк) вважають, що твір було написано в 1600-1601 р., інші (І. Єрьомін) — між 1607-1610 рр. Тут І. Вишенський полемізує з тим самим твором П. Скарги, з яким полемізував у "Короткослівній відповіді Феодула".

1. Князь Михайло Вишневецький — український магнат, староста чигиринськяй та канівський, один час очолював реєстрових козаків. Після смерті К. Острозького православні розраховували на нього як на захисника віри. Дружина М. Вишневецького Раїна Могилянка, сестра П. Могили, була палкою захисницею православ’я, а їхній син Єремія став відступником і заклятим ворогом свого народу.

2. Підгірська сторона — Підгір’я, Прикарпаття.

3. Христофор, інок-русин — псевдонім І. Вишенського, буквально значить "хрестоносець".

4. Друге послання Павла до Тимофія, IV, 10-21.

5. Євангеліє від Іоанна, VI, 66.

6. Євангеліє від Іоанна, X, 9.

7. Неточна цитата з Євангелія (Дії апостолів, IV, 12).

8. Никон (Чорногорець) — чернець із монастиря Чорної гора біля Антіохії, жив у другій половині XI ст. Тут, очевидно, мається на увазі його книга "Тактіон", полемічно спрямована проти латинян.

9. Друге послання Павла до Тимофія, IV, 3-4.

10. Екклезіаст — одна з книг Біблії, яка входить до так званих "навчально-поетичних книг"; Сірах — одна з книг Біблії грецької редакції, яка не ввійшла в канонічний текст, але вважалася корисною для читання та повчання.

11. Митар — митник; фарисей — член релігійної секти в іудеїв, яка існувала до 1 ст. н. е. Фарисеї тільки формально виконували релігійні приписи, через що це ім’я стало синонімом до слова "лицеміри". Притчу про митника і фарисея розказано в Євангелії від Луки, XVIII, 9-14.

12. Перше послання Павла до корінфян, П, 1-2, 4-5.

13. Перше послання Павла до корінфян, ПІ, 18-19.

14. Книга пророка Ісаї, LXVI, 2.

15. Єпископ Гедеон — Гедеон Балабан (1530-1607), багато сприяв видавничо-просвітній справі, автор передмов до виданих ним книг.

16. Григорій Синаїт — жив на рубежі XIII-XIV ст. в монастирях на Кіпрі, на горі Сінай, в Єрусалимі, на Афоні та ін. Автор богословських творів.

17. Перше послання Павла до корінфян, І, 10.

18. Перше послання Павла до корінфян, III, 5-8.

19. Перше послання Павла до корінфян, І, 13. У послаані Аполлон і Петро не згадуються.

20. Перше послання Павла до корінфян, III, 11-13.

21. Перше послання Павла до корінфян, XI, 16.

22. Перше послання Павла до Тимофія, I, 3-4.

23. Друге послання Павла до Тимофія, 11, 14.

24. Друге послання Павла до Тимофія, II, 23-24.

25. Послання Павла до Тита, ІІІ, 8-11.

26. У Другому посланні Павла до Тимофія (IV, 15) — Александр Котляр.

27. Друге послання Павла до Тимофія, IV, 15.

28. Аріанська єресь — пов’язана з александрійським священиком Арієм, який учив про небожественність Христа. У 318 р. Арій після собору в Александрії був позбавлений сану і відлучений від церкви, але в нього лишилося багато послідовників — аріан. Учення Арія поширилося в Польщі та на Україні в другій половині XVI — на початку XVII ст.

29. Сильвестр Перший — папа римський у 314-335 рр.

30. Другий Нікейськнй собор відбувся 787 p.

31. Див. прим. 114 до "Книжки".

32. Від початку християнства до IX ст. існувала єдина християнська церква. Розкол на західну і східну відбувся, починаючи з IX ст.

33. Формос (816-896) був папою в 891-896 рр.; звинуваченого в узурпації папської влади його судили мертвого, а тіло кинули в Тібр.

34. Ілля — біблійний пророк, гарячий прихильник релігії Єгови. Дружина царя Ахава Ієзавель встановила культ Ваала. Пророк Ілля виступив проти цього (ІІІ Книга Царів, гл. XVII-XX, IV Книга Царів, гл. І-ІІІ).

35. Симеон Богоприємець — священик, якому довелося, за євангельською легендою, прийняти в храмі новонародженого Христа; Микола Мирликійський з Бару — архієпископ міста Мир в Лікії, християнський святий, жив у IV ст., був вельми популярний на Афоні і в м. Барі (Італія), куди перенесено його мощі.

36. Неточна цитата з книги пророка Ісаї (LVII, 15).

37. Книга пророка Єремії, IX. 22.

38. Євангеліє від Луки, XVIII, 14. Це мораль притчі про фарисея і митника (митаря). Див. прим. 11. Речення "Фарисея зарозумілого відкинь, а митаря смиренного вознеси" в Євангелії нема.

39. Друге послання Павла до Тимофія, ІІІ, 12-13.

40. Євангеліє від Матвія, XI, 29.

41. Євангеліє від Матвія, V, 3.

42. Євангеліє від Луки, XVII, 10.

43. Послання Павла до солунян, II, 3.

44. Зеведеєві сини — Яків та Іоанн. Див. прим. 7 до "Книжки".

45. Євангеліє від Матвія, XX, 25-28.

46. Євангеліє від Іоанна, XIII, 12-14.

47. Євангеліє від Луки, VI, 40.

48. Перше соборне послання Петра, II, 11-12.

49. Євангеліє від Матвія, IV, 10.